Читати книгу - "Війна Калібана"

уявляв що побачить щось подібне у чорноті рідного неба. Але ось, не прямо над ним та по лінії від горизонту до горизонту буди цівки зеленого, синього, золото полови і уламки, і газ холонучою плазми. Розпечені квітки означали факельні двигуни. Декілька кілометрів в бік, гаусовий штир зіткнувся з поверхнею місяця і ударна хвиля штовхнула їх в ноги. Пракс хвильку полежав, спостерігаючи як гейзер води вирвався у темінь і потім випав снігом на поверхню. Це було красиво. Раціональна, наукова частина його свідомості намагалася скалькулювати кількість енергії що була передана супутнику, коли викинутий з рейок шматок вольфраму вдарив по поверхні. Це мов маленький ядерний вибух без побічного випромінювання. Він міркував чи зупиниться штир до того як досягне нікелево-залізного ядра.

- Ну добре, - з дешевенького радіо у праксовому скафі почувся голос Голдена. Низьких звуків звукового спектру бракувало, і капітан звучав мов мультяшний герой, - тепер куди?

- Я не знаю, - піднімаючи признався вчений. Він вказав в бік горизонту, - кудись туди.

- Нам точніше потрібно, - відповів капітан.

- Я ніколи не бував на поверхні. В куполі звісно був. Але просто на поверхні? Тобто я знав що ми дуже близько, але я не знав як туди виходити.

- Ну добре, - знову сказав Голден. Високо у вакуумі над його головою вибухнуло щось велике і дуже далеке. Було схоже на мультяшну лампочку, немов комусь прийшла в голову ідея, - ми справимось. Амосе ти йдеш вперед до того пагорба, поглянь що можеш побачити. Пракс і Наомі ідуть в цей бік.

- Сер, я не вважаю що ми маємо так робити, - мовила Наомі.

- Чому ні?

Наомі підняла руку, вказуючи на щось позаду Джима і Пракса і відповіла:

- Тому що я повністю впевнена що там-о сів «Росі».

 

Розділ двадцять другий. Голден

 

Таємний посадковий майданчик був розташований у западині невеличкого кратера. Коли Джим, міцно кусаючи губу побачив «Росінанта» над ним, раптове і запаморочливе почуття полегшення натякнуло, наскільки він був переляканим останні декілька годин. Та «Росі» був рідною домівкою, і неважливо наскільки сильно його раціональний мозок доводив що вони все ще в жахливі небезпеці, домівка була безпечною. Поки він на хвильку зупинився аби перевести подих, все навколо освітилося яскравим білим світлом, неначе хтось зробив фотознімок. Голден вчасно підняв голову аби помітити на високій орбіті сяючу хмару газу, що швидко згасала.

Прямо над їх головами, у просторі люди продовжували помирати.

- Вау, - здивувався Пракс, - ця штука більша, аніж я собі уявляв.

- Корвет, - відповів Амос з чіткою гордістю в голосі, - ескортний корабель класу фрегат.

- Я взагалі знайомих слів не почув, - відказав ботанік, - як на мене, то це схоже на велике долото, з кавовим горням догори дригом знизу.

- Це ж двигун, - почав було пояснювати Амос, але його перервав капітан:

- Годі. Бігом у шлюз.

Амос йшов попереду, потім зслизнув стоячи з льодяного краю кратера, балансуючи руками. Пракс був наступним, цього разу не потребуючи допомоги. Третьою була Наомі, з її рефлексами і вмінням балансувати, пещеними в умовах змінної гравітації. Вона взагалі вирішила здаватися граціозною.

Голден був останній, повністю приготувавшись до довгого і болісного сковзання з гори, та коли цього не сталося, він був приємно здивованим.

Поки вони мчали через пласке дно кратера до судна, зовнішній люк шлюзу від’їхав в бік, демонструючи Алекса у марсіянських бойових обладунках з штурмовою гвинтівкою в руках. Варт їм було наблизитись до корабля достатньо для того, аби пробитися крізь орбітальний гамір в радіодіапазоні, Джим сказав: - Алексе! Чоловіче, як же приємно тебе бачити.

- Йой, капітане, - відповів пілот, з полегшенням у голосі, яке не міг приховати навіть перебільшений акцент, - ніц не знаю, яке загоричьи буде місце посадки. За вами хтось летит?

Амос забіг по рампі і по-ведмежому, міцно обняв Алекса так, що аж відірвав його від палуби і сказав:

- Дядьку, як же чудово бути вдома!

Праксі і Наґата йшли слідом, жінка поплескала пілота по плечу, підбадьоривши:

- Ти правильно вчинив. Дякую.

Джим зупинився на рампі, аби в останнє зогледітися. Небо було все ще сповнене спалахами і світловими слідами битви. З глибин його пам’яті сплила згадка, як він ще хлопчаком у Монтані спостерігав за масивними спалахами прихованих блискавок.

Алекс, дивлячись на капітана, мовив: - дорога сюда була троха тьишков.

Капітан поклав йому на плече руку: - дякую за те що прибув.

Щойно шлюзування закінчилось і команда поскидала скафандри і броню, Джим звернувся до пілота:

- Алексе, це Пракс Менґ. Праксе, це найкращий пілот Сонячної системи Алекс Камаль.

Пракс потиснув алексову руку зі словами: - дякую що допомагаєте мені шукати Мей.

Камаль запитально глянув на Голдена, але той ледь помітним порухом голови утримав пілота від запитання, - приємно познайомитись, Праксе.

- Алексе, - почав капітан, - тримай нас готовими до злету, але не злітай поки я не сяду у крісло другого пілота.

- Прийнято, - відказав пілот і посунув до прови судна.

- Все якось перекошено, - сказав Пракс оглядаючи комору якраз за люком шлюзу.

Йому відповіла Наомі, ведучи ботаніка до головного трапу, який наразі пролягав по підлозі: - «Росі» не проводить багато часу на пузі, як от тепер. Ми стоїмо на переборці, а та стіна з правого боку, зазвичай слугує палубою.

- Виріс в умовах низької гравітації і відповідно на кораблях часу проводив небагато, - підбив підсумки Амос, - чоловіче, тобі зараз кепсько буде.

- Наомі, - почав розпоряджатися капітан, - до рубки і прив’яжися там. Амосе, відведи Пракса на жилу палубу а потім прямо до інженерного, готуй «Росі» до серйозного польоту.

Перед тим як вони пішли, Голден поклав руку на плече ботаніка:

- Підйом і політ будуть швидкими і тряскими. Якщо ти не тренувався для польотів з великим прискоренням, то подорож може стати дуже не комфортною.

- Про мене не турбуйтесь, - відповів вчений зробивши, як він вважав, бравий вираз на обличчі.

- Я знаю що ти крутий. Ти б інакше останні пару тижнів не вижив. Доводити це вже немає потреби. Амос відведе тебе на жилу палубу. Обери собі каюту без імені на дверях. Вона стане твоєю. Лягай в протиперевантажувальне крісло і прив’язуйся, потім натисни на яскраву зелену кнопку на панелі зліва. Крісло накачає тебе хімією, яка тебе заспокоїть