Читати книгу - "Кінь Перуна"

Морена утрималася від жартів, а потім цмокнула язиком і дмухнула наперед себе. Парубок стрепенувся, не знаючи, до чого йдеться, але одразу аж розцвів. Бо тепер уже тримав у руці лише дві пір’їни, і заприсягнув би, що саме ті. Парубок так міцно стиснув їх у руці, що аж побіліли кісточки на пальцях. Це було б надто жорстоко – отримати надію на сповнення мрії й одразу позбутися всього.

– Дякую, – ледь виговорив неслухняними устами.

– Бережи краще… Вдруге може не пощастити.

Захар подякував ще раз і заходився біля вогню. Дарма, що не минуло й години, як він перекусив з лісовиком. Од пережитого в парубка прокинувся просто вовчий апетит. І він з нетерпінням очікував, коли підсмажуться перші шматки м’яса.

Видно, сили ще більше повернулися до Морени, бо вона, хоч і продовжувала лежати непорушно, все ж пригадала, що цілком нага і вичарувала собі легкі шовкові шати, – вони оповили її від щиколоток аж до підборіддя. На ногах невідомо звідки з’явилися чудесні туфельки з блакитної парчі, гаптовані золотими нитками. А довге чорне волосся невидимий перукар зібрав під сяйливу від самоцвітів ажурну діадему. Аби не лежати на землі, вона підстелила під себе пухнастого, незвичної роботи, барвистого килима. Правда, її одежа мала цікаву властивість… Якщо дивитися на неї впрост, то видавалася вона щільнішою за нічний морок. Зате… О! Зате якщо зиркнути крадькома, самим лише кутиком ока, то виявлялося, що її прозорість не лише нічого не приховує, а навіть підкреслює, відтінює усе привабливе для чоловічого зору. І парубок зиркав… Ризикуючи залишитися косооким на решту життя.

Невідомо скільки років (чи століть) було богині, та яке це мало значення, якщо очі підказували Захарові, що перед ним розпростерлася найвище двадцятип’ятилітня красуня. Блискуче, як вороняче пір’я, волосся. Тонкі брови. Гострий і трішки кирпатий носик. Карі очі. Ледь припухлі вишневі уста. Тонка висока шия. Повні, але не надто великі, пружні перса. А стан такий тендітний, що легко вмістився б у двох його долонях…

– Здається, щось пригоріло? – мовила насмішкувато Морена. – А я вже зголодніла.

Захар сіпнув головою вбік і закляв спересердя.

Поки він милувався жіночими звабами, кілька шматків м’яса впали просто у вогонь і вже майже згоріли. Решта теж поволі наближалася до тієї небезпечної межі, за якою закінчується їжа і починається обвуглене щось. Парубок поквапливо зняв з вогню прутики з м’ясом і нерішуче завмер. Коли б йому випадало їсти з кимось зі своїх, то поклав би страву просто на траву. Але ж тут…

Морена, очевидно, зрозуміла його вагання, бо знову клацнула пальцями, і перед нею опинилася велика срібна таця і два золоті келихи, повні якогось пахучого трунку. А в наступну мить, прутики вихопилися з рук парубка і ковзнули на тацю. Туди ж перебралися з Захарової торби і паляниця з початою цибулиною та шмат бринзи.

– Я занадто багато витратила сил на воскресіння, аби вичаровувати ще щось їстівне, – промовила богиня. – Думаю, на сьогодні нам стане й того, що є… – не договоривши, вона рішуче вп’ялася зубами у шмат м’яса. – Приєднуйся, – промурмотіла  за мить з повним ротом, беручи другою рукою паляницю, – якщо не хочеш залишитися голодним.

Їжа й справді щезала з приголомшливою швидкістю. Тож Захар не примушував просити себе двічі.

– Зазвичай, я їм дещо манірніше, – усміхнулася Морена. – Але перехід від смерті до життя такий виснажливий. Ти навіть уявити собі не можеш. Щастя, що у нас була їжа, а то б довелося  тобою закусити. – Вона весело розсміялася, бачачи, що Захар не може збагнути, жарт це чи ні. – Чув, либонь, від бабці з дідом, що злі відьми полюбляють вечеряти неслухняними хлопчиськами?

Та очманілий від побаченого і пережитого, Захар уже б і на те пристав.

Коли з наїдками закінчили, Морена взяла в руку келих і жестом запропонувала парубкові другий. Він і не думав відмовлятися. Зрештою, якщо богиня все ж надумає  помститися, то їй досить лише пальцями клацнути…

– Сік від лісовика й справді був чудовий, але м’ясо краще запивати вином. Спробуй, схоже, я вичарувала саме те, що нам зараз необхідно.

Захар слухняно ковтнув. Трунок був густий, терпкий і ледь-ледь кислуватий. Схожий на вино з підсолодженого морозом терну. І одразу ж в тілі з’явилося відчуття легкості, як у ту мить, коли він почав перетворюватися на птаха. Думки теж зробилися зовсім невагомими і барвистими, як метелики, а потім узагалі пурхнули кудись далеко-далеко…

Ніч впала на гори як завше зненацька, наче тать із засідки. Миготіли зорі. Ледь жевріли вуглинки в ще недавно жаркому багатті.

– І далеко ти мандруєш, Захаре? – ніжний голос лагідно вплітався в м’яку тишу ночі.

– У скит, – правдиво відказав той.

– У скит? – здивувалася богиня. – Такий  молодий? Невже життя вже встигло настільки розчарувати тебе? Чи така сильна віра в Єдиного?

Захар навіть не второпав, про що йдеться.

– Дві чи три сотні літ тому я нізащо не повірила б, що ця віра римських рабів зможе прижитися у вашому народі. Що ж, і богам трапляється помилитись. І от молоді, дужі легіні вже не несуть дарунків до ідолів Перуна, а збираються марнувати життя в молитвах до Єдиного…

– Молитися? – парубок нарешті збагнув, що Морена має на увазі. – Та ні… Я до старця Актинія в науку. Хочу навчитися знахарству. Щоб людей од хвороб і смерті оберігати… – і затнувся на півслові, пригадавши з ким балакає.

Морена, як видалося Захарові, полегшено засміялася. А потім, по хвилині мовчання, мовила:

– Що ж, гарна мрія… Та й, схоже, ти саме той, хто може її осягнути. Не кожному смертному вдається собі на вечерю богиню підстрелити… – і вона знову дрібно розсміялася. А Захар здивовано помітив, що вторить їй на повний голос. – Про Актинія забудь. Я сама вчитиму тебе. Усьому, що зможеш збагнути… а там – подивимося… – вона знову захихотіла, а тоді посунулася трохи на килимі, даючи місце парубкові поруч з собою. – Ну ж бо, мисливцю, ходи сюди… Мені холодно. І щоб ти знав на майбутнє, – промурмотіла ніжно, – богам не лише молитви й упоминки бажані. Особливо богиням.

Прокинувся Захар від дошкульного холоду. Ранковий туман осів такою рясною росою, що уся його одежа, увібравши в себе водяні краплі, промокла наскрізь. Її дотик до шкіри викликав дрож в усьому тілі.