Читати книгу - "Дорослі зненацька"

та Бороди вирвалась хмарка перцевого газу з балончика, який Тимоха завжди носив зі собою. Ситуації у житті складались різні, тож балончик вже не один раз рятував честь і здоров’я свого власника. Подібне трапилось і зараз. Високий, який стояв ближче, отримав порцію в обличчя, вдихнув суміш, закашлявся і почав терти руками очі, з яких струмком бігли сльози. Від цього очі запекли ще сильніше. Високий засичав, потім щось вигукнув, відступив кілька кроків назад, перечепився за якийсь металевий штир та впав на спину, продовжуючи терти очі.

Борода, який стояв трохи віддалік, миттєво зважив обстановку, відстрибнув ще далі і застиг, обдумуючи свої подальші дії.

— Ну все, козел! — прошипів він до Тимофія. — Тут тебе і зариють! — пообіцяв, не ризикуючи наближатись. Він сягнув рукою в кишеню, дістав звідти телескопічного дубця, з різким звуком відкрив його, привівши у бойовий стан.

— А на це я зараз дістану дуло! — спокійно, з металом в голосі, пообіцяв Тимоха, знову повертаючись до свого рюкзака.

Це був блеф, але блеф виправданий. Зараз не можна бути впевненим, що у твого опонента немає в запасі якогось «макарова» чи «стєчкіна». З Донбасу понавозили стільки зброї, що можна було створити ще одну армію, тож ймовірність появи пістолета була дуже високою. Бородатий, судячи з усього, в можливе існування у Тимохи вогнепальної зброї повірив, тож свій дубець опустив.

— Мочи його, Гуню! — прохрипів Високий.

— Та не три ти очі, — повернувся до нього Тимофій. — Тільки гірше робиш. Їх водою треба промити, — порадив. — На! — кинув Гуні півлітрову пляшку з «мінералкою», яку ще зранку тягав у рюкзаку. Той на льоту підхопив її, зиркаючи на Тимоху, наблизився до свого товариша, відкоркував пляшку, вклав її в руку Високого. Хлопець хлюпнув собі трохи води у долоню, протер очі.

— Більше бери. Добре треба промити, — кинув Тимофій.

— Та пішов ти! — визвірився Високий.

На мить Тимофій розслабився, втративши відчуття небезпеки, і цим одразу спробував скористатись Бородатий. Одним різким стрибком він підлетів до Тимохи і, хекнувши, звалив на нього свого металевого дубця. На щастя, Тимофій встиг трохи відхилитись, тож дубець сковзнув по голові, обдираючи шкіру, боляче врізався у плече, від чого ліва рука зразу оніміла, вислизнув з руки Бородатого та голосно дзенькнув об бетонну плитку, якою було вимощено дитячий майданчик. Тимофій відчув, як щось побігло легеньким струмочком по правій щоці, рукою із затиснутим в ній балончиком мазнув по обличчю. На руці залишились яскраво-червоні криваві сліди.

— Тобі капець! — пообіцяв Тимоха, підіймаючи перед собою руку з балоном. Очі ворога були зовсім неподалік! Натиснути і самому різко відстрибнути в сторону, аби не схопити порцію міцного перцю.

— Не треба! — несподівано заволав хтось тонким, переляканим голосом. Тимофій із Бородатим здригнулись, озирнулись на голос. За кілька метрів від «зони бойових дій» стояла… Лисичка.

Дівчина, міцно стиснувши кулачки та широко розплющивши очі, спостерігала за сценою, що розгорнулась перед нею. Бородатий чомусь здивовано поглянув на Тимофія, опустив руки.

— Юлько! Ти ж сама… — почав фразу, але Лисичка не дала йому договорити, підскочила до Тимофія, різко потягнула його за руку, по якій хвилину тому пройшовся дубець. Тимоха голосно зашипів від болю.

— Йдемо! — безапеляційно завила вона, не зважаючи ні на Бородатого, що застиг на своїй позиції, ні на Тимофія, що слабо пручався, не бажаючи видатись супернику боягузом.

