Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

На цей раз я вирішила не особливо шокувати публіку і одягла довгу сукню, буквально до підлоги. Не дуже вона, щоправда, була скромною, але видимість створювала. Легка шифонова тканина блакитного кольору розліталася під час ходьби, створюючи затишний повітряний образ, який доповнювали маленькі рукави ліхтарики. Мої малюки нарли постаралися з зачіскою та макіяжем, зробивши з мене таку собі невинну скромницю з душею дияволиці.

З палаючих поглядів моїх нагшасів я зрозуміла, що образ справді вийшов знатним, роблячи мене на тлі чоловіків маленькою феєю з безневинним поглядом. І чого там, я й сама на кілька хвилин зависла, уявляючи, що вони можуть зробити зі мною. Як би я кричала при цьому, пізнаючи нові грані насолоди.

– С-Світлано ... – здавлено видихнув Ларі і його зіниці почали пульсувати, наочно показуючи мені, що моє збудження не залишилося секретом для чоловіків.

– І цього разу скажеш, що тут був хтось ще чи, може, згадала когос-сь? – Прошипів Шанліс, стискаючи на кілька секунд кулаки.

– Нікого я не згадувала, – буркнула я скривджено. – І це фізіологія, не треба робити з мене монстра, я ж не навмисно.

– Чому ти така вперта? – Раптом спитав Сан, змушуючи мене на кілька секунд завмерти.

І що відповісти?

_