Читати книгу - "Син Нептуна, Рік Рірдан"

На сторожових вежах пролунали горни. Вартові кричали і повертали арбалети на горгон.

«Аннабет», — подумав Персі.

І зайшов у ріку.

Вода була крижаною, а течія значно стрімкішою, ніж Персі очікував, але це його не спинило. Нові сили наповнили його зсередини. Відчуття загострились, наче в жили вприснули кофеїн. Персі дістався протилежного берега й опустив стару жінку на землю. Табірні ворота відчинилися, і назовні ринув натовп підлітків в обладунках.

Хейзел повернулась і з полегшенням усміхнулась. А потім вона подивилась через плече Персі — її охопив страх.

— Френк!

Френк був на середині ріки, коли горгони його наздогнали. Вони напали на хлопця з неба і вхопили за обидві руки. Пазурі вп’ялись у шкіру, і Френк заволав від болю.

Вартові закричали, але Персі розумів, що вони можуть зробити невлучний постріл зі своїх арбалетів. Френка вб’ють свої ж. Решта підлітків оголяли мечі, готові ринути у воду, але їм нізащо не встигнути на допомогу.

Залишався тільки один вихід.

Персі простягнув руки. Тіло сильно напружилося, і Тибр підкорився його волі. Ріка здійнялась. Обабіч Френка утворилися вири, і велетенські водяні руки, повторюючи рухи Персі, вирвались із води. Вони схопили горгон, які від несподіванки впустили Френка, і, міцно стискаючи, здійняли переляканих чудовиськ до неба.

Персі почув, як скрикують і відступають інші діти, але не дозволив собі відволіктись від справи. Він змахнув кулаками в повітрі, і велетенські руки занурили горгон у Тибр. Чудовиська вдарились об дно і розсипались на пил. Блискучі клуби горгонської сутності щосили намагались об’єднатись, але ріка розкидала їх по різні боки. За мить усі залишки горгон змило течією. Вири зникли, і потік повернувся до нормального стану.

Персі стояв на березі. Одяг і шкіра димились, наче води Тибру влаштували йому кислотний душ. Хлопець почувався незахищеним, ослабленим... вразливим.

Френк бовтався посеред Тибру, ошелешений, але цілковито неушкоджений. Хейзел кинулася у воду, щоб допомогти йому дістатися берега. І тільки тепер Персі помітив, яка тиша запанувала навкруги.

Усі витріщались на нього. Лише стара жіночка Джун не видавалась здивованою.

— Що ж, це була чарівна подорож, — промовила вона. — Дякую, Персі Джексоне, що доставив мене до Табору Юпітера.

Одна з дівчат-таборян немов поперхнулась.

— Персі... Джексон? — вимовила вона так, наче впізнала ім’я.

Персі пильно дивився на неї з надією впізнати обличчя.

Вона безумовно була тут головною. Зверху обладунків звивався величний пурпуровий плащ. На грудях блищали медалі. Дівчина була приблизно того самого віку, що і Персі, з пронизливим поглядом темних очей і довгим чорним волоссям. Персі її не впізнавав, але вона дивилась на нього так, наче неодноразово бачила у кошмарах.

Джун із захопленням розсміялась.

— О, так. Вам буде весело разом!

А потім, наче на сьогодні було замало дивних подій, стара жіночка засяяла і почала змінюватися. Вона збільшувалася, доки не перетворилась на семифутову богиню у блакитній сукні з накидкою через плече, схожою на козлячу шкуру. Обличчя її було суворим і величним, а рука стискала жезл, увінчаний квіткою лотоса.

Вирази облич таборян стали ще більш ошелешеними. Дівчина з пурпуровим плащем впала навколішки. Решта наслідували її. Один з дітлахів так швидко опустився на землю, що ледве не проткнув себе власним мечем.

Хейзел заговорила першою.

— Юнона...

Вони з Френком також впали навколішки, залишивши Персі єдиним, хто стояв на ногах. Він розумів, що йому теж, швидше за все, слід опуститися навколішки. Але після того, скільки він протягнув цю жіночку на руках, Персі не бажав виявляти їй таку пошану.

— Юнона, отже? — промовив він. — Якщо я витримав твоє випробовування, можна мені повернути мої спогади і моє. життя?

Богиня посміхнулась.

— З часом, Персі Джексоне, якщо впораєшся зі своїм призначенням. Сьогодні ти впорався чудово, що для початку непогано. Мабуть, ти не такий уже й безнадійний.

Вона повернулась до решти дітей.

— Римляни, відрекомендовую вам сина Нептуна. Місяцями він дрімав і тепер прокинувся. Його доля у ваших руках. Свято Фортуни вже близько, і якщо ви сподіваєтесь здобути перемогу в битві, потрібно звільнити Смерть. Не підведіть мене!

Юнона замерехтіла і зникла. Персі глянув на Френка і Хейзел, сподіваючись хоч на якесь пояснення, але вони здавались не менш розгубленими. Він помітив дещо у Френка в руках: дві глиняні пляшечки з дерев’яними пробками, схожі на мікстури, по одній у кожній руці. Персі гадки не мав, звідки вони з’явились, але побачив, як здоровань сховав їх у кишені. Френк поглянув на нього так, наче повідомляв: «Поговоримо про це потім».

Дівчина в пурпуровому плащі вийшла вперед. Вона з підозрою оглянула Персі, і він не міг позбутися відчуття, що їй кортить заколоти його кинджалом.

— Отже, — холодно промовила вона, — син Нептуна, який прийшов до нас із благословення Юнони.

— Бачте, — сказав Персі, — мої спогади дещо розпливчасті. Їх немає, якщо бути точнішим. Ми знайомі?

Дівчина завагалась.

— Я Рейна, претор Дванадцятого легіону. І... ні, ми не знайомі.

Останні слова були неправдою. Персі зрозумів це по очах дівчини. Але так само він розумів: якщо почати сперечатися з нею перед її солдатами, вона цього не пробачить.

— Хейзел, — промовила Рейна, — відведи його всередину. Я допитаю його у принципи. Після цього відправимо його до авгура. Треба дізнатись, що скажуть ауспіції, перш ніж вирішимо, що з ним робити.

— Тобто вирішимо, що зі мною робити? — перепитав Персі.

Рукою Рейна стиснула кинджал. Вочевидь вона не звикла до того, що хтось бере під сумнів її накази.

— Перш ніж прийняти когось у табір, ми повинні його допитати і прочитати ауспіції. Юнона сказала, що твоя доля у наших руках. Ми маємо дізнатись, привела нам богиня новобранця...— Рейна змірила Персі очима, наче вважала цей варіант сумнівним. — Чи, — промовила вона більш упевнено, — ворога, якого необхідно вбити.

III ПЕРСІ

Дякувати богам, Персі не боявся привидів.

Бо в таборі половина людей були мертвими.

Частина мерехтливих воїнів у пурпурових одежах стояла біля арсеналу та полірувала примарні мечі. Решта вешталась перед бараками. Хлопчик-привид ганявся вулицею за собакою-привидом. А біля стайні сяючий здоровань з головою вовка у червоному одязі охороняв стадо... А це що — єдинороги?

Ніхто з таборян на привидів не зважав, а от самі духи, коли помічали Персі з його супроводом — Рейною попереду і Френком та Хейзел обабіч,