Читати книгу - "Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер"

— Можеш віддячити, якщо зробиш це місце тро­хи ширшим, щоб я зміг підвестися.

— Вибач,— сказав Фоулі.— У нас немає примі­щень для людей такого розміру. Сул наказав, щоб вас усіх тримали тут, доки вас не перевірять.

— І як справи? — запитала Холлі.

Фоулі витяг із-під сорочки теку.

— Мене не має тут бути, але я подумав, що ви за­хочете бути в курсі подій.

Вони зібралися навколо столу, де Фоулі розклав звіти.

— Ми знайшли братів Брілл на стіні шахти. Заспі­вали, як пташки,— от вам і відданість хазяйці. Екс­перти зібрали достатньо уламків невидимого транс­портера, аби підтвердити його існування.

Холлі заплескала в долоні.

— Добре.

— Але це не стовідсотково,— зупинив її Арте­міс.— Без Опал у всьому можна звинуватити нас. Брати Брілл можуть брехати, аби нас захистити. Ви її впіймали?

Фоулі стиснув кулаки.

— І так, і ні. Її міні-транспортер пошкодило ви­бухом, тож ми його відстежили. Але коли ми діста­лися поверхні, вона вже зникла. Ми прочесали тери­торію, знайшли її сліди. Простежили за ними до невеличкої садиби у виноградарському регіоні біля Барі. Ми бачимо її на супутнику, але потрібен час, щоб організувати захват. Вона наша, ми її впійма­ємо. Але на це може піти тиждень.

Обличчя у Холлі потемніло від гніву.

— То нехай насолоджується цим тижнем, бо це буде найкращий тиждень того життя, що їй лиши­лося.

Неподалік від Барі, Італія

Крісло Опал Кобой викинуло на поверхню. Із про­битого генератора витікала плазма. Опал добре розуміла, що ця плазма — чудовий слід для Фоулі. Потрібно терміново закопати рештки і знайти місце, де вона б могла залягти, доки не зможе дістатися своїх фондів.

Вона розчистила порт і змогла протягнути іще з десяток миль, поки двигун остаточно не відмовив прямо посеред винограднику. Коли Опал вилізла з міні-транспортера, на неї вже чекала висока засма­гла жінка років сорока з лопатою і сердитим вира­зом обличчя.

— Це мій виноградник,— сказала жінка італій­ською.— Цей виноград — моє життя. Хто ти така, щоб залітати сюди на своєму літаку і знищувати все, що я маю?

Опал зібрала докупи думки.

— Де твоя родина? — запитала вона.— Де чо­ловік?

Жінка змахнула з очей пасмо волосся.

— Немає родини. Немає чоловіка. Я тут працюю сама. Я остання в нашому роді. Цей виноградник мені дорожчий за моє життя, і точно дорожчий за твоє.

— Ти не одна,— сказала Опал і переключилась на гіпнотичний месмер.— Тепер у тебе є я. Я твоя дочка, Белінда.

«Чом би й ні? — подумала вона.— Якщо спрацю­вало одного разу...»

— Бе-лін-да,— повільно повторила жінка.— У мене є дочка?

— Так,— кивнула Опал.— Белінда. Пам’ятаєш? Ми разом працюємо в цьому винограднику. Я допо­магаю робити вино.

— Ти допомагаєш мені?

Опал вилаялась. Ці люди нічого не можуть уторо­пати з першого разу.

— Так,— сказала вона, навіть не намагаючись прикрити нетерпіння.— Я тобі допомагаю. Працю­ємо пліч-о-пліч.

Очі у жінки раптом прояснилися.

— Белінда. Чому ти тут стоїш? Бери лопату і при­бери увесь цей безлад. Коли закінчиш, можеш при­готувати вечерю.

Серце Опал забилося трохи швидше. Фізична праця? Навряд чи. Таке роблять інші.

— Я передумала,— додала вона чималу порцію месмера.— Я твоя балувана донечка Белінда. Ти ні­коли не дозволяєш мені працювати, щоб не загрубі­ли руки. Бережеш мене для багатого чоловіка.

Повинно спрацювати. Переховається у цієї жінки кілька годин, а тоді втече в місто.

Але на Опал чекала несподіванка.

— Така вже моя Белінда,— сказала жінка.— Зав­жди про щось мріє. Бери лопату, дівчино, або ляжеш спати голодною.

У Опал спалахнули щоки.

— Хіба ти мене не чула, дурна? Фізична праця не для мене. Ти мені прислуговуватимеш. Це сенс твого життя.

Італійська синьйора наблизилася до своєї мініа­тюрної доньки.

— Слухай, Беліндо. Я намагаюсь не звертати уваги на огидні слова з твоїх вуст, але це дуже важ­ко. Ми обидві працюємо у винограднику, і так за­вжди було. Бери лопату, або я зачиню тебе в кімна­ті і змушу перечистити сто картоплин, не давши з'їсти жодної.

Опал заклякла. Вона не розуміла, що сталося. Пе­ред месмером не могли встояти навіть сильні люди. Що відбувається?

А правда була в тому, що Опал перестаралася. Вжививши собі гіпофіз, вона перетворила себе на людину. Дуже скоро людський гормон росту витіс­нив магію. Опал просто не пощастило, що останню краплину магії вона витратила на те, щоб перекона­ти цю жінку, що є її донькою. Тепер магії в неї не ли­шилося зовсім, а сама вона опинилася полонянкою у винограднику італійської синьйори. Більш того, її змусили працювати, а це було навіть гірше за кому.

— Поквапся! — крикнула жінка.— Передавали дощ, тож потрібно багато чого зробити.

Опал узяла лопату. Та була більше за неї, держак був побитим і потертим.

— Що мені робити із цією лопатою?

— Розбиваєш землю вістрям і риєш іригаційну канаву між цими двома рядами. А після вечері допо­можеш мені з пранням, яке я взяла цього тижня. Це білизна Карміни, сама знаєш, які в неї речі,— скри­вилася жінка, і Опал зрозуміла, що то за білизна.

Італійка підхопила другу лопату і почала копати поруч.

— Не хмурся так, Беліндо. Праця загартовує ха­рактер. Через кілька років ти сама все зрозумієш.

Опал замахнулася лопатою і театрально увігнала її в землю, здійнявши хмаринку пилу. Руки у неї боліли вже просто тому, що вона тримала це знаряд­дя. А через годину перетворяться на пухирі та рани. Може, ЛЕП її врятує.

Її бажання здійсниться, але тільки через тиж­день, коли уже й нігті поламаються і почорніють, а шкіра стане грубою від вітру і сонця. Вона пере­чистить купу картоплі і митиме своїй новій матусі ноги. Опал із жахом дізнається, що в її новій роди­ні тримають свиней, і що чистка свинарника — та­кож один з її численних обов’язків. Коли по неї прийде група захвату ЛЕП, вона мало не плакатиме від щастя.

Е7, Небесне місто

Церемонію кремації Джуліуса Рута провели на дру­гий день після того, як у Небесне місто привезли Ар­теміса з Холлі. Зібралися всі шишки, тільки капітана Холлі Шорт не було. Командир Сул не дозволив їй відвідати захід навіть під охороною. Трибунал саме розглядав справу і ще не виніс рішення, і Холлі досі вважалася винною у вбивстві.

Тож вона сиділа у залі очікування і дивилася це­ремонію по великому екрану. З усього, що причинив їй Сул, це було