read-books.club » Детективи » Готель Велика Пруссія 📚 - Українською

Читати книгу - "Готель Велика Пруссія"

260
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Готель Велика Пруссія" автора Богдан Вікторович Коломійчук. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 55
Перейти на сторінку:
столу й піде геть, проте актриса залишилася на місці. Можливо, завадив кельнер, який повернувся до їхнього столика й поставив на нього замовлений рислінг. Щойно рукав його сорочки опинився на рівні обличчя поліцейського, Лютке обережно звів очі й, мовби з-за укриття, швидко оглянув залу ресторації. Кельнер його майже закривав від інших відвідувачів, тож ті, хто ймовірно стежив за поліцейським, мали б злегка зараз занепокоїтись. Тільки зайшовши сюди, Лютке навмисно вибрав місце в кутку, щоб усі інші столики були перед ним. Найближчі до нього — полковник-артилерист і його дама, обоє надто захоплені емоційною розмовою. Далі самотній репортер за столиком біля входу. Найпевніше, проґавив усі терміни, стаття «горить», і він енергійно шкрябає олівцем у нотатнику. Дві галасливі літні пані, клерк із колегою, ще двоє чоловіків невизначеного віку і професії. Здається, все гаразд. Нікого підозрілого...

Та раптом, попри свою витримку, Лютке смикнувся усім тілом: півсекунди вистачило йому, щоб помітити чийсь гострий погляд, який тієї ж миті сховався за розгорнуту газету, щойно відійшов кельнер. Тим часом Анна помітила, як обличчя її співрозмовника геть змінилося...

— Щось трапилося? — запитала вона.

Поліцейський підніс до рота вино й випив його одним ковтком.

— Ось що, Анно. На жаль, тут я не можу сказати вам усього, що хотів. Та й залишатися в цьому місці нам обом небезпечно. Тому вам доведеться прийти до мене додому сьогодні ввечері...

— Що?!

— ...картка з моєю адресою лежить біля вашого ридикюля. Скажімо, о восьмій.

Анна опустила очі й справді побачила перед собою візитку.

— Послухайте, це занадто! — закипіла вона. — Я й так прийшла сюди, ризикуючи своєю репутацією...

— Це питання життя і смерті, — стишив голос поліцейський.

— Божевілля якесь... А що мені робити зараз?

— Продовжувати.

— Продовжувати що?

— Сердитися на мене, у вас це неповторно виходить.

— Та ви ненормальний!

— Чудово.

— Справжній псих!

— Геніально... А тепер встаньте й дайте мені ляпаса. Вперіщіть щосили.

— Ох, залюбки!

Підвівшись із місця, актриса люто проїхалася долонею по його пиці. Після цього розвернулася й стрімко рушила до виходу. Щойно жінка зникла за дверима ресторації, присутні кілька секунд непорушно дивилися на поліцейського. Хто осудливо, а хто співчутливо. Навіть репортер-невдаха на якийсь час відірвався від роботи. Лютке видавив із себе дурнувату усмішку й розвів руки в широкому жесті. Мовляв, «жінка — друга помилка Бога»[15]. Що тут вдієш... Після цього поліцейський знаком підкликав до себе кельнера й замовив склянку коньяку. Той миттєво виконав його прохання. Лютке бачив, що відвідувачі ресторану таки прийняли його за невдаху-залицяльника. Але чи вдалося одурити того типа з газетою? Поліцейському навіть здалося, що він впізнав його. Принаймні чоловік був переконаний, що той — один із них...

Проковтнувши коньяк так само рвучко, як перед тим вино, Лютке виклав на стіл кілька марок, що становили його рахунок, і неквапно подався до виходу. Перед цим він із полегшенням зауважив, що на столі не було його візитівки. Отже, Анна таки взяла її зі собою.

Пані Каліш і справді поклала картку поліцейського в свій ридикюль, втім, зробила вона це майже несвідомо, підкорившись натискові Лютке. Опинившись у своєму помешканні, Анна з полегшенням зітхнула й подумки заприсяглася, що більше ніколи не дозволить собі такої легковажності. «Погодитись на зустріч із невідомо ким! — думала вона, знімаючи з вух сережки. — І де в дідька був мій розум?..»

Актриса помітила, що руки її досі тремтять. Серце також билося в пришвидшеному ритмі. Слід було заспокоїтись, і жінка подумала про гарячу ванну, що завжди рятувала її в таких ситуаціях. Щоправда, за рік у цій країні вона так і не змогла найняти собі в дім покоївку. Послуги особи, яка б виконувала усю хатню роботу, досі були їй не по кишені. Тому Анна прибирала, відносила речі до пральні й варила ранішню каву самостійно. Також самій доводилось і готувати ванну. Втім, з часом жінка помітила, що цей процес їй подобається. Причому подобається не менше, аніж навіть подальше занурення в благодатну купіль.

Анна відчувала солодкий щем десь трохи нижче грудей кожного разу, коли знімала з себе увесь одяг. Перед тим, як замість нього вдягти приємний шовковий халат, вона хвилину-другу затримувалась біля великого дзеркала у спальні, розглядаючи в ньому своє оголене тіло. Воно виднілося там, починаючи від середини стегон. Приблизно з того місця, де закінчувалася грецька туніка — її найспокусливіший театральний костюм. Багато чоловіків та навіть жінок, що, сидячи в залі, поїдали Анну-грекиню очима, дали б відітнути собі руку, тільки б побачити її в цю мить.

Анна любила своє тіло. Актрису тішило те, що воно лишалося пружним і звабливим, хоч їй було вже за тридцять. Живіт, жодного разу не спотворений вагітністю, був пласким, як у танцівниці. Груди високі й округлі, не надто великі, але й не малі. Якраз такі, що роблять декольте магнетичним для будь-якого чоловічого ока. Такому тілу неабияк пасувало її довге чорне волосся і гарне обличчя. Очі Анна мала глибокі й виразні. Під ними лиш дуже уважний спостерігач міг розгледіти дрібні павутинки зморщок. Жінка, проте, їх соромилася, тому, йдучи на зустріч, воліла вдягати вуаль. Під вуаллю також ховалися гладенькі білі щічки і рівний акуратний ніс.

Анна відчувала своєрідний жаль, що такою, як зараз, оголеною і прекрасною її вже давно не бачив жоден мужчина. Не бачив і не торкався. Востаннє це було ще в Лемберзі, де вона мала і чоловіка, і коханця. Тоді Анна уникала, як могла, близькості з першим, щоб якнайчастіше кохатися з другим. Чоловіком її був знаменитий львівський комісар. Коханцем — знаний художник. Одного дня вона покинула обох і подалася до Берліна...

Жінка запалила кілька свічок і лампадку з ароматичною олією. Трохи прянощів додала в купіль. Знявши халат, вона обережно переступила край ванни і присіла, потрохи занурюючись у теплу воду. На якийсь час їй перехопило подих, але жінка швидко себе опанувала й дихання відновилось.

Анна знову повернулася думками до сьогоднішньої зустрічі з дивакуватим поліцейським. Цей Лютке чимось нагадував їй чоловіка... Говорив таким же різкуватим тоном, проте вмів поводитись у товаристві жінки і мав гарні манери. Занадто самовпевнений, але в той же час уся його зовнішність дихала силою. Можливо, навіть знається на доброму алкоголі. Як і Адам... Анна відкинула назад голову і з приємністю відчула, як її волосся дедалі глибше опускається у воду. Тепла волога торкнулася кінчиків її вух

1 ... 5 6 7 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Готель Велика Пруссія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Готель Велика Пруссія"