Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

разу він міцно посилається на полювання на відьом. І ось у нас підпис. Але такий, у вигляді кіл на полях або літер на пагорбі Голівуд. Мабуть, він нарешті перестав нам підморгувати, недомовки скінчилися. Завіса піднялася і пролунало "та-дам!". Не можу дочекатися моменту, коли лабораторії дадуть нам звіт з цього місця. Буде цікаво…

Масловський дивився на Марека з цікавістю, ніби він щойно зрозумів, що в операції "Шабаш" були справді добрі люди, а не покидьки з третьої частини "Поліцейської академії". Може, навіть щось з цього витягнемо, справа стане медійною. Бах! Іншого варіанту не було, це мала бути медійна історія, діамант дві тисячі вісімнадцятого року! За ним підуть "Телекамери"[53], пулітцери, Паспорти "Політики"[54] та інші дива, від яких течуть слинки у письмаків. Вже про це він потурбується

– Накажу перекопати цю глушину, — сказав він голосно. – Кожну волосинку треба зберегти і сніжинки підрахувати. Відбитки пальців зняти навіть у довбаних синичок!

Так. Це було добре, майже як у всіх тих крутих хлопців в американських фільмах.

Невідомо, чи за справою його покрикувань, чи то професійної майстерності, але поліцейські та групи техніків впоралися на зразковому рівні. Місце швидко забезпечили. Встановили намети, ширми для захисту території від сторонніх очей, додаткове освітлення. Крім того, по річці плавало кілька моторних човнів, звезених сюди з усього повіту.

– А це що таке, до біса? – раптом долинуло з розріджених зимою ділянок очеретиння. – Ідіть, ідіть, курва, не повірите.

Марек рушив до офіцерів, які підняли щось на зразок тривоги. Можливо, ще один труп чи знову таки кінореквізит. Хоча на це нічого не вказувало, бо людей підходило все більше і ставало все веселіше. Він пробрався до першої лінії глядачів.

В очереті гойдалася старенька байдарка, пасажиром якої був якийсь журналіст. Хлопець був перев’язаний трьома камерами, і, хіба намагався робити фото. Старався, бо кожен рух впливав на байдарку, як штормова хвиля.

– Зараз у воду шувбовсне, — сказав П'ятка через плече Марека, простягаючи йому картонну чашку з гарячим чаєм.

Це були пророчі слова. Коли журналіст намагався підвестися та підтримати себе веслом, найбільша камера зісковзнула з його плеча. У відчайдушному жесті, щоб врятувати техніку вартістю кілька тисяч (а може, й кілька десятків тисяч злотих), хлопець кинув весло й спробував схопити об’єктив. Це призвело до того, що дві інші камери миттєво втекли з його плеча, а коли він спробував зловити їх обидві, остаточний вердикт і удар завдала сумка для об’єктивів, яка була зачеплена на його шиї ремінцем. Байдарка захиталася, як лінкор, уражений торпедою підводного човна, і журналіст впав у воду. Він не розмахував руками, як завжди, а міцно тримав камери.

На березі ніхто навіть не ворухнувся. Компанія просто реготала. Марек стрибнув уперед, але міцна рука втримала його на місці.

– Заспокойся, хлопче, там навіть метра немає. Нехай заморозить яйця, вже не захочеться героя з себе стругати.

Звичайно, через кілька секунд журналіст встав і глибоко вдихнув повітря. Але замість того, щоб зберегти рівновагу, він продовжував стискати камери. У цієї історії міг бути лише один кінець. Було кілька кашлів і хрипів, потім він упав на спину. Журналіст пірнув вдруге. Наступного разу, коли він виринув на поверхню, він ніби отямився і спробував відновити рівновагу, розмахуючи руками, як канатоходець. Це спрацювало, він стояв стабільно.

- Допоможіть? – чи то спитав, чи то покликав він.

— На жаль, — відповів міліціонер у званні штабного аспіранта. – Пана тут немає. Тому ми не можемо допомогти.

— Як це мене немає? – відповів потенційний утопленик, все ще мляво намагаючись утримати рівновагу. Вода була неглибока, але дно було мулисте.

– Так, немає. Це закрита зона. Проникнення до неї, незаконний вихід на місце злочину чи приховування слідів можуть обернутися досить приємною такою відсидкою. Отже, пана тут немає.

- Немає? – почав цокотіти зубами журналіст. Він вчепився в зрадницьку байдарку.

– Ну, хіба що пан тут є.

– Сам не знаю…

– Вибір простий, – продовжив поліцейський, явно природжений жартівник. – Або пана тут немає, ніхто нічого не бачив, і ви повернетесь цим "Титаніком" на берег. Звісно, ​​єдиними фото будуть фотографії з рентгена на виявлення пневмонії.

– А якщо є?

– Ну, це змінює ситуацію. Якщо є, ми маємо вас затримати, конфіскувати техніку та передати прокурору, який як раз тут присутній.

Цього разу з води долинав лише цокіт зубів, який за гучністю, ритмом і складністю аранжування зрівнявся лише з грою на кастаньєтах.

— Ну, то як, є там пан чи ні?

– Ннне ммма мммммене…

Товариство знову вибухнуло реготом.

– Гаразд, шоу закінчилося, ідіть сюди, а то замерзнете дорогою до берега. Є ковдри і гарячий чай. Ми вивеземо вас на берег.

– Давайте, друзі, допоможемо бідолашному, – голосно сказав власник могутніх рук. – Він може і журналіст, але колись був людиною.

Сміх знову перекотився через групу. Проте ніхто не став лізти у воду, перечекали на березі, доки тип вирвався з мокрої пастки.

– До роботи, панове, – цього разу крикнув Марек. – Думаю, ніхто не хоче, щоб нас тут застала темрява

Але він був упевнений, що вони засидяться тут допізна. І він не помилився.

РОЗДІЛ 14

Кшисєк дістав свій телефон і зробив фото. Холера. Неможливо. НЕМОЖЛИВО!

Що робити? Повертатися додому? Скасувати зустріч. Втекти? Поговорити з Генрі? Подзвонити братові? Що робити?

Дихай, Кшисєк. Внутрішній диявол хихотів і тримався за живіт. Агент Малдер теж сміявся. Справа розкрита! Вбивці завжди роблять помилки. Завжди. Рано чи пізно. Але цього разу це було рано чи пізно? Він мав про це подумати. О так, обмислити. По дорозі на Жешув. З роздумів його вивело сигнал смс-повідомлення. Роздумів? Скоріше, шоку.

Карасінський Лікар: Жешув Хубала 190 чекаємо

Кшисєк: Їду. Буду там макс через годину.

Він натиснув кнопку "Старт" і дав задній хід. Двері гаража автоматично відчинилися. Датчики заднього ходу та камери вивели його на вулицю. Залишилося лише натиснути на газ і поїхати. Може, він не повернеться? Може, піти в поліцію? Потім. Спочатку треба подумати. Спокійно.

Хлопець не насолоджувався поїздкою, їхав практично на автопілоті. Мозок зосередився лише на одному: що це все означає? Чому в системі навігації знаходилися адреси останніх вбивств? Головним чином – тому що, звісно, ​​були й жешувські та інші, яких він ні з чим не асоціював. А ця вчорашня Ниса... Якуб не виспався, цілу ніч був у дорозі, не дивно, це