Читати книгу - "Володар драконів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Зовсім поряд, — відповів Бен. — Вони із Сірчаною шкуркою сховалися біля річки. Я хотів спершу переконатися, чи їхня поява тут не буде небажаною, як мені порадив, — він подивився на Барнабаса Візенгрунда, — професор.
Зібеїда Халіб кивнула:
— Дуже слушне рішення. Хоча я думаю, що у цьому селі жодна небезпека їм не загрожує. Справа в тому, що ти не перший Володар драконів, який тут з’являється. Але про це трохи пізніше, — вона з посмішкою подивилася на хлопчика:
— Я дуже рада, що ти вчинив саме так. Поява дракона викликала б у селі такий ажіотаж, що ви б, напевно, ніколи не пробралися до моєї хатини, — Зібеїда Халіб налила Бену піалу чаю. Її браслети дзвеніли при цьому, як дзвіночки біля вхідних дверей. — Знаєш, ти до дракона, звичайно, вже зовсім звик. А в мене серце калатає, як у молоденької дівчини, при одній думці, що я його побачу. І місцеві мешканці, звичайно, відчувають те саме.
— Та я теж ще до нього не дуже звик, — пробурмотів Бен, кинувши швидкий погляд на Гіневер, яка всміхалася Мухоніжці. Вдоволений увагою, гомункулус послав їй повітряний поцілунок.
— Приводь Лунга скоріше сюди, — сказав Барнабас Візенгрунд. — Мені потрібно усім вам дещо розповісти, — він потер перенісся. — На жаль, ми зустрілися тут не випадково. Я приїхав до Зібеїди, щоб попередити вас.
Бен здивовано подивився на нього:
— Попередити?
— Так, саме так, — професор зняв окуляри і протер їх. — У мене тут була дуже неприємна зустріч з Кропивником на прізвисько Золотий.
У Мухоніжки дух перехопило з переляку.
— Золотий?! — вигукнув Бен. — Той, кому належить золота луска? А ви знаєте, що це він прогнав драконів із моря? Це було аж ніяк не морське чудовисько!
— Так, Зібеїда мені про це вже розповіла, — сказав Барнабас Візенгрунд, киваючи. — Я, звичайно, повинен був раніше про нього згадати. Кропивник на прізвисько Золотий. Про нього ходить кілька огидних історій, але всім їм вже багато століть. Крім тієї, що трапилася тут, на морському березі.
Мухоніжка здригнувся на плечі в Бена.
— Мушу сказати тобі правду, мій хлопче, — продовжував професор, — у мене досі жижки тремтять, коли я згадую про це чудовисько. Якщо я сиджу зараз тут, то лише тому, що дещо знаю про гірських гномів. Та пластина з луски, що я тобі дав, ще в тебе?
Бен кивнув:
— Це його луска, чи не так?
— Саме так, і я не впевнений, що тобі варто її зберігати. Але я про все розповім, коли прийдуть Лунг і Сірчана шкурка. Як на мене, тобі варто сходити за ними просто зараз. Як ти гадаєш, Зібеїдо? — він запитально подивився на фахівця з драконів. Зібеїда Халіб кивнула.
— Місцеві мешканці їм, безумовно, нічого поганого не зроблять, — сказала вона. — А чужі тут рідко з’являються.
— А круки? — запитав Мухоніжка. Всі здивовано подивилися на нього.
— І правда, круки! — вигукнув Бен. — Я про них зовсім забув. Два круки сиділи у вас на даху. Ми підозрюємо, що це шпигуни. Шпигуни цього… як ви його назвали?
— Кропивник, — відповів Барнабас Візенгрунд, обмінявшись із Зібеїдою стурбованим поглядом.
— Так, ці круки… — фахівець із драконів склала долоні разом. Бен побачив, що на кожному з пальців лівої руки у неї по каблучці, і всі з різними каменями. — Я вже давно про них розмірковую. Вони були вже тут, коли я приїхала. Зазвичай вони сидять трохи вище, біля гробниці. Але іноді мені здається, що вони стежать за мною, хоч куди б я пішла. Я, звичайно, одразу пригадала історію про чорних птахів, які закрили місяць, щоб не дати драконам полетіти геть від Кропивника. Я намагалася їх прогнати, але хоч скільки ти їх шугай, вони за кілька хвилин знову повертаються.
— У Сірчаної шкурки існує один спосіб, — сказав Бен. — Після цього вони вже не повертаються.
— Доволі небезпечний спосіб, — пробурмотів Мухоніжка. Усі зацікавлено поглянули на нього. Гомункулус злякано втягнув голову в плечі.
— Дорогий Мухоніжко, — сказав професор, — ти знаєш про цих круків щось певне?
— Та ні, звідки! — Мухоніжка набрав простодушного вигляду. — Я просто вважаю, що не варто їх зачіпати. Круки бувають дуже злі, особливо, — він прокашлявся, — особливо ті, у яких червоні очі.
— Ага, ясно! — професор кивнув. — Мені, до речі, вже доводилося про це чути. Що до твоєї підозри, чи це шпигуни, — він відвів Бена до дверей, — Кропивник знав, що ви підете до джина. Мені здається, він має когось, хто завжди перебуває поруч із вами і доповідає йому про всі ваші пересування. Я все ламав собі голову, хто б це міг бути, а тут…
— Невже крук? — злякано перебив його Бен. — Але в ущелині джина я жодного не бачив.
Мухоніжка почервонів, а потім побілів, як папір, і затремтів усім тілом.
— Що з тобою, Мухоніжко? — Бен стривожено подивився на нього.
— Е-е-е, — Мухоніжка обхопив тремтячими руками коліна, не наважуючись підвести очі на Бена. — Я бачив там одного. Одного
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар драконів», після закриття браузера.