Читати книгу - "Майдан. (Р)Еволюція духу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Моє покоління — це «покоління Фортінбраса». Як у покоління фіналу історичної епохи, наша справа була — «винести трупи» й оплакати всіх загиблих. Ми цього не зробили. Й написати історію тих поколінь, внести в тьму ХХ-го століття смисл, освітити. Ми її почали писати й не закінчили. Ну так, мало було на те бійців, і трагедія виявилася надто масштабною для одного покоління. Не по силах виявилась задача, не вивчили урок, думали, «само рассосьотца», — а всі невивчені уроки кожен народ мусить одробляти, і нерідко — з кров’ю. Більше того, в кожного народу в Європі є за повоєнний період свої нечищені авгієві стайні, від німців починаючи (це велика ілюзія, ніби вони так-таки «розібралися зі своїм минулим»!). А Західна Європа, яка дає нам негласний посил, мовляв, забудьте про Крим, аби лишень не було вторгнення на континентальну частину країни, бо тоді вже й нам доведеться якось реагувати, а ми не хочемо знову холодної війни. Вони ще досі не зрозуміли, що уже процес незворотний. А не зрозуміли тому, що в Європі — своїх «нечищених стаєнь» і невивчених уроків історії по саме нікуди. Скажімо, питання їхньої колаборації зі сталінізмом — питання, яке ніколи вголос не піднімалося. А про те, до якої міри ця колаборація просякла всі інтелектуальні середовища Західної Європи, або навіть про те, як насправді відбувалася там нацистська окупація (наприклад, у Франції)— художні твори й історичні студії тільки в 2000-х почали з’являтися. Буквально кілька років тому Норман Дейвіс нарешті показав у своїй капітальній