Читати книгу - "У полоні Еміратів, Zhelizna"

- Кажи - хоча, якщо чесно, я нічого не хотів чути. 

- Як ви далі бачите ваше спілкування з юною пані, коли все закінчиться? Що ви готові зробити, щоб почуття виявилися взаємними? 

- Це все?

- Наразі так. Думаю, коли ви дасте собі відповіді на ці питання, ми зможемо поговорити ще раз. 

За Малікою зачиняються двері, а я залишаюся сам-на-сам з роєм думок. Ця жінка змогла вибити грунт з-під моїх ніг і дала над чим замислитися. Попереду мене чекає безсонна ніч. 

***

Прокидаюся я з першими промінчиками сонця, що пробиваються крізь штори і здивовано охаю від від побаченої картини. Кілька секунд мені взагалі здається, що я ще сплю, але підвівшись з ліжка, я зрозуміла, що це не так.

Підлога моєї спальні була заставлена скляними вазами, в яких знаходилися білі піоновидні троянди. Подив накрив мене з головою, бо такої кількості квітів я ще не бачила. Цікаво, як я не прокинулася, коли їх сюди заносили? 

У голові одразу виникло розумне запитання, навіщо це все тут і відповідь на нього не забарилася. В одному з букетів був червоний конверт, до якого я одразу підійшла. 

“Не хочу, щоб ти ображалася на мене й ігнорувала. Пробач, якщо я тебе образив. Це було не спеціально.

Я скучив за твоєю присутністю поруч. Думаю, що нам варто нарешті поговорити. Якщо ти згідна, то скажи про це водієві і він відвезе тебе до мене. Сподіваюся, що ти приїдеш і я знову побачу твою гарну посмішку. 

Халім”

Нутрощі почали горіти вогнем тільки від одного листа, якого я тримала тремтячими пальцями. Чогось подібного я взагалі не очікувала, особливо після своєї дитячої поведінки. 

Тоді в автомобілі я сильно погарячкувала. Пан Халім намагався мені допомогти, а я тільки виявляла неповагу своїм підвищеним голосом і насупленим обличчям. Соромно мені стало за мою поведінку вже на наступний день, але вибачитися я не хотіла. Мені було надзвичайно ніяково бачитися з чоловіком, тому я вирішила якийсь час його ігнорувати і навіть Маілку попросила про допомогу. 

Хто ж знав, що це матиме такий ефект? Замість того, щоб злитися, пан Халім вибачався переді мною. І ці всі квіти, які повністю вкрили підлогу моєї спальні ще більше вибивали повітря з грудей. Ніхто і ніколи не робив для мене подібного. 

Чи погоджуюся я на пропозицію? Відповідь очевидна. І тут справа не у вдячності, а в тому, що я також шалено скучила за паном Халімом, за його аурою, яка змушує мене почуватися у спокої та безпеці. 

***

Швидкі збори і я сиджу в автомобілі, що везе мене у невідомому напрямі. Судячи по подиву охоронця він не очікував, що я так легко погоджуся. Якщо чесно, то навіть я шокована своїми діями. Але внутрішнє передчуття кричить про те, що я роблю все вірно і противитися йому у  мене немає бажання. 

З моменту знайомства пан Халім тільки один раз дав мені привід його боятися і проблемою тоді стало непорозуміння та моя брехня. Коли він мене повернув до будинку і пообіцяв, що я більше не буду бранкою, наші відносини змінилися. З того часу я бачила поруч з собою порядну людину, яка всіма силами допомагала мені. 

До сьогоднішнього дня я не розумію чим заслужила таке ставлення. Ми не були ні родичами, ні друзями. Абсолютно чужі люди, які зустрілися за жахливих обставин. Але… попри все я в якійсь мірі завдячую їм, адже ми з паном Халімом б ніколи не познайомилися. 

Менше ніж три місяці ми живемо під одним дахом, а я вже відчуваю якусь дивну прив’язаність до цього чоловіка. І це трохи лякає, бо час неминуче плине, а разом з ними і  події. Зовсім скоро я повернуся додому і тоді моє життя знову стане на своє місце. Якщо раніше я цього так сильно хотіла, то зараз мені важко зрозуміти себе. 

Поява пана Халіма стала чимось яскравим і цікавим у моїх сірих буднях. По-перше, я змогла відчути себе беззахисною дівчиною, яку можуть захистити. Після того, як батько покинув нас з мамою, це відчуття в мене пропало. Я мусила бути сильною і допомагати своїй сім’ї. Але зараз… я нутром відчуваю чужу енергію, яка плутає мої думки. 

Чим більше я про це думаю, тим страшніше мені стає. 

Чого я боюся? Усе дуже просто. Мене лякають небажані почуття, які з’являються разом з прив’язаністю. Чужа доброта закрутила мені голову і змусила відчути себе особливою. Щоправда, це не так. Не для такого чоловіка, як пан Халім. Ми не рівні, і тут є багато факторів: 16 років різниці, соціальна прірва, культура, менталітет. Я лише дівчина з провінції, яка по волі долі опинилася в клятих Еміратах.

Але зрештою, зараз я сиджу в чужому автомобілі, який везе мене у незвідане місце. Я благаю себе не брати близько до серця те, що може сьогодні відбутися. Це тільки мить, яка мине. Нічого більшого, ніж яскравий спогад, який грітиме мене тоді, коли я повернуся додому. 

***

Побачивши білий автомобіль, що під’їжджає до яхти я аж підвівся з місця. У мене було мало впевненості в тому, що Ася погодиться приїхати, але зараз я розумію, що помилявся. Дівча тут і я сподіваюся, що це не через вдячність або бажання не образити мене. 

З палуби я зіскакую на пірс і підходжу до дверей автомобіля, щоб відчинити їх. У відповідь мені дарують збентежену посмішку, якій я сьогодні приділяю багато уваги. Я скучив за Асею навіть будучи під одним дахом.