Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

за соціальним статусом чамари — «чинбарі», «шкірники», велика етно-кастова спільнота в давній, середньовічній і теперішній Індії. Чамари-чинбарі історично жили по селах, іноді займалися землеробством або працювали на сезонних роботах, шили й лагодили взуття та різні шкіряні вироби. Сьогодні великі групи чамарів живуть також у містах. В індійському місті Бгопал, відомому аварією на хімічному заводі, один із районів, де живуть чамари, має назву Чамарпур, тобто «Місто чамарів», «Чамаропіль». У Полтавському полку, де служив козак Децько Шудриченко, служив і Дахно Чамаренко (407).

Показово, що термін чамар — «чинбар», «шкірник» у мові хінді має різовиди чамвар та чанвар, а також — через звичне чергування в/б — чамбар, чанбар. Що напрочуд близьке до українського чинбар «шкірник», «швець». Більше того, й українська мова знає дві форми цього слова — чинбар та чимбар, як і два дієслова — чинбарити й чимбарити. Тобто є вагомі підстави вважати, що індійське чамбар/чанбар і українське чимбар/чинбар споріднені, сходять до спільного <162> джерела й мають однакове значення. Цікаво, що у водозборі Дніпра засвідчено назву Чинбарка на означення болота (СГУ, 608).

Хінді чам — «шкіра», «шкура» сходить до санскр. чарма, чарман (СРС, 208) із тим самим значенням. Що, як гадають, відбилося в назві індійської ріки Чарманваті (сучасний Чамбал) у Північно-Західній Індії. Якщо перекласти цю назву українською, то вона звучатиме як «Шкуровиця». Легенда розповідає: річка отримала таку назву через те, що її води почервоніли від «соку шкіри» (санскр. чарман), тобто крові, коли цар Рантідева приносив у пожертву корів. Тому ця ріка постійно асоціюється в індійській літературі з цим царем.

Слід зазначити, що і в Україні є гідроніми й топоніми, похідні від шкура. Шкурати — притока Десни (м. Мена Чернігівської області), Шкурине — на лівому березі Дніпра, гідрографічна система в Запорізькій області, а також хутір Шкурине, могила Шкурина неподалік, а ще — болото Шкурине (СГУ, 625). Сюди ж, певно, відноситься і Шкорушник — потік у районі Чорного Черемошу. Характерно, що тут же фіксуються й потоки Чемірний, Чемеруватий, Чемеристий — теж притоки Чорного Черемошу. Що несамохіть навіює думку: а чи немає тут якогось зв’язку з санскритським чарма, чарман, хідні чарам, чамра, чам — «шкіра», «шкура»?

Таким чином, назва Панікарча може тлумачитися як «Село купців/торговців», «Купецьке село», або, якщо трохи абстрагуватися, «Торговиця», «Торжище», «Торжок». Ще одне можливе значення — «Село Панікара», «Панікарове село», «Село Панікарів», назване так за кимось, хто мав ім’я, прізвище чи й прізвисько Панікар. Є підстави вважати, що прізвище Панікар і назва Панікарча сходять до надзвичайно давніх, іще ріґведійських часів, що вони — сучасні тому трипільському поселенню, залишки якого виявлено біля Панікарчі. <163>

Антропонімія
Славне прізвище Мазепа і його індійський двійник

Прізвище Мазепа, що його мав гетьман Іван Мазепа, видатна постать в історії України, давно привертає увагу своєю незвичністю і загадковістю. Пов'язування його з діалектним мазепа — «грубувата й проста людина», «замазура»(РВЗ,550), аж ніяк не може вважатися задовільним. І насамперед з огляду на соціальний статус предків українського гетьмана, які походили з родовитої і старовинної української шляхти, професійним та спадкоємним заняттям якої була військова справа.

Сам Іван Мазепа володів польською, італійською, німецькою, французькою та «досить міцно», за Пилипом Орликом, татарською мовами. За тим же Орликом, Іван Мазепа, відвідуючи київську Академію, любив промовляти «мовою Тита Лівія і Цицерона», себто латиною. Він чудово володів пером, мав неабиякий ораторський хист і був завзятим книголюбом, зібрав рідкісну бібліотеку. Йому присвятили свої твори Байрон і Гюго, Словацький, Рилєєв і Пушкін, Шевченко, Руданський, Лепкий і Сосюра, що засвідчує непересічність постаті Івана Мазепи як історичного діяча й українського гетьмана, єдиного з усіх гетьманів після Богдана Хмельницького, котрий найдовше тримав гетьманську булаву (цілих 20 років!) і позбувся її сам, а не через старшинську змову чи московську волю. Він був, як свідчать вітчизняні й зарубіжні його сучасники, аристократом із голови до ніг. Тим важливіше дошукатися справжнього походження і значення прізвища Мазепа.

Ось що пише про нього Осип Бодянський у передмові до свого «Реєстру Війська Запорозького», вперше виданого 1875 року:

«Що Мазепа прізвище козацьке на правому Задніпров'ї, доказом тому, по-перше: декілька козаків Мазеп, внесених уже в «Реєстри» Хмельницького, які:

1). Черкаського полку сотні Лазара Петровича Васько Мазепа, і тут же сотні Домонтовської Сергій Мазепенко;

2). Полку й сотні Білоцерківських Мирон Мазепа;

3). Уманського полку сотні Романівської Максим Мазепа;<166>

4). Кальницького полку сотні Оментовськоі просто Мазепа; а за Дніпром у Полтавському полку і сотні Василь Мазепа; Миргородського полку сотні Краснопільської теж просто Мазепа; по-друге, є село там же, Мазепинці, звичайно ж, по родоначальникові Мазепі так назване… Село Мазепинці Київської губернії коло Білої Церкви. Один з українських літописів (Самовидця) прямо каже, що Мазепа родом з околиць Білоцерківських, де село Мазепинці і по «Реєстрах» козак Мирон Мазепа: «Того ж року (1687) в липні місяці військо постановило Гетьманом Осавула Військового Івана Мазепу, роду шляхетського, повіту Білоцерківського старожитньої шляхти Української і у війську значного»(Реєстр, 27).

Тож виходячи з усього цього, слід шукати нового тлумачення прізвища Мазепа, яке, судячи з усього, найімовірніше мусить пов'язуватися з військовою справою чи з військовими реаліями. І погляд насамперед слід звернути на індійські факти, оскільки в індійській історії виняткову роль відігравали так звані кшатрії, воїни, які складали окремий стан давньоіндійського суспільства. І саме від слова кшатр (іран. хшатр) утворилося наше цар, а прізвищ на Цар- маємо чимало серед запорозьких козаків та сучасних українців. Що має засвідчувати приналежність їх носіїв не до царського роду, а до воїнського стану. Бо цар, правитель, за давньоіндійськими уявленнями, мав походити якраз із воїнського стану. І, до всього, усі чотири стани давньоіндійського суспільства відображені в давніх і сучасних українських прізвищах.

І тут привертає увагу індійське ім'я Махіпа, фонетично напрочуд близьке до прізвища Мазепа. З українським прізвищем індійське ім'я зближує те, що це