read-books.club » Публіцистика » Про письменство. Мемуари про ремесло 📚 - Українською

Читати книгу - "Про письменство. Мемуари про ремесло"

277
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Про письменство. Мемуари про ремесло" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 58 59 60 ... 101
Перейти на сторінку:
John Coffey, і згадуваного нижче Joe Christmas мають такий самий вигляд. ">[249]. Уперше я бачив цей прийом у «Світлі в серпні» (це досі моя улюблена книжка Фолкнера), де «жертовне ягня» звуть Джо Крістмас. Так смертник Джон Бауз став Джоном Коффі. Я до кінця книги не знав напевне, виживе мій Дж. К. чи помре. Я хотів, щоб вижив, бо симпатизував і співчував йому, але вирішив, що такі ініціали не зашкодять незалежно від розв’язки[250].

Я майже ніколи не помічаю таких речей, доки не завершу історії. А коли завершу, можна видихнути, перечитати написане та пошукати лейтмотиви. Якщо знаходжу (так стається майже завжди), то починаю більше виводити їх наперед у другій, повніше втіленій чернетці оповідки. Символізм і тема — ось два приклади завдань, для яких потрібна друга чернетка.

Якщо, вивчаючи в школі символічність білого кольору в «Мобі Діку» або символічне використання Готорном лісу в таких оповіданнях, як «Молодий Ґудмен Браун», ви виходили після уроку і почувалися бараном, то, можливо, зараз вам інстинктивно хочеться позадкувати, виставивши перед собою руки на захист, і відмахнутися: «Ой, ні, дякую, я вже цю тему склав».

Але зачекайте. Символіка не обов’язково має бути складною та безжально мудрованою. Також не обов’язково навмисно уподібнювати її до декоративного турецького килима, на якому стоять меблі оповіді. Якщо задум історії існує від початку, як скам’янілість у землі, то й символіка теж має бути задумана зразу, правда? Просто ще одна кістка (чи комплект кісток) у вашій новій знахідці. Це якщо вона там є. А що коли немає? Не страшно, у вас залишається сама історія, чи не так?

Якщо ж символічність усе-таки є і ви її помітите, то слід виділити її наскільки зможете вміло, відполірувати до блиску, відтак обробити, як ювелір обробляє коштовне чи напівкоштовне каміння.

«Керрі», як я вже зазначав, — це невеликий роман про зацьковану дівчину, яка виявляє в себе телекінетичні здібності — може силою думки пересувати предмети. Аби загладити провину за злий жарт у душовій, до якого вона була причетна, однокласниця Керрі Сьюзен Снелл вмовляє свого хлопця запросити Керрі на випускний. Їх обирають Королем та Королевою балу. Під час святкування інша однокласниця Керрі, противна Крістін Гарґенсен, удруге бере Керрі на глум, і це дає смертельні наслідки. Керрі мститься за допомогою своєї телекінетичної сили: вбиває майже всіх однокласників (і свою недолюдку-матір), а потім гине сама. От, у принципі, й усе, просто, наче в казці. Не було потреби псувати історію «дзеньками-бреньками», хоча я таки додав стосик епістолярних вставок (уривки з вигаданих книжок, запис у щоденнику, телетайпові повідомлення) між оповідними частинами. З одного боку, це було зроблено для підсилення реалізму (я мав на думці радіовиставу «Війни світів» Орсона Веллса[251]), але головним чином тому, що перша чернетка книжки була настільки куца, що романом її можна було назвати з натяжкою.

Перечитавши «Керрі» перед початком роботи над другою чернеткою, я помітив, що в усіх трьох ключових моментах оповідки присутня кров: на початку (паранормальні здібності Керрі, вочевидь, з’являються разом із першою менструацією), в кульмінації (у злому жарті, який спровокував Керрі на випускному, задіяне відро свинячої крові: «Свиняча кров для свині», — каже Кріс Гарґенсен своєму хлопцеві) і у фіналі (Сью Снелл, яка намагається допомогти Керрі, виявляє, що не вагітна, попри сподівання та побоювання, коли в неї самої починається менструація).

Звісно, майже в усіх моїх історіях повно крові, це, можна сказати, професійний інвентар. Проте кров у «Керрі» здалася мені чимось більшим. Вона ніби щось означала. Та це значення було закладене несвідомо. Пишучи «Керрі», я жодного разу не замислювався: «О, вся ця кров допоможе мені заслужити додаткові бали у критиків» або «Так-так-так, з оцим я точно потраплю до книгарні в коледжі або двох!» По-перше, я мав би бути значно прибабаханішим письменником, щоби вважати «Керрі» інтелектуальною принадою.

Інтелектуальна принада чи ні, а значення крові було важко не помітити, коли я взявся перечитувати просякнуту пивом і чаєм першу чернетку. Я почав обігрувати поняття, образ та емоційні конотації крові, пригадувати всі асоціації, які міг. Їх було багато, і майже всі — важкі. Кров міцно пов’язана з ідеєю жертвоприношення; у молодих жінок вона асоціюється з досяганням фізичної зрілості та здатності заводити дітей; у християнстві (та багатьох інших релігіях) — це символ і гріха, і спасіння. І нарешті, вона асоціюється з передачею сімейних рис і талантів. Кажуть, ми видаємося такими чи поводимось отак, бо «це в нас у крові». Ми знаємо, що це не дуже науково, бо все насправді в нас у генах та структурі ДНК, але, згадуючи перше, ми маємо на увазі друге.

Саме компактність і місткість символів робить їх цікавими, корисними та — при вдалому використанні — вабливими. Можна аргументувати, що використання символів — це просто ще один вид образного мовлення.

Чи обов’язковий це елемент успіху оповідання або роману? Авжеж ні, символічність може навіть зашкодити, особливо якщо нею надто захопитися. Вона існує для оздоби та збагачення, а не для створення вдаваної глибини. Жодні «дзеньки-бреньки» не становлять основу історії, ясно? Тільки сама історія становить основу історії. (Вам уже набридло це слухати? Сподіваюся, що ні, бо мені зовсім не набридло це повторювати.)

Проте символічність (та інші оздоби) виконує важливу роль, дещо більшу, ніж просто хромування на радіаторній решітці. Вона може слугувати інструментом зосередження уваги як для вас, так і для вашого читача, аби створити цілісніший, привабливіший твір. Я вважаю, що, коли перечитуєш свій рукопис (і обговорюєш його), починаєш помічати,

1 ... 58 59 60 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про письменство. Мемуари про ремесло», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Про письменство. Мемуари про ремесло"