Читати книгу - "Списоносці"

від того клопоту почнеться мігрень, то вони матимуть ліки. Слухаючи розповідь Перлакі, я одразу збагнув, що в особі Розгоньї на гачок попалася неабияка щука — зв'язковий. Я позичив коробку і, думаю, що таблетки згодяться нам і надалі. Ясно?

— Розумію, товаришу підполковник. А Розгоньї до кого прийшов?

— Цього ще не знаємо. Ми умовилися з товаришем Бенке, що вони припинять допит і чекатимуть наслідків нашої справи. Можливо, в писанині Акоша Райнаї знайдемо щось і про цього джентльмена. А ви не забудьте запитати про порушника в Перлакі.

— А між втечею Перлакі і переходом Розгоньї нема зв'язку?

— Нема, бо Розгоньї надіслано раніше. Ну, давайте будемо читати далі. Але спочатку… Ви не забули про нашу домовленість?

Када запитливо зиркнув на свого начальника, потім згадав.

— І надалі буде потреба в цьому? — показав на кошик.

— А ви гадаєте, Райнаї зараз говоритиме тільки правду? Від неї він ще далеко. Лід, очевидно, рушив, але потрібно ще багато тепла, щоб він весь розтанув.

Старший лейтенант мовчки спорожнив кошик.

«З Титусом ми зустрічались регулярно. То він заходив до мене, то я до нього. Титус нещодавно повернувся з Італії і захоплено говорив про геніальність Муссоліні.

Я натякнув йому про те, що мною нехтують.

— Мабуть, моєю роботою незадоволені? Так, мій друже? — спитав я гірко.

По його худому, з нездоровим рум'янцем обличчю ковзнула тінь роздратування. Але за звичкою він швидко оволодів собою.

— Ти чудово працював, Акоше. Чудово. І ти не усунений, а просто перебуваєш в резерві. І не тільки ти, а й інші. Одначе для тебе я привіз завдання.

Я зацікавлено глянув на нього.

— Чи не краще нам посидіти в саду? — спитав Титус. — Такий чудовий день…

Ми вийшли. Сонце вже ховалось за Будайськими горами. Кущі бузку кидали довгі тіні на дорогу, посипану гравієм. Я звелів принести пляшку вина, і ми вмостились під горіхом.

— Випиймо, друже, — сказав я Титусу осміхаючись і налив йому міцного вина.

Ми цокнулись. Прохолодне вино було приємне на смак.

— Як поживає Магда? — спитав патер.

— Добре, — відповів я. — Взагалі ми живемо непогано. Ось тільки думка про моє становище на роботі турбувала. Але тепер уже все добре. Ти заспокоїв мене. До речі, на канікули приїдуть мої діти — Жолт і Аттіла.

— А вони як живуть?

— Слава богу, добре. Жолта ти, мабуть, не впізнаєш. Це серйозний хлопець, але трохи відлюдний і впертий. Нещодавно командир школи надіслав мені листа, в якому скаржиться на поведінку хлопця. А вчиться він непогано.

— А як Аттіла?

— О, в нього зовсім інша вдача. Ніби й не нашого роду. Одна біда: хворіє, бідолашний. Давно я його не бачив. Він найкращий учень у класі. Викладачі не нахваляться ним.

— І він теж приїде на канікули?

— Я дуже хотів би цього. Випий, — запросив я.

Титус поволі цідив золотаво-жовте вино.

— Влітку я вирішив на кілька тижнів поїхати з сім'єю в Італію.

Титус поставив келих і глянув на мене.

— Ти хочеш їхати?

— Так. Тепер у мене є гроші. Ми ощадно живемо.

До нас підходив садівник Янош.

Титус почекав, поки той пройшов, потім спитав:

— Кажеш, вирішив поїхати?

— Еге ж.

— Доведеться відкласти подорож, — сказав Титус. — Для тебе намічається робота…

— А саме? — спитав я, вихиливши келих вина.

З кінця саду долинало дзюрчання води і тихе наспівування Яноша. Це була незнайома пісня, приспів якої нагадував церковні хорали.

— Пригадуєш Боба Гастінгса?

— Того англійського капітана? Аякже.

— А прізвище Гохман? — усміхаючись спитав Титус тоном учителя, що перевіряє пам'ять свого учня.

— Гохман… Гохман… — намагався пригадати я забуте прізвище. — Знаю! — вигукнув переможно. — Гохман — це той фабрикант-текстильник, що приходив до капітана. Правда?

Титус кивнув головою.

— Що сталося з нашим другом?

— У свій час — про це ти не знав, — пояснив Титус, — ми натякнули фабрикантові, що його зв'язки з Гастінгсом нам не до вподоби. Він тоді викручувався… Нещодавно ми знову з ним зустрілись і домовилися: частину своїх акцій Гохман передав нам.

— Кому саме? — спитав я.

— На папері — його екселенції, а насправді — списоносцям.

— А Гохман знає про це?

— Ні. Та це й не важливо. Той шваб радий, що має компаньйоном міністра. Сподівається, що це поправить його справи, бо діла на фабриці таки погані. Звісно, і нам перепадуть грошенята.

— Але яке відношення до цього маю я? — спитав я, ледве стримуючи цікавість. Захоплено дивився на Титуса, відчуваючи, що в цій комерційній операції діяла його спритна рука.

— Почекай, — обірвав він мене. — Тебе ми призначаємо адміністративним директором його фабрики.

— Але ж я нічого не тямлю в господарських справах! — заперечив я.

— Не біда. На фабриці вистачає фахівців. Ти будеш там лише захисником наших інтересів. Крім того, в нас там є кілька людей, яких треба утримувати й дбати про них. Гохману ми не довіряємо. Коли ти станеш директором, ці справи теж підуть гладко.

— І розумію, і ні. Розтлумач ясніше.

В цей час сонце сховалося за гори. Обрій зажеврів малиновим полум'ям. Спалахнули краї хмаринок. Янош кінчив поливку і задивився на рожеве небо. Мабуть, визначав, чи буде завтра вітер.

— Слухай, — почув я голос Титуса. — Скажу тобі ясніше, але про це повинен знати тільки ти.

— Хіба вже не довіряєш мені?

— Якби не довіряв, то не сказав би нічого. — Він допив вино, змішане з водою, і витер рота хустинкою. — Поки ти їздив, ми організували кілька таборів на території