Читати книгу - "З-під Полтави до Бендер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Бачив гетьман, що настав такий момент, коли розв'язується військова дисципліна і коли одиниця починає турбуватися собою, забуваючи про загал. Доходило до того, що люди дерлися за сокиру, топір, за шматок дошки, бо кожний хотів скорше для себе якесь там судно збити й кинутися на хвилі. Лучалося й таке, що готові човни виривали собі з рук, билися за них, дерли і кругом Переволочної зчинився такий гармидер, буцім на неї орда наступала. Насилу вспіли якось на другий берег переправити козацьких жінок і тяжко ранених шведських старшин та вояків.
«Ваша королівська милосте! — звернувся гетьман до короля Карла. — Нам треба поспішати».
«Куди?» — спитав король, а в голосі його почувався гнів, страх і сором. «Куди?» — повторив, простягаючи хвору ногу.
«В Бендери до Сераскіра-паші», — відповів спокійно гетьман.
«А я гадаю, — вмішався в розмову Левенгавпт, — що краще на Крим до татарського хана. Тут у нас є один татарський мурза, він обіцює, що проведе нас певними шляхами, і ручить, що за нами стане ціла хоробра орда кримська.»
«Ці шляхи такі певні, як і протекція орди,» — відповів гетьман.
«Цей мурза каже, — стояв при своєму Левенгавпт, — що як переправимося через Дніпро, то аж до Криму ніякої більшої ріки вже не стрінемо.»
«Тим гірше, — твердив гетьман, — бо перед нами буде відкритий степ, на якому нас тим легше настигнуть москалі, тоді, як на ріках ми все таки могли б їх здержувати, лишаючи за собою арієргарди так, як це було при переході через Кобелячку. Рушаймо до Бендер. У п'ятьох днях будемо на території Сераскіра-паші».
Король слухав тієї суперечки, буцім тут не про нього мова.
«Я нікуди не йду!» — заявив рішуче.
«Але ж ваша милосте…» — почали нараз гетьман і Левенгавпт.
«Я не йду. Я не втікаю. Я тільки подався над Дніпро, щоб не потикатися з цілою ворожою силою, лиш з її частиною. І це мені вдалося. Скільки б тисяч цар з Меншиковим не післав, — поб'ю. Хай тільки мої люди побачать мене напереді, то будуть битися, як перше. Це ж ті самі люди, що так славно боролися в численних боях, чому ж би мали змінитися нині?»
«Бо вони перетомлені і поранені», з жалем заявив Гілленкрок.
«В нас нема гармат, нема муніціі, спрага спалила наші уста, голод нам на кишках марша грає, де нам думати про бій.»
«Не треба думати, а битися, — сказав король. — Ви як хочете, я зостанусь тут. Чуєте?… Я не втікаю.»
Левенгавпт припав до королівських ніг.
«Наймилостивіший пане! Позвольте, поки час, спасти вашу найдостойнішу особу. Hannibal ante portas![1] Як прийде Меншиков, то всі тут ляжемо трупом».
Очі короля блиснули молодечим жаром: «А хоч би й так. Невже ж лицарська смерть від сорому не краща?»
«Смерть, то так, але полон?» — промовив крізь сльози Левенгавпт.
По обличчі кароля ніби хмара перелетіла: «Генерале! Я тебе не пізнаю. Невже ж так і під Лісною було?»
Левенгавпт зжахнувся.
«Я під Лісною у полон не попав. А тут боюсь, що попадемо усі. Ваша королівська милість також.»
«Я? — і король глянув на свою ногу з жалем і злістю. Надумувався хвилину. — Жадаєте від мене, щоб я, вождь, свою армію на поталу ворогам кинув?… Ніколи. Ніколи. Будемо битися вкупі, і або всі побідимо, або ляжемо труп при трупі.»
«Але ж, ваша королівська милосте, — не говорив, а благав Левенгавпт, — нам битися неможливо. Чим? кому? як? І позиція тут зовсім до бою непригідна. Ми вдолині, а ворог нагорі. Він нас у воду впре, і тоді ми пропали. Ще раз кажу, нас або виріжуть до одного, або заберуть у полон. Tertium non datur.[2] А між тим Бог поставив вашу милість на чолі держави і ви за неї приневолені будете дати звіт перед Його судом. Якщо спасете свою найдостойнішу особу, то дасть Бог знайдете спосіб, щоб спасти Швецію і нас, своїх безталанних підданих. А коли полонять вас москалі, як пропаде король, то разом з ним припаде його королівство і всім нам прийде соромний кінець.»
Король нетерпеливо махнув рукою і перервав промову Левенгавпта:
«Я, — сказав рішуче, — краще в полон попаду, ніж добровільно покину своє хоробре військо.»
Аж тут і Гілленкрок припав до нього: «В імені цілого генералітету благаю вашу королівську милість негайно сідати на пором. Не допустимо до того, щоб наш король попався в полон.»
Карло легко відсунув Гілленкрока від своєї руки. «А що буде, як москалі справді візьмуть мене в полон?» — спитав і примкнув утомлені повіки.
«Боже нас борони й заступи від того! — скрикнули нараз Гілленкрок і Левенгавпт. — Коли б це сталося, то цар тягав би вашу королівську милість у своїм тріумфальнім поході по цілій Росії, а тоді приневолив би заключити мир на важких і соромних умовах.»
«Швеція не мала б обов'язку затвердити такий вимушений на мені мир,» — відповів король.
«А невже ж, — зжахнувся Гілленкрок, — невже ж ваша милість бажають собі, щоб шведи ломили королівське слово?»
Король потер рукою чоло: «Панове, прошу вас, забудьте те, що я перед хвилиною сказав. Буде, що Бог дасть, я лишаюся тут.»
Гетьман глянув на короля, хотів щось сказати, але не бажаючи собі відмовної відповіді, обернувся й пішов до своїх людей. Ті збилися у невеликий гурт, дожидаючи рішення.
«І як же буде?» — спитали нараз, побачивши гетьмана.
«Король не хоче лишати свого війська. Не слухає ні Левенгавпта, ні Гілленкрока. Тепер ще, як бачу, Крайц пішов до нього. Може, він якось уговорить короля. Та нам нема чого чекати. Як не рішить Карло — краще бути на другому боці. Там ми на вирішення заждемо».
5
Вечоріло. Сонце скочувалося за правий берег Дніпра, зразу рівний, болотнистий, порослий комишем і очеретами, а там легко схвильований, з довгою смугою густих лісів на обрію. Ліси горою позолочені, а долом темні, тінисті. Від них несло прохолодою вечірньою, співом птахів і безпечним захистом перед ворожими очима, якого нашим утікачам так дуже хотілося. Туди-то, до отих задніпрянських лісів вони й поверталися думками.
«Кому в дорогу, тому й час! —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З-під Полтави до Бендер», після закриття браузера.
