Читати книгу - "Норвезькі народні казки"

Прийшла цього разу дівчина, а королевич не спить. І вона розповіла йому, як добралась до нього. Ото було радощів!

— Ти прийшла саме вчасно, — сказав королевич, — бо завтра має відбутися моє весілля. Але тепер я не візьму ту довгоносу. Ти єдина визволила мене від чарів. Уранці я скажу, що спершу хочу побачити, що моя наречена вміє, і загадаю їй випрати мою сорочку з трьома лойовими плямами. А це може зробити тільки людина, а не троль. Ти випереш її, я знаю.

Так добули вони до ранку.

Другого дня, коли тролі зібралися на весільну учту, королевич сказав:

— Я хочу ще побачити, що вміє моя наречена, якої вона роботи навчилася.

— А чого ж, глянь, — погодилась мачуха.

— Я маю гарну сорочку і хотів би надягти її на весілля. Але на ній є три лойові плями, і їх треба відіпрати. Я обіцяв, що одружуся лише з тією дівчиною, яка випере мені сорочку. Бо як дівчина не вміє й сорочки випрати, то вона нічого не варта.

— Ну, це нехитре діло, — сказали гості.

Довгоноса королівна відразу ж узялася прати сорочку. Вона терла її з усієї сили. Та що більше терла, то помітніші ставали лойові плями.

— Ох, ти не так переш, — сказала їй мати. — Дай-но я тобі допоможу!

Та в її руках сорочка стала ще брудніша. Що довше вона прала, то більшали плями.

Потім сорочку спробували випрати інші тролихи, і в них виходило те саме. Врешті сорочка стала така, ніби її хтось протяг крізь димар.

— Ви ні на що не здатні! — сказав королевич. — Он під вікном сидить якась приблуда. Я закладаюся, що вона пере краще, ніж ви всі разом. Ходи-но сюди, дівчино! — покликав він.

Дівчина зайшла до світлиці.

— Ти можеш випрати цю сорочку? — запитав королевич.

— Ой, не знаю, — відповіла дівчина, — але спробую.

І не встигла вона занурити сорочку у воду, як та випралась і стала така біла, мов свіжий сніг.

— Коли так, то ти будеш моєю дружиною і більше ніхто, — сказав королевич.

Як почула мачуха ці слова, то луснула з люті. З носатою королівною та рештою тролів сталося те саме. Тоді королевич зі своєю нареченою звільнили всіх в’язнів, які були там зачинені, набрали золота й срібла, скільки могли понести, і подалися далеко-далеко від замку, який стоїть на схід від сонця й на захід від місяця.

Лис-пастух

Одній господині треба було пастуха. Ось іде вона дорогою і зустрічає ведмедя.

— Куди ви йдете? — питає він.

— Та йду шукати собі пастуха, — відповідає господиня.

— Може б, ви мене взяли? — питає ведмідь.

— Узяла б, якби ти вмів скликати худобу, — каже жінка.

— Умію: б-р-р-р! — реве ведмідь.

— Ні, такого пастуха мені не треба, — каже жінка.

Іде вона далі і зустрічає вовка.

— Куди ви йдете? — питає вовк.

— Та йду шукати собі пастуха, — каже жінка.

— Може б, ви мене взяли? — питає вовк.

— Узяла б, якби ти вмів скликати худобу, — каже жінка.

— Вмію: у-уа-а! у-уа-а! — виє вовк.

— Ні, такого пастуха мені не треба, — каже жінка.

Іде вона далі і зустрічає лиса.

— Куди ви йдете? — питає він.

— Та йду шукати собі пастуха, — каже жінка.

— Може б, ви мене взяли? — питає лис.

— Узяла б, якби ти вмів скликати худобу, — каже жінка.

— Вмію: минь-минь, бир-бир, кізю-кізю! — гукає лис ніжним, ласкавим голосом.

— Гаразд, будеш у мене пастухом, — каже жінка і посилає його стерегти худобу.

Першого дня свого пастухування лис із’їв козу, другого дня — вівцю, а третього — корову.

Вернувся лис увечері додому, а господиня й питає його, де він дів її худобу.

— Голови в річці, а ноги в лісі, — відповідає лис.

Господиня саме збивала масло. Почула вона лисові слова і подумала, що треба самій подивитися, де ж та худоба. Поки її не було в хаті, лис заліз у масницю й вихлебтав усю сметану. Як повернулася господиня та побачила, що лис зробив, то витягла з масниці копистку і замахнулась нею на лиса. Але зачепила тільки кінчик хвоста.

Відтоді в лиса кінчик хвоста білий.

Як Пічкур заклався з тролем, хто кого переїсть

Був собі Колись селянин, і мав він троє синів. Жив він у великих злиднях, бо вже був старий і нездужий, а сини все не хотіли братися як слід до роботи. До їхньої садиби прилягав великий, густий ліс. От батько й надумав таке: загадає він синам нарубати в лісі дерева, наторгує грошей і сплатить борги.

Нарешті він таки присилував синів до праці. Першим мав іти рубати дерево найстарший. Прийшов він до лісу і тільки-но замахнувся сокирою на стару, оброслу мохом ялину, як перед ним з’явився велетенський троль та й каже:

— Коли ти рубатимеш у моєму лісі дерево, я тебе вб’ю!

Як почув хлопець ту погрозу, то кинув сокиру й прожогом помчав додому. Прибіг він до хати, насилу дух зводить, та й розповідає, що його спіткало. Почав батько лаяти його.

— Ти, — каже, — боягуз, мене замолоду ніякий троль не відлякав би від роботи!

Другого дня до лісу подався середній син. Але йому також повелося не краще, ніж старшому братові. Не встиг він рубнути сокирою, як перед ним з’явився троль та й каже:

— Коли ти рубатимеш у моєму лісі дерево, я тебе вб’ю!

Хлопець побоявся навіть глянути на троля. Він мерщій кинув сокиру й дременув додому. Прибіг він до хати, а батько йому теж каже:

— Ти боягуз, мене замолоду ніякий троль не відлякав би від роботи!

Третього дня найменший син, якого вони прозвали Пічкуром, і собі захотів до лісу.

— І ти зібрався рубати дерево? — засміялися брати. — Та ти ж ніколи й носа не потикав за поріг!

Хлопець нічого не відповів на це, тільки попросив на дорогу харчів. М’яса в матері не було, тому вона відкинула йому чимале кружало сиру. Пічкур сховав сир у торбу і подався до лісу.

Та не встиг він стати до роботи, як перед ним з’явився троль та й каже:

— Коли ти рубатимеш у моєму лісі дерево, я тебе вб’ю!

Але хлопець був не в тім’я битий. Він підійшов до своєї торби, витяг звідти сир і стиснув його так, що