— Йдемо-йдемо! — тягнула далі хлопця Лисичка. — Все! Концерт закінчено! — заявила вона Бородатому. — Всім чистити зуби і лягати у ліжечко.

Тимоха ледь встигав перебирати ногами, прямуючи за дівчиною. Вона втягнула його у під’їзд, заштовхала у ліфт, натиснула кнопку якогось поверху. Тимофій застиг, вражено розглядаючи Лисичку. Ось вона, зовсім поруч! Очі її чи то від страху, чи від злості стали зовсім зеленими… І веснянки на такому симпатичному носику… Обличчя бліде, правильної форми, ніби з якоїсь старої картини…

— Не треба на мене так дивитись, — опустила погляд дівчина. — Дірку пропалиш.

— А я хочу. Дивитись, — всміхнувся Тимоха, відчуваючи, як ниє рана на голові та вивертає від болю плече.

— Наш поверх, — кивнула Лисичка на двері ліфта, що зупинився. — Виходь! Будемо тобі першу допомогу надавати.

Вона першою вийшла у коридор, дістала з невеликої сумочки ключі, кілька секунд подзвеніла ними і відімкнула двері квартири з номером «13». «Щасливе число!» — подумки всміхнувся Тимоха, переступаючи поріг.

У передпокої було темнувато. Тьмяна лампа, яку увімкнула Лисичка, після вуличного сонця майже не давала світла. Тимофій стягнув з ніг кросівки, кинув на них рюкзак, нерішуче застиг, не знаючи, куди йому подітись. «Добре, хоч шкарпетки без дірок», — зауважив подумки, розглядаючи свої ноги.

— Чого став? Туди проходь, — махнула рукою дівчина у напрямку прихилених дверей. Тимоха ступив кілька кроків вперед, потягнув на себе ручку, увійшов до кухні.

— Сідай! — скомандувала Лисичка, заходячи до кухні з якоюсь пластиковою коробкою в руках. Вона дістала звідти йод, шматок марлі та пляшечку з якоюсь рідиною.

— Ти медсестрою підпрацьовуєш у вільний час? — поцікавився Тимофій, всідаючись на табуретку.

— Голову нахили! — не звернула увагу на його слова дівчина. Вона відкоркувала пляшечку, линула рідину на марлю, легенько провела по голові, від чого рану стало пощипувати.

— С-с-с! — засичав Тимоха.

— Терпи! — продовжувала свої дії дівчина. — Блін! Тут шкіра розсічена. У лікарню треба, — обережно, м’якими пальцями помацала голову, від чого по шкірі хлопця пробігли мурашки.

— Не треба, — взяв її за руку Тимофій. — Мені вже набагато легше, — він усміхнувся, намагаючись не звертати увагу на біль у плечі. Рана на голові дійсно лише трохи саднила, не завдаючи особливих незручностей.

— А ти хоробрий, — прошепотіла Лисичка. — Я люблю справжніх…

При цьому свою руку дівчина не забрала. Так і стояла, поклавши другу долоню на плече Тимохи. Її невеликі груди, що опинились якраз на рівні хлопцевих очей, здіймались під тонкою футболкою у нерівному диханні. Тимофій відчув непереборне бажання припасти до них щокою, пестити руками. Він здригнувся від відчуття, що дівчина може вгадати його думки, трохи відсторонився, не випускаючи її руку зі своїх долонь, що несподівано стали зрадливо вологими. Юлька обережно погладила його по волоссю, пробіглась тоненькими пальчиками по шиї, від чого шкіра знову вмить стала «гусячою», провела рукою по спині, ніби підштовхуючи Тимоху до себе. Хлопець нахилив голову вперед, відчув м’якість дівочих грудей і мало не задихнувся від щастя. Вона була поруч!

Мовчки, без слів, вже не звертаючи увагу на біль у плечі, він підхопив Юльку на руки, вийшов з нею у напівтемний коридор, навмання штовхнув ногою інші двері, які виявились входом у вітальню. Тут обережно поклав дівчину на вузький диван, ніжно доторкнувся губами до її обличчя, ковзнув по шиї і нарешті зробив те, про що так мріяв на кухні. Його руки обережно ковзнули по тілу,