Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

оскільки перебуває поза містом, не має права брати участі у виборах, адже Помпей не відмінив рішення народу. 3. Позаяк трапилося так, що Помпей, вносячи закон про права посадовців, у тій главі, де забороняє брати участь у виборах тим, хто відсутній у місті, забув зробити виняток для Цезаря, і виправив помилку тільки тоді, коли закон уже був вирізьблений на мідній таблиці і віднесений у сховище. Марцелл же, недостатньо вдоволений тим, що у Цезаря відбирають провінції та привілеї, вимагав також, щоб позбавити громадянства тих колоністів, яких Цезар згідно з постановою Ватинія ввів у Новий Комум, оскільки, на його думку, воно було їм надане з політичних мотивів та всупереч закону.

29. Цезар, зворушений усім цим, і вважаючи, що його, найпершого у державі, важче зіпхнути з першого місця на друге, аніж з другого на останнє (як говорять, це часто від нього можна було почути), з усіх сил опирався: частково за посередництва трибунів, а частково з допомогою другого консула, Сервія Сульпіція. Наступного ж року, коли Гай Марцелл заступив у консуляті свого двоюрідного брата Марка, і спробував зробити те саме, то Цезар за величезну платню найняв собі у захисники його колегу, Емілія Паула, а також Гая Куріона, найзаповзятішого з консулів. 2. Одначе коли побачив, що події розгортаються не на жарт, що призначають консулів з опозиційної партії, то послав до сенату прохального листа, щоб його не позбавили тих привілеїв, які надав йому народ, та щоби й інші полководці[54] розпустили свої війська: адже, як вважають, він був переконаний, що йому в разі необхідності буде легше знову скликати своїх ветеранів, аніж Помпею набрати нових воїнів. З противниками ж він домовився, що розпустить свої вісім легіонів та віддасть Трансальпійську Галлію, однак доки буде консулом, то залишить при собі два легіони та Цісальпійську[55] провінцію, чи принаймні один легіон та Ілірик.

30. Коли ж сенат вирішив у це не втручатися, а противники відмовилися укладати будь-які угоди щодо республіки, то Цезар вирушив у Ближню Галлію і, завершивши всі судові справи, зупинився у Равенні, погрожуючи розпочати війну, якщо сенат вдаватиметься до якихось заходів проти когось із народних трибунів, що вступалися за нього. 2. Та це послужило лише приводом для громадянських заворушень, а причинами, як вважають, було щось інше. Гней Помпей стверджує, що Цезар не мав змоги за власний кошт ані завершити ті справи, які розпочав, ані не виправдовував тих сподівань, які народ покладав на його повернення, і тому й прагнув усе зворохобити та перемішати. 3. Інші говорять, що боявся, аби його не змусили відповідати за все те, що він вчинив супроти провіщань[56], законів та заборон за свого першого консулату: адже й Марк Катон запевняв не один раз і присягався, що притягне Цезаря до відповідальності, як тільки той розпустить військо; в народі також відкрито говорилося, що якби він повернувся як приватна особа, то відповідав би перед судом на зразок Мілона, перебуваючи під охороною. 4. Підтверджує цю думку Азиній Полліо, стверджуючи, що Цезар під час битви під Фарсалом, дивлячись на розбитих та втікаючих ворогів, промовляв до нього дослівно так: “Цього самі прагнули; я, Гай Цезар, що чинив такі величні справи, був би засуджений, якщо б моє військо мене не захищало”. Дехто вважає, що ним правила жадоба влади, і тому він, зваживши свої та ворожі сили, використав нагоду захопити владу, чого сильно прагнув ще з молодого віку. Так само вважав і Цицерон, коли у третій книзі “Про обов’язки” писав, що Цезар завжди мав на устах слова Евріпіда, які сам перекладає так:

Переступати закон наважусь хіба задля влади,

В усьому іншому ти щонайпобожнішим будь[57].

31. Коли ж до нього дійшла звістка, що зняли вето, яке винесли трибуни, а самі вони покинули місто, то тут же таємно вислав когорти[58], а щоб не виникло якоїсь підозри і щоб приховати задум, прийшов на народні видовища, обговорював вигляд будівлі, яку зводив для гладіаторських змагань, а також, для годиться, не пропускав і бенкетів. 2. Але одразу після заходу сонця, запрягши у віз мулів, яких дістав у найближчій пекарні, та взявши кількох супутників, потайки вирушив у дорогу; але як тільки погасли факели, збилися з дороги, і так довго блукали, що аж над ранок, віднайшовши якогось провідника, вузькими стежками пішки потрапили на місце[59]. Тож наздогнавши свої когорти поблизу ріки Рубікон, яка була межею його провінції, дещо завагався, осмислюючи, на що відважився, і звернувся до своїх з такими словами: “Ще ось зараз можемо повернутися; але як лиш перейдемо міст, то усе залежатиме тільки від зброї”.

32. Коли стояв у нерішучості, з’явилося йому таке видіння: раптово виник чоловік надзвичайного зросту та вроди, що сидів і грав на флейті; і слухати його збіглися не лише пастухи, а також і багато воїнів із своїх постів, і були поміж ними й флейтисти; і вирвавши в одного з них флейту, той скочив до річки, і просурмивши із величезною силою бойовий клич, поплив до протилежного берега. Гукнув же тоді Цезар: “Вперед! Туди, куди кличуть знамення богів та несправедливість ворогів! Жереб кинуто!”[60] — ось так і сказав.

33. Тож коли військо переправилося, він викликав народних трибунів, які примкнули до нього після втечі з міста, і на загальному зібранні, плачучи та рвучи на собі одяг, благав воїнів про вірність. Говорять, що тоді він пообіцяв надати усім вершницькі маєтки — однак це, мабуть, хибна думка. Бо коли він, звертаючись до них та закликаючи їх, часто показував на палець своєї лівиці, стверджуючи, що зробить усе для тих, які допомагають захистити йому свою честь, і що може без вагань віддати навіть перстень, то крайні ряди, яким було видно промовця, але не було чути його, прийняли як сказане те, що запідозрили оком: і так рознеслася чутка, що пообіцяв їм право персня[61] та чотириста тисяч.

34. Тепер слід розповісти по порядку, як усе відбувалося далі. Захопив Піцен, Умбрію, Етрурію; полонивши Луція Доміція, якого через безлад були призначили його наступником, що тримав під собою Корфіній з гарнізоном, та згодом відпустив його; потім попрямував попри Верхнє море[62] до Брундізію, куди втекли консули та Помпей, аби якнайшвидше переправитися на той бік. 2. Без успіху намагаючись всілякими способами перешкодити їх переправі, повернувся назад у Рим, і звернувшись із промовою до сенату про стан у республіці,