Читати книгу - "Коли вибір лише один, Єва Басіста"

- Що це таке? Що за лахміття ти на себе натягнула?

- То моя весільна сукня. Буду в ній заміж виходити, - відписала я їй.

- Зоє, ти з дуба впала? Де ти таке страшне вбрання відкопала! - дряпала мама.

- Мама Владислава привезла - каже, що я в ній чарівна.

- Якщо ти вдягнеш це на весілля, то я від тебе відмовлюся! - вилізло зверху повідомлення від батька, який вже також оцінив мій прикид.

- Боже! Вона сліпа! Це не сукня, а жах! - відписала жінка, що мене нпродила.

- Стільки повідомлень, - сиділа мама Владислава, усміхаючись. - Їм подобається?

- Дуже, - сказала я та кинула погляд на двері, котрі прочинилися. Там стояв Влад із роззявленим ротом.

- Зоє, що ти таке страшне натягнула, - сказав мій наречений, увійшовши до кімнати. - Мамо, що ти таке їй привезла? Це настрашка!

Далі почався ґвалт. Лідія Василівна розізлилася не на жарт. Поки батьки штурмували мій телефон повідомленнями, то ця жінка кричала на сина. Я вже точно не пам'ятаю, що саме вона горлала, але точно вилітали слова, де говорилося, що наречену до весілля не можна бачити у сукні, а далі я не пам'ятаю, бо все сталося дуже швидко, а закінчилося дуже просто. Вона разом із Вітьою пішла геть.

- Зоє, скинь це, - сказав мій наречений , коли ми залишилися у квартирі одні.

- А воно гарне, - намагалася я пожартувати, але не вийшло. Це тільки розізлило Владислава, який після того, як я скинула сукню  жбурнув її до сміттєвого баку

- Інколи моя матір дістає мене, - буркнув він.

- Ну вона ж нічого поганого не зробила...

- Зоє, - кинув він на мене погляд, який мені дав зрозуміти, що зараз краще помовчати.

Тільки через годину коли всі емоції впали, а мої батьки заспокоїлися щодо вбрання, Владислав мені сказав одну доволі неприємну новину.

- Лариса та Максим завтра запрошують нас на річницю весілля. Ти зможеш трішки раніше прийти з роботи?

У мені все похололо. Я після всього не хотіла бачити Максима, але як мені відвернутися від цього? Якщо я почну шукати причини, то Влад може щось запідозрити.

- Буду намагатися, - відказала я та також згадала одну неприємність, яку одразу озвучила. - Мені зняли премію.

- Чому?

- Та один там придрався до звіту. Щось там йому було не точно. Тепер маю виправлятись...

- Скотина, - невдоволенно сказав хлопець та обійняв мене. - А ти говорила, що в тебе все там нормально? Може треба тій людині пальцем тицьнути?

- Не знаю, - пожала я плечима. - Вже завтра з цим розберуся.

- Ну дивись, бо таке не можна запускати.

- Угу, - пробурмотіла я та різко засумувала від цього.