Читати книгу - "Шибайголови, Олександра Малінкова"

Вероніка.

Підставила обличчя під промені теплого та ласкавого сонечка. Як же ж все таки чудово: дихати на повні груди, радіти кожному новому дню… І звичайно знати, що за рогом на тебе не чатує злодій.

А він, що забув біля мого будинку?

- Ніко, привіт! - Микита поздоровався й, всівся поряд зі мною на лавку, на якій я чекала  Славку. 

- Ну привіт! - Гарний настрій вмить кудись подівся.

- Я лише хотів упевнитися, що з тобою все добре! 

- Переконався? 

- Так! - Ствердно кивнув й витріщився кудись убік. 

Озирнулась.

Славка зупинився за три кроки від нас, склавши руки на грудях.

Микита з під лоба поглянув на нього й схопився з місця. Я теж підхопилася, бо їх “переглядини” не обіцяли нічого доброго.

- Щоб я тебе біля моєї дівчини більше не бачив! - Сухо промовив Славка.

Що? І давно це я його дівчина? 

- Та я лише хотів переконатися, що з нею… - Почав наче виправдовуватися Микита.

- Я в змозі про неї подбати! - Брови Слави зійшлися на переніссі.

- Так… - Похнюпився Микита. - І дякую. - З легкими нотками заздрощів в голосі продовжив він. - Тепер з мене зняли всі підозри.

- Бувай! - Вже роздратовано промовив до нього Славка.

Колишній мій хлопець кивнув і пішов геть.

Щойно ми залишилися удвох, як Славка одразу зловив мене в коло своїх обіймів та спробував поцілувати, але я встигла відвернутися.

- З яких це пір я твоя дівчина? - Примружила очі.

- Моя! - Славка посміхнувся. - Моя! - Знову повторив, наче пробував це слово на смак. - Моя, кохана дівчина! А що не так? - Запитав й знову потягнувся до моїх губ.

- А чи не занадто ти самовпевнений? - Обурилась.

Та варто було йому все ж таки заволодіти моїми губами , як мій жіночий “протест” перетворився на черговий муркотливий захват від його ніжних та хвилюючих рухів.

- То ти проти? - Посміхнувся, вкриваючи моє обличчя легесенькими поцілунками.

- Я-я? - Спробувала сконцентруватися та всі спроби видалися марними, я просто потопала в насолоді від його дотиків та обіймів. 

- Напевно я все ж таки проти…

- Та-ак? - протягнув глузливо й знову поцілував.

- Проти, що ти цілуєш мене там де купа перехожих! 

- Я скучив! - Видав у своє виправдання. - А ще згаяв стільки часу. 

- Якщо ти почнеш наздоганяти відразу, то на лекції сьогодніми ми не потрапимо! 

- Слушно! - Він посміхнувся. - Точно! Лекції. - Переплів пальці своєї руки з моїми й вдвох ми покрокували до його автівки. 

Допоміг зайняти місце пасажира спереду. 

- Нікі! - Почав він ласкаво щойно машина зірвалася з місця. - Я хочу щоб ти була дуже обережною…

- Не зрозуміла! Але ж злочинець… Він же ж наче… - Не змогла закінчити я.

- Листівка в квітах, твоє фото з ножем та запрошення прийти до клубу то справа рук не злочинця! - Спробував пояснити слава.

- Ні-і? - Здивовано заморгала. - Тоді ж кого? 

- Єгора рук справа, - відповів Славка, - а от за мотузки вже смикала…

- Емма! - Припустила я.

- Так! 

- І щоб ти танцювала на випускному вона теж вмовила студентську раду. Та підкинула відео кураторці твоєї групи.

- Ой! Ще цей виступ! Я про нього геть забула! Але не зрозуміла для чого їй це? 

- Єгор має перетерти мотузку на якій тебе будуть підіймати під самий дах! Щоб це виглядало, як нещасний випадок.

- Щоб я впала? - Аж холодок пройшовся по хребту. 

- І травмувалася! - Доповнив Славка.

- То краще відмовитися, як думаєш? Але тоді їм зійде все з рук! 

- А якщо переробити твій виступ, щоб обійтися без підйому? 

- Тобто? 

- Станцюємо вдвох! 

- Слава, ти серйозно готовий вийти на сцену? 

- Навчиш мене танцювати? - Він поглянув на мене, а я почервоніла від цього погляду.

Щось мені підказує, що ми не лише хореографією будемо займатися… 

Залишилося довіритися Славі. Якщо в нього є ідея, як провчити Емму та Єгора, то так тому і бути.