Читати книгу - "Особисті кордони. Керівництво зі спокійного життя без травм і комплексів, Надра Гловер Тавваб"

14 «Journal of Marriage and Family Studies» — один з найпрестижніших соціологічних журналів у світі.

Джеймс уже втомився від ролі посередника у конфліктах між його матір’ю Деброю та дружиною Тіффані. Він просто хотів, щоб ці дві жінки порозумілися. Тіффані постійно скаржилася на свекруху, а та повсякчас нарікала на те, що невістка її ображає. Джеймс намагався упоратися з цією ситуацію, вислуховуючи обох, але не стаючи на чийсь бік.

Тіффані обурювалася через те, що Джеймс не ставив матір на місце, дозволяючи їй почуватися повноправною учасницею його шлюбу з Тіффані. Пара не могла ухвалити жодне рішення, не порадившись із Деброю. Джеймс навіть не намагався приховати, що завжди покладається на поради матері, і саме вона визначає його погляди. Він обожнював матір, вважаючи її розумною та успішною людиною, на яку завжди можна розраховувати та дослухатися її чудових порад. А от Тіффані вважала Дебру маніпулятивною, настирливою та пасивно-агресивною жінкою.

Колись Тіффані мріяла, що майбутня свекруха стане для неї другою матір’ю. Утім, щойно на сьомому місяці романтичних стосунків Джеймс запросив її познайомитися з матір’ю, як Дебра відразу чітко зазначила, що вважає себе головною жінкою в житті сина. Джеймс звертався до матері по допомогу, щоб заплатити за весілля та зробити перший внесок за будинок. Він просив її поради щодо усіх фінансових рішень, як значних, так і дріб’язкових. Протягом п’яти років шлюбу і двох років роман­тичних стосунків до того Тіффані намагалася позбутися впливу Дебри. Вона просила Джеймса владнати це, але він ніколи не міг наполягти на своєму. Мати завжди отримувала, що хотіла.

Тіффані вже мало не зненавиділа чоловіка за те, що той не міг відстояти себе перед матір’ю. Через обурення вона почала віддалятися від Джеймса, не ходила на сімейні вечірки та ховалася у своїй кімнаті, коли Дебра приходила в гості. Нещодавно Джеймс і Тіффані почали думати над можливістю завести дітей, але перш ніж планувати поповнення в родині, Тіффані хотіла, щоб її чоловік нарешті встановив межі у стосунках з матір’ю. Зрештою Тіффані та Джеймс вирішили вдатися до сімейної психотерапії, щоб обговорити, як саме Деб­ра впливає на їхній шлюб.

Перші декілька сеансів були досить бурхливими: Тіффані розповідала, які проблеми в неї виникали з Деброю в минулому, а Джеймс захищав матір. На третій зустрічі я заявила: «Нам варто зосередитися виключно на потребах вас двох». Ця пропозиція допомагала нам більшу частину часу, але іноді Дебра наче з’являлася в кабінеті — незрима, але відчутна. Коли це відбувалося, я закликала Джеймса і Тіффані подумати, як на них впливає ця людина, відсутня фізично, але завжди присутня емоційно у їхньому шлюбі. Подружжя визнавало, що більшість їхніх сварок відбувається через Дебру, а не через якісь їхні безпосередні вчинки.

Протягом психотерапії ми часто говорили про важливість цілісності стосунків, яка підтримується відмовою від надмірної відвертості зі сторонніми людьми. Пара змогла сформулювати межі прийнятного: які теми не слід розголошувати, коли варто ділитися інформацією з іншими, та як саме говорити з іншими людьми про своє подружнє життя.

Спершу Джеймсу було складно, адже він звик ділитися з матір’ю геть усім. На початку психотерапії він усе ще піддавався Дебрі, коли вона вимагала в нього інформацію, щоб наполягати на своєму. Здавалося, вона точнісінько розуміє, що саме треба сказати, щоб Джеймс підкорився їй. Після декількох таких поразок чоловік почав заздалегідь готуватися до протидії можливим тактикам матері. Згодом він зміг відстоювати власні очікування.

Доки Джеймс вчився послідовно боронити особисті кордони, я працювала з Тіффані, навчаючи її, як підтримати чоловіка під час таких змін у стосунках з матір’ю. Йому було важко перебирати на себе роль дорослої людини у розмовах з Деброю. Вона привчила його, що їй завжди краще знати та що вона хоче для сина лише найкращого, тому Джеймс боявся, що формування особистих кордонів її відштовхне. Йому не спадало на думку, що можна встановити межі прийнятного у спілкуванні з матір’ю, зберігши близькі стосунки й водночас позбувшись проблем у шлюбі та ворожнечі між Тіффані та Деброю. Мати дійсно хотіла для сина лише найкращого, утім, імовірно, найкращим для нього було встановлення меж прийнятного у спілкуванні з нею.

Дорослими вважаються діти віком понад вісімнадцять років. Навіть якщо ви продовжуєте мешкати з батьками після досягнення цього віку, юридично ви вважаєтеся дорослою людиною, і вплив батьків на ваше життя змінюється. Звісно, ви мусите дотримуватися обмежень, встановлених вашими батьками, якщо мешкаєте у них вдома, проте ви можете вста­новлювати й свої межі прийнятного, нехай і меншою мірою.

Наріжний аспект дорослішання — власні рішення. Чим більше ви звикаєте до ролі дорослого, тим частіше покладаєтеся на себе, а не на вказівки батьків. У деяких випадках батькам може здатися, що ваше формування особистих кордонів — це вияв неповаги до них. Проте якщо ви формулюєте межі прий­нятного з любов’ю, неповаги в цьому немає. Якщо ви боїтеся образити батьків, імовірно, вам стане легше, якщо поділитеся з ними, чому певна межа прийнятного для вас важлива.

Як відстояти себе у стосунках з найважливішими людьми у вашому житті? Як змінити роль дитини на роль дорослої людини у стосунках? Ви були поряд усе життя, ці люди вас наскрізь бачать. Вони знають, що сказати, щоб вас ці слова зачепили та ви вчинили так, як їм потрібно. Та й лише