Читати книгу - "Пастка-22"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Еплбі тут навіть немає, — тріумфально зауважив Йосаріану Клевінджер.
— Хтось щось казав про Еплбі? — поцікавився Йосаріан.
— Полковника Каткарта тут також немає.
— А хто що сказав про полковника Каткарта?
— Тоді якого сучого сина ти вчепився?
— А який сучий син тут є?
— Я не хочу сперечатися з тобою, — вирішив Клевінджер. — Ти сам не знаєш, кого ненавидиш.
— Того, хто намагається мене отруїти, — відказав Йосаріан.
— Ніхто не намагається тебе отруїти.
— Вони двічі отруювали мою їжу, хіба ні? Хіба вони не підсипали отруту під Феррарою, а вдруге — під час Величезної облоги Болоньї?
— Вони всім підсипали отруту, — пояснив Клевінджер.
— А яка різниця?
— І це навіть не отрута була! — палко вигукнув Клевінджер, нервуючи тим більше, чим більше заплутувався.
Скільки Йосаріан себе пам’ятає, з терплячою посмішкою пояснив він Клевінджеру, завжди хтось замишляв його вбити. Бо є люди, яким він до вподоби,
а є ті, яким не до вподоби, і ті, другі, його ненавидять і шукають нагоди вбити. Його ненавиділи за те, що він був асирійцем. Але вони його не чіпали, розказував він Клевінджеру, бо він має здоровий дух у здоровому тілі і сильний, як бугай. Його не могли зачепити, бо він Тарзан, Мандрейк, Флеш Ґордон. Він — Біл Шекспір. Він — Каїн, Улісс, Летючий Голландець; він — Лот у Содомі, печальна Дейрдре, Суїні серед солов'їв. Він — чудодійний складник Зет-247. Він...
— Божевільний! — перебив його Клевінджер з вереском. — Ось ти хто! Божевільний!
— ...неосяжний. Я справжній, громоподібний, кришталево чесний, трирукий молодчага. Я правдивий супрамен.
— Супермен? — закричав Клевінджер. — Супермен?
— Супрамен, — виправив його Йосаріан.
— Гей, хлопці, перестаньте, — знічено попросив Нейтлі. — Усі на нас дивляться.
— Ти божевільний, — кричав у нестямі Клевінджер, аж сльози набігли йому на очі. — У тебе комплекс Єгови.
— Думаю, що кожний чоловік — Натанаїл.
Клевінджер зупинився на півслові з підозрою:
— Хто такий Натанаїл?
— Який Натанаїл? — невинно перепитав Йосаріан.
Клевінджер акуратно обійшов пастку.
— Ти думаєш, що кожен чоловік — це Єгова. Ти сам не кращий за Раскольнікова...
— Кого?
— ...так, Раскольнікова, який...
— Раскольніков!
— ...який — я серйозно, — який відчував, що може виправдати вбивство старої жінки...
— Отже, не кращий?
— ...так, виправдати, саме так — сокирою! І я можу це тобі довести!
Збуджено хапаючи ротом повітря, Клевінджер перелічив Йосаріанові симптоми: безпідставна віра в те, що усі довкола нього божевільні, людиноненависницький порив перестріляти всіх з кулемета, перекручування подій минулого, необгрунтована підозра, що люди його ненавидять і замишляють убити.
Та Йосаріан був переконаний у своїй правоті, тому що, як він це пояснив Клевінджерові, наскільки йому відомо, він ніколи не помиляється. Куди не глянь, усюди психи, і це було єдине, що міг зробити такий розумний і глибоко порядний молодий чоловік, як він, щоб лишитися при здоровому глузді серед цього повного божевілля. І все, що він робив, було невідкладним, адже він знав, що життя його в небезпеці.
Повернувшись до ескадрильї зі шпиталю, Йосаріан поглядав на всіх з осторогою. Майло подався до Смирни по інжир. Їдальня за його відсутності працювала справно. Ще в санітарній машині, що підстрибувала на горбистій, мов кинута зношена підтяжка, дорозі від шпиталю до ескадрильї, пряний аромат смаженої баранини пробудив у Йосаріана вовчий апетит. На обід готували шиш-кебаб — величезні апетитні кусні м’яса на шампурах, що, мов дідько, сичали над жаром, сімдесят дві години мариновані в секретному розчині, таємницю якого Майло виманив у шахраюватого торговця в Леванті, і доповнені іранським рисом та аспарагусом з пармезаном; на десерт були вишні в лікері, а далі — паруючі чашки свіжої кави з бенедиктином і бренді. Велетенські порції страв розкладали на дамаських скатертинах вправні італійські офіціанти, яких майор ...де Коверлі викрав для Майла з материка.
Йосаріан напихався в їдальні, поки не відчув, що ось-ось лусне, аж тоді відвалився від столу і важко осів у блаженному заціпенінні, з губами, що лисніли від масної їжі. Ніхто з офіцерів ескадрильї ніколи і ніде так не наїдався, як у їдальні Майла, і на мить Йосаріан подумав, що, може, усе не так зле. Але потім відригнув і, згадавши, що його намагаються вбити, стрімголов вискочив з їдальні й побіг шукати за Доком Денікою, щоб той звільнив його з бойової служби й відправив додому. Док Деніка грівся на осонні, сидячи на високому стільці біля свого намету.
— П’ятдесят вильотів, — сказав йому Док Деніка, похитавши головою. — Полковник вимагає п’ятдесят.
— Але в мене всього сорок чотири!
Док Деніка не ворухнувся. Він мав вигляд понурого птаха з вузьким, мов шпатель, обличчям і вилизаними, загостреними рисами добре доглянутого щура.
— П’ятдесят вильотів, — повторив він, похитавши головою. — Полковник вимагає п’ятдесят вильотів.
Розділ 3
Гавермеєр
Коли Йосаріан повернувся зі шпиталю, в таборі не було фактично нікого, окрім Орра і небіжчика в наметі. Небіжчик у Йосаріановому наметі був паразитом, і Йосаріан його терпіти не міг, хоч ніколи й не бачив. Те, що небіжчик днями тут вилежувався, настільки дратувало Йосаріана, що він кілька разів ходив до канцелярії скаржитися сержантові Таузеру, але той відмовлявся визнавати, що небіжчик взагалі існує, і він таки, звісно, вже не існував. Ще безнадійнішою справою було звертатися безпосередньо до майора Майора, довготелесого й кістлявого командира ескадрильї, що трохи скидався на зажуреного Генрі Фонду і вискакував з вікна свого офісу щоразу, як Йосаріан проривався туди повз сержанта Таузера, щоб поговорити з ним про небіжчика. Жити з небіжчиком у Йосаріановому наметі було зовсім нелегко. Він непокоїв навіть Орра, з яким було також нелегко жити і який того дня, коли повернувся Йосаріан, порався з форсункою, що пропускала бензин до грубки, котру він узявся споруджувати, поки Йосаріан лежав у шпиталі.
— Що ти робиш? — обережно запитав Йосаріан, увійшовши в намет, хоча відразу все зрозумів.
— Тут протікає, — сказав Орр. — Намагаюсь зремонтувати.
— Будь ласка, перестань, — мовив Йосаріан. — Ти мене нервуєш.
— Коли я був малим, — відповів Орр, — я, бувало,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка-22», після закриття браузера.