Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

Тест «Софія» став надзвичайно популярним серед мешканців болгарської столиці, які у вільний час підіймаються на висоту 565 метрів — до розташованої поблизу гори Вітоші (2286 м над рівнем моря), де одержують склянку кефіру, а після короткого перепочинку сходять униз. Подвійне подолання висоти дає чудові результати, й софійський тест є не лише доброю пропагандою туризму, але й свідченням того, що для боротьби з БЗУ достатньо мати силу волі.

Американська фірма «Вестінгауз електрік» сконструювала на основі супермасажного апарата «Мульті-Б-мат» (тест «Чікаго») новий електричний пристрій, яким уже зацікавилися покупці. Набагато більший комерційний успіх мала модель «Мульті-Бест делюкс», в якій хворий може сам задавати програму, скажімо, уповільнювати частоту коливання аж до приємного заколисливого погойдування, жорсткий масаж змінити на легку релаксацію, підігріти воду до 55 °C, ароматизувати її (за допомогою форсунок з есенціями лілії, жасмину, хвої), а з репродуктора замість музики Моцарта міг слухати рок-н-роли Елвіса Преслі.

Якщо лікувальний ефект моделі підвищився аж до 93 відсотків, то її збут піднявся до 850 відсотків. Модель «Делюкс», безумовно, стане великим успіхом весняного торговельного сезону.

У напівтемряві сходів Еда Роган востаннє затягся пахучим синім димом, потім загасив недопалок і всунув його назад до червоно-білої пачки. Станіслав Бімонь перетворив нашу комуналку на лікувальний концентраційний табір для гнідих… а тим самим, власне, й для нас — білих, подумав Еда.

Вже в передпокої чулося важке сопіння — Тібор підтягався на турніку, який Станіслав змонтував у дверному отворі комори, куди позносив гирі, гантелі, драбини й канати і гордовито називав це фізхвилинним тренувально-лікувальним приміщенням будинку 2002. Завдяки його турботам комора стала добре оснащеною камерою тортур.

— Ще п’ять разів підтягнися, й можеш переходити до гантелей! — наказав Станіслав Тіборові й підійшов до Тіни й Ріти, які стрибали на скакалках.

Бідолашному подружжю Трнків і Ріті Недомовій нічого іншого не лишалося, як коритись, бо не мали куди подітися — за кожною комунальною квартирою стежили тепер усім будинком, гнідих волоцюг били й виганяли. Хоча чужих біляків — теж. Станіслав одібрав одмички від усіх заражених квартир і щовечора ганяв гнідаків у тренувальному приміщенні.

— Вистачить, Тіно, можеш іти митись. Ріта пострибає ще десять хвилин! — наказував невтомний Станіслав. — Спритніше рухайся з гантелями, Тіборе! На тебе ще чекає драбина.

Ті троє дивилися на нього, як в’язні на наглядача… або циркові звірі на приборкувача. Стрімко чи повільно, спокійно, роздратовано чи шалено, однак найчастіше байдуже й тупо, так, аби скоріше покінчити з тими фізхвилинами — тому їхнє лікування, власне, не мало успіху. Часом спостерігався незначний прогрес, короткі миті просвітління, але потім знову десь лизнуть «м’ясця» або розчинного порошку — й наслідків ніби й не було. Станіславові пацієнти за вечірнє тренування позбавлялися до 40 відсотків буризни, але наступного вечора знову з’являлися з ознаками важкого ступеня хвороби (80 відсотків). Всі його намагання виявлялися марними.

— Це тому, що вони роблять вправи не за власним бажанням, а з примусу, — пояснювала моя Павла.

Вона мала рацію, але Станіслав нічого не хотів слухати.

— Випробуй краще на них інтелектуальні вправи! — пропонував Міхал, однак Станіслав робив своє. Інтелектуальні заняття діяли не прямо, вони скоріше збуджували заснулі думки, розганяли отупіння, спрямовуючи на вищі цілі, однак нездатні були самі ліквідувати багатозвіра… А це, очевидно, єдине надихало Станіслава в його запеклій боротьбі проти мультибестії, яку він вів із фанатизмом святого Іржі, що кинувся зі списом на дракона.

Комунальна квартира протхнула потом, наче казарма, краще вже було сидіти вдома. Ми з Павлою горнулися в кожухах, як колись у тій лісовій хижці, а Міхал увімкнув тиху музику… Чи багато треба людині для щастя. Але що далі, то більше ми усвідомлювали його непевність. Усі очікували весни.

Ясне проміння вранішнього сонця заполонило великий кабінет головного інженера ПЧХП Еди Рогана. Роган зіп’явся навшпиньки перед заскленою схемою на стіні й збуджено водив пальцем по своєму геніальному витворові. Видатні твори завжди розпочиналися з мрії, а реалізація… «Роман я вже придумав, — говорив великий Флобер, — лишається тільки його написати».

Який ти прудкий, сам себе покартав Еда Роган. Снити й вигадувати набагато легше й приємніше, ніж скласти досконалу документацію принципово нових технологій…

Раптом озвався телефон.

— Чому ти не дзвониш до мене, що з тобою? Ти перетворився на нудного пришелепуватого татуся… — почала картати його Леона, домагаючись нового побачення.

Вона мене вже не цікавить, мені значно краще вдома, подумав Еда Роган. Кохайся зі своїм атлетом Станіславом, люба леопардице! Ти мене більше не хвилюєш!

— Не маю часу, працюю! — відбився Еда від настирливої коханки й рішуче поклав трубку. «Вчора вночі, при світлі ліхтарика, Павла нагадувала гаряче молоко з ромом і медом… Після вісімнадцяти років подружнього життя я закохавсь у власну дружину! Можливо, кохання й творча праця — найкращі ліки від багатозвіра».

— Я ні для кого не маю часу! — крикнув був Еда на свою секретарку Тіну, однак затнувся, бо прийшов сам генеральний директор ПЧХП.

— «Солодкий лід», «Овалон» і «Дульсінея» вже запущені й з першого березня вироблятимуться на всіх восьми лініях, — сказав директор. — А як справи з «Павутинням»?

— Запустив на повну потужність! — переможно проголосив Еда.

— Це дійсно дуже вчасно, — іронічно мовив генеральний. — А що ще робиться у твоєму відділі?

— Все в бездоганному порядку, все приведено до ладу, розвивається згідно запланованих темпів.

— Ти удачливий чоловік!.. А як там Бімонь?

— Оце чекаю від нього повідомлень.

— Давай заглянемо до Бімоня.

Коли обидва шефи ввійшли, провідний технолог Станіслав Бімонь саме вкладав