read-books.club » Фентезі » Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець 📚 - Українською

Читати книгу - "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"

104
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Варта у Грі. Артефакти Праги" автора Наталія Ярославівна Матолінець. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 58 59 60 ... 89
Перейти на сторінку:
як він, поки Брусінка займалася переламаними пальцями і раз по раз клацала язиком. Але злість штрикнула сотнями голок, збурюючи нове бажання.

«Знищ його».

***

Останній кровопивця не втік.

Він сіпався, коли Амброз приволік його. Кістляві тонкі руки, помережані опіками від магічних атак і зв'язані незримими путами, не могли чинити спротиву ручиськам глави темних. Тінь, схожа на морозні візерунки, обвивала руку мага аж до ліктя і загрозливо тріщала. Здається, кровопивця розумів: зайвий рух коштуватиме йому значно більшого болю, ніж він може завдати Амброзові.

Варта знову присіла під стіною, поруч зі Златаном, але ще не дивилася в його бік. Машинально перебирала пальцями тінь непритомного кровопивці. Поранений маг тим часом спромігся на коротку історію про те, як він убив третього монстра, коли здер його тінь.

— Де Кларінка Дунанова? — спитав охриплим голосом глава світляків, стираючи кров зі свіжого порізу, який тягнувся рваною смугою через усю ліву руку.

— Де всі викрадені? — виправив Амброз і майже дбайливо прив'язав тінь до металевої підпорки. Вона піддавалася йому, ніби тканина.

Маг скував монстра і новими путами, від дотику яких химерне лице потвори зболено викривилося.

— А воно взагалі в змозі говорити? — скептично поцікавилася Наґіната, поки Алебарда акуратно витирав серветкою криваві струмочки з її блідого обличчя.

— Дай йому волю — і воно в змозі влізти тобі в голову швидше, ніж чхнути встигнеш, — відрубав Амброз.

Кровопивця знову застогнав. Похилена голова небезпечно хиталася, ніби могла відірватися від тонкої шиї.

— Тепер поговоримо, — глава темних сів просто на брудну підлогу, схрестив ноги по-турецьки й шмагнув притомного кровопивцю павутиною.

Той сіпнувся й підвів на Амброза моторошно темні очі.

— Дика крев... — просипів він. — У тебе...

— Кров мою облиш, — маг шмагнув його вдруге. — Бо мало не здасться. Поки твій товариш-панібрат відсипається, говори. Якщо він не зможе підтвердити твої слова після пробудження, наступні два дні я здиратиму ці тіні з вас обох по сантиметру. Навіть відгул на роботі візьму.

— Я б волів, щоб хоч один із них був у змозі говорити, — втрутився Алан. — Нам потрібна коректна інформація. А ти його замучиш, Бурштине.

— Із задоволенням, — губи глави темних розтяглися в зловісній посмішці. — Ну, зубатий, говоритимеш сам чи я починаю?..

***

Кровопивця заговорив сам.

Він справді боявся магії: дотик павутини завдавав кровопивським тілам пекучих страждань. Тіні справді приховували аури своїх власників, не дозволяли їх роздивитися — й могли стати найкращим сховком для будь-чого. Та варто хоч трохи пошкодити тінь, і сила насилати туман зменшувалась або й узагалі розвіювалась. Тому вони не нападали самі, а воліли користуватися своєю швидкістю і просто стирати спогади в тих, хто виявляв зайву цікавість. Затуманювали й магів, які допомагали їм, — пішаків фракції.

Виявилося, що викрадених кровопивці утримували неподалік, на іншому складі. Почувши про це, Амброз одразу відрядив туди Алебарду з главою світлих, котрому не терпілося знайти Кузу.

— Не вбили жодного, — просипів кровопивця. — Кров чаклунча — надто цінна. Ми поклялился не проливати її намарне, коли укладали договір. А люди Атанаса своєї клятви не порушують.

— Та-ак, тому ви тільки викрадали наших друзів, тримали в себе і... як це назвати? — скривився Амброз. — Кров викачували?

— А моєї доволі багато змарнували, — докинув Златан.

— Звідки ви тут? — втрутилася Варта. — За легендами, кровопивці живуть у румунських горах, а не бігають по празьких пабах.

— Сказала легенда, яка раптом ожила, — засміявся глава темних.

— У старі часи ми жили багато де, — відказав кровопивця майже сумирно. — Але румунські чаклуни прогнали нас із рідних місць.

— Мабуть, було за що, — фиркнув Амброз.

— Не тобі судити. Ваше ж празьке правління нас прийняло.

— Так і знав, що вони там хворі на голову...

— Не зовсім! — озвався Златан, біля якого досі чаклувала Брусінка, закутуючи його переламані пальці в бинти, просочені зіллям. — Я знаю щонайменше одне корисне вміння, яким ці тварюки володіють і яке привабило нашу фракцію після того, як вторглися середньоазійці й розграбували все, що подужали вивезти...

— Справа в баблі, ясна річ? — втрутився Амброз.

— Ясна річ, у баблі, — підтакнув Златан. — Кровопивці здавна славляться феноменальним умінням знаходити втрачені й заховані скарби, різного роду цінності — все, що можна задорого продати.

— Ми нікого не вбивали, — повторив тіньовий машинально.

— Мені потрібні імена, — заявив глава темних. — Ми засудимо цих виродків.

— Обов'язково, — Златан підвівся, спираючись на плече Брусінки, і наблизився до гурту. — Але тепер, потворо, я думаю, ви розглянули мою пропозицію і готові на неї пристати. У відповідь гарантую, що вам дозволять поїхати. Кращого варіанта годі й шукати.

— Не кажи тільки, що ти встиг підбити кровопивць на угоду, поки вони трощили тобі пальці, — недовірливо звела брови Варта.

— Пальці заживуть, а кровопивці вже пошкодували про це. То як, згодні?

— Раніше умови відрізнялися, — вкрадливо прошипів полонений.

— Раніше обставини теж відрізнялися. Тепер правила нові: я подарую вам безпечну втечу — ви використаєте для мене свою легендарну силу. І вкажете, де заховані артефакти. Згода?

***

— Ти ж не даси їм піти? — спитала Варта, дивлячись повз Златана, бо від самого його вигляду на неї накочувала неконтрольована злість упереміш із хвилями нудоти.

— Залежить від ситуації, — маг, здавалося, не відчував її стану, або ж його цілковито захопила можливість віднайти безцінну втрату. — Якщо артефакта не буде там, де вони вказали, я вб'ю їх за те, що збрехали. Вони знають це. Якщо ж артефакт там буде...

— То їх уб'ю я. За те, що вони зробили, — погляд дівчини черкнув по вкритій опіками руці чеха, яка безвільно лежала на кермі Амброзового буса. Ліва рука, що лякала переламаними пальцями, висіла на перев'язі, проте, за словами Брусінки, Златановій швидкості зцілення позаздрив би сам глава Конгломерату. Адже, насотавшись сили наприкінці Гри, Златан справді міг розраховувати на кілька аномальних бонусів. Хоча, за словами тепер уже Прірви, ця сила і вб'є його, якщо не позбутися надлишку вчасно. Жодні бонуси не приходять без негативних ефектів.

— Спочатку потрібно змусити їх свідчити, — додав чех. — Правлінці, які вирішили продавати кров празьких магів, заслуговують на міжнародне визнання! Хай навіть головними свідками у справі будуть тіньові.

1 ... 58 59 60 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець» жанру - Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"