Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"

Сьогодні вранці я зробив останні кроки, до завершення справи залишилось якихось три дні. Я сидів у своєму кабінеті та обмірковував ситуацію, коли розчинилися двері й переді мною постав сам професор Моріарті.

Нерви в мене міцні, Ватсоне, але, зізнатися, мені стало моторошно. Як він виглядає, я знав і раніше. Моріарті дуже високий і худий, у нього опуклий, зовсім білий лоб, що нависає над ямкуватими очима. Обличчя жовтаве, аскетичне, в його зовнішності залишилося щось професорське. Він сутулиться, голова його випинається вперед та повільно похитується з боку в бік, як у рептилії. Він зупинився біля дверей та, примруживши очі, з цікавістю почав мене роздивлятися.

«Лобові кістки у вас не такі розвинуті, як я очікував, — сказав він нарешті. — І до речі, це небезпечна звичка — тримати палець на спусковому гачку зброї, якщо вона лежить у кишені халата».

Після слів професора я витяг револьвер та, звівши гачок, поклав на стіл. Моріарті й далі посміхався, але в цій посмішці відчувалася неприхована погроза.

«Вочевидь, ви мене погано знаєте», — сказав він. «Навпаки, — відповів я, — ви вже могли переконатися, що я знаю вас дуже добре. Сідайте, я можу приділити вам кілька хвилин, якщо вам є що сказати». — «Усе, що я можу сказати, вам і так відомо», — процідив він. «У такому разі, й моя відповідь вам відома», — зауважив я. «І ви маєте намір стояти на своєму?» — «Безумовно».

Рука Моріарті потяглася до кишені, і я взявся за пістолет. Він добув нотатник, у якому були записані кілька дат.

«Уперше ви перебили мені дорогу четвертого січня, — сказав він. — Двадцять третього ви завдали мені певних незручностей, до середини лютого вже почали заважати, наприкінці березня розладнали мої плани, а тепер, наприкінці квітня, ваше постійне переслідування ставить під загрозу мою свободу. Становище стає безвихідним». — «Ви готові щось запропонувати?» — поцікавився я. «Киньте цю справу, містере Голмс, — сказав він, похитуючи головою. — Я б радив вам». — «Одразу після понеділка», — відповів я.

Моріарті невдоволено цмокнув язиком.

«Людина з вашим розумом повинна усвідомлювати, що вихід тут може бути тільки один. Ви не залишили мені вибору. Я мав величезне задоволення, спостерігаючи, як ви працювали над цією справою, і скажу відверто, буду засмучений, якщо нам доведеться вдатися до крайніх заходів. Я не жартую». — «Небезпека є частиною моєї роботи», — зауважив я. «Це не небезпека, — заперечив він. — Це неминуча смерть. Ви стали на шляху могутньої організації, справжні масштаби якої вам навіть не дано збагнути. Ви будете змушені відступити, містере Голмс, або вас розчавлять». — «Боюся, наша бесіда затягується, — сказав я, встаючи. — А я маю ще справу, що потребує моєї присутності в іншому місці».

Він теж підвівся, мовчки похитуючи головою та дивлячись на мене з жалем.

«Що ж, — нарешті промовив Моріарті. — Я зробив усе, що від мене залежало. Мені відомий кожен ваш крок. До понеділка ви нічого не зможете вдіяти. Ви намагаєтеся запроторити мене за ґрати, але я там ніколи не опинюсь. І не розраховуйте мене здолати. Якщо ви гадаєте, що настільки розумні, щоб погубити мене, я вчиню так само з вами».

Із цими словами він повернувся до мене згорбленою спиною та вийшов, злісно озирнувшись наостанок.

Це була моя єдина розмова з професором Моріарті, й вона залишила по собі бридкий осад. Його манера висловлюватися змушує повірити, що він не блефує. Ви скажете, що треба було звернутися до поліції, але я впевнений, що на небезпеку слід чекати з іншого боку — удару завдасть один з його агентів. У мене вже є підтвердження цьому.

— На вас напали?

— Любий Ватсоне, професор не пускає слів на вітер. Приблизно опівдні мені треба було навідатися на Оксфорд-стрит. Я вийшов із будинку та вже збирався повернути з Бентинк-стрит на Велбек-стрит, як із-за рогу на шаленій швидкості вилетів ущерть навантажений фургон, котрий просто розчавив би мене, якби в останню мить я не встиг притиснутися до стіни будинку. Фургон промчав по Марилебон-стрит та за мить зник із-перед очей. Відтак я не сходив із тротуару, але коли йшов по Вір-стрит, із даху одного з будинків зірвалася цеглина та розлетілася на друзки просто біля моїх ніг. Я звернувся до поліції, дах оглянули та знайшли там цеглу і плити шиферу, вочевидь, складені для ремонту. Поліція припустила, що одну цеглину здуло вітром. Проте я знав, що справа не у вітрі, але довести нічого не міг. Після цього я взяв кеб і поїхав до брата на Пелл-Мелл, де й провів решту дня. А дорогою до вас я здибався з погромником, який накинувся на мене з ломакою. Я вклав його, зараз він у поліції, але запевняю вас: ніхто й ніколи не віднайде зв’язок між джентльменом, об передні зуби якого я розбив кулака, та колишнім професором математики, що наразі перебуває в десяти милях звідси. Тепер ви розумієте, Ватсоне, чому я найперше причинив віконниці й попросив дозволу залишити будинок не крізь парадні двері, а в менш очевидний спосіб.

Ніколи я не відчував більшого захвату від мужності мого друга, ніж тієї хвилини, коли він із цілковитим самовладанням розповідав мені про події, котрі будь-яку іншу людину довели б до нервового припадку.

— Ви залишитесь у мене на ніч? — запитав я.

— Ні, друже мій, я можу виявитися небезпечним гостем. Справа, що я її розпочав, набрала таких обертів, що просувається й без моєї участі. Для арешту злочинців моя допомога не потрібна, але на суді мені доведеться бути присутнім. Тому найбільш розважливим тепер буде зникнути на кілька днів, котрі лишилися до початку активних дій поліції. Ось чому я й пропоную вам вирушити разом зі мною на континент.

— Я залюбки вас супроводжуватиму, — сказав я. — А мій сусід, як уже траплялося не раз, зможе підмінити мене у кабінеті.

— До завтрашнього ранку встигнете зібратися?

— Безумовно.

— Тоді зараз я дам вам інструкції. Але пам’ятайте — ви не маєте відступати від них ані на крок. Ви стаєте учасником гри, а нашими супротивниками в ній є найрозумніший зі злочинців та наймогутніше злочинне угрупування в Європі. Слухайте та запам’ятовуйте. Свій багаж, не підписуючи, сьогодні ввечері відправте з надійною людиною на вокзал Вікторія. Вранці пошліть слугу за кебом, але перші два екіпажі він має пропустити. Швидко сідайте в третій