Читати книгу - "Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє"

— Привіт, Рішо, — повторює він і сідає навпроти. Туди, де сиділа мати.

Підходить офіціант, вітає Вітрова так, ніби не обслуговував його зовсім нещодавно: вручає меню, пропонує сезонні страви та напої.

— Він ситий, — кажу, дивлячись прямо на Вітрова. Чи все-таки на Попутного? — по горло, — по складах. Сподіваюся, це звучить як постріл. Тому що я готова його прибити!

Хлопець в уніформі якнайшвидше зникає, а я не відводжу погляду.

— Це не те, що ти подумала.

— Макаре, — видихаю, насупившись, — я не збираюся бігати за тобою чи з'ясовувати стосунки. Мені це не цікаво. Якщо ти не забув, то ти ходив за мною, а не навпаки. Я не сприймаю брехню в будь-якій формі, але не збираюся стежити за тобою і намагатись вивести на чисту воду. Ти сам подумай, гаразд? Ти просив не вірити чуткам, але кажуть, вас із Даяною багато що пов'язує…

— Аріно, нас пов'язувало, раніше. Зараз вже ні. Є одна маленька справа, — перебиває він і замовкає. Відводить очі та дивиться на свої руки. Він склав їх будиночком, спершись на стіл.

— От коли вирішиш, тоді й дзвони. А варитись у цьому котлі з трьох я не готова. Джакузі — так, але це коли двоє, а коли троє – це вже котел.

Кличу офіціанта і прошу рахунок. Той приносить термінал, але Макар платить раніше.

— Не варто було, — починаю я, але вчасно смикаю себе, хитаючи головою. Досить. Беру сумку та йду на вихід.

— Аріно, послухай, — наздоганяє Вітров.

Я обертаюсь і кладу пальчики на його губи.

«Мовчи» — кричать мої очі.

— Мовчи, — шепочу губами, — подумай про все і подзвони мені. Я зроблю те саме. А зараз мені треба йти.

Роблю кілька кроків назад і лише тоді опускаю руку. Він стоїть і дивиться на мене поглядом, в якому дуже багато всього заховано, щоб я могла визначити хоча б кілька емоцій. Відвертаюсь і переходжу дорогу пішохідним переходом.

Все правильно.