Читати книгу - "Лабіринт біля моря"

На що я сподівався, маніпулюючи на балконі латинською граматикою Авербаха і Домбровського так, щоб обкладинку було видно здалеку? Я сподівався на те, що певного дня мене помітить її батько — класичний філолог і вигукне: «Я спостерігаю за тобою, юначе, вже давно. Твоя скромність і працьовитість, твоя любов до мови римлян є запорукою того, що ти — належний кандидат на мужа моєї дочки. Отож віддаю тобі її руку». А далі справи поточилися б, мов у казці.

Не поточилися. Зате я викував на бляху чимало прикладів уживання складних граматичних форм і міг зблиснути на екзаменах, ба навіть здобув приязний погляд Ґжеся.

Ми працювали у поті чола. Надходила пора збору плодів: наступного року ми мали перейти до поезії Катулла й Горація. Але саме тоді прийшли варвари.

Як оцінити цивілізаційний вклад Риму в Британії? На це запитання вчені дають різні відповіді. Англійський археолог Френсіс Джон Геверфілд каже: «Від римлян, які колись панували в Британії, ми, британці, не успадкували практично нічого». Більш справедливою мені видається думка блискучого дослідника минулого Джорджа Маколея Тревельяна. У своїй Історії Англії він пише: «Врешті римляни зоставили після себе три вартісні речі: по-перше (це твердження розвеселило б і розсердило Цезаря, Аґріколу й Адріана) — валлійське християнство; по-друге — римські дороги; по-третє — зростаюче значення певних нових міст, а особливо Лондона. Натомість, латинський стиль життя у містах і віллах, а також мистецтво, мова й римська політична організація зникли, мов сон. Найважливішим фактом ранньої історії острова був негативний факт, а саме той, що римляни не спромоглися надовго латинізувати Британію, як це їм вдалось у Франції».

Заснування міст не було, зрештою, безкорисливою доброчинністю з боку окупантів. Як слушно підкреслює П’єр Ґрімаль, римляни, споруджуючи міста, трактували їх як потужний політичний інструмент. «Римське місто не зводилося до комплексу окреслених матеріальних вигод, воно було насамперед всюдисущим символом релігійної, політичної та соціальної системи, яка становила осердя римської цивілізації».

Археологи відкрили на острові понад двадцять великих міських осередків, які походять із римських часів. Переважно їх засновували на місці давніх племінних столиць. Оточений муром, збудований за типово римським прямокутним планом Сілчестер (Каллева) мав усього 80 будинків, а кількість його мешканців не перевищувала, мабуть, півтори тисячі. За винятком Лондона, чиє населення в період розквіту вчені оцінюють у 15 000 осіб, інші міста рідко мали більше З 000 мешканців. Їхній міський характер визначало те, що вони були садибою муніципальної влади, а також те, що там містилися публічні споруди — характерний римський форум посеред міста з капітолієм, тобто головним храмом офіційної релігії, курією, де відбувалися засідання провінційного сенату, базилікою, в якій урядував суд, а також театром і амфітеатром, термами, що виконували роль клубів чи сучасних кав’ярень. Місто оздоблювали тріумфальні арки, колони й статуї — словом, то були маленькі, часто бездарні копії столиці імперії.

Текст цієї збірки перекладено за виданням: Herbert Zbigniew.

Labirynt nad morzem. — Warszawa: Zeszyty Literackie, 2000. — Wyd. I.

© by Katarzyna Herbertowa, Halina Herbert-Żebrowska

© for the Polish edition by Fundacja Zeszytów Literackich, Warszawa 2000

I. Labirynt nad morzem. Текстологічні примітки:

Книжка, яку ми віддаємо до рук Читача, була і в тому, що стосується змісту, і за своїм укладом опрацьована Збіґнєвом Гербертом. Наше редакційне втручання обмежилося до: осучаснення правопису та пунктуації, уточнення власних назв, в тому числі прізвищ, згідно з правилами польського книговидання (Збіґнєв Герберт часто послуговувався правописом, запозиченим із іншомовних книг), порівняння цитат (із вказаними джерелами, або без них; цитати в перекладі Автора ми залишаємо без змін, решту узгодили, в примітках подаючи перекладача). Ми керувалися принципом вірності Авторові: за підставу взяті без винятку тексти, переглянуті Збіґнєвом Гербертом під час його роботи над книжковим виданням нарисів. У спірних випадках (порівняно нечисленних), ми повернули версію рукопису чи авторського машинопису. Примітки, уміщені в нарисах, походять від Автора.

Поданий до друку Автором машинопис відкриває титульна сторінка із написами: «Збіґнєв Герберт», «Лабіринт біля моря». Цю назву ми вважаємо остаточною, вона трапляється в усіх списках розділів проектованої книжки, також на нарисі «Урок латинської мови» з’явилася зроблена рукою редактора дописка: «Збіґнєв Герберт, Лабіринт біля моря — нариси із подорожі Грецією».

Наступна сторінка: «Зміст». Його уклад і зміст відповідає і переданому до друкові машинописові (попри нетяглість та порушення порядку нумерації сторінок машинопису), і ця книжка.

Третя сторінка не нумерована: на ній міститься присвята, написана рукою Збіґнєва Герберта: «Касі» (дружина Автора, Катажина з Дзєдушицьких, в заміжжі Герберт).

Нарис «Лабіринт біля моря», який відкриває книжку, був опублікований у місячнику «Twórczość» 1973 nr 2. Машинопис цього нарису, переданий для книжкового видання, не містить авторських змін. Публікуючи нарис за тим самим машинописом у книжці Zeszytów Literackich, ми обмежилися, окрім змін, регламентованих вищезгаданими принципами, усуненням окремих помилок, які були зроблені в публікації «Twórczości» (скажімо: замість «ograniczoność» ми повернули «organiczność», замість «wytrwałości» — «wytrzymałości» тощо).

Нарис «Спроба опису грецького краєвиду» опублікувала «Poezja» 1966 nr 9. У виданні Zeszytów Literackich версія змінена, виправлена Автором (друк за тим самим машинописом, який також містить враховані нами авторські поправки, зроблені від руки, які постали, найбільш ймовірно, під час роботи над книжковим виданням, зміни ці численні, їх іноді буває до 3–5 на сторінку машинопису, стосуються вони окремих слів, усього речення чи абзацу). Цей нарис починаючи від перших своїх версій, а також у рукописі, присвячений «Маґді та Збишкові Чайковським», супутникам першої мандрівки до Греції, 1964 (див. III).

Нарис «Душенька» був опублікований під назвою «Акрополь і душенька» у «Więź» 1973 nr 4. Друкуємо згідно з машинописом, підготованим для друку в книжці, який відрізняється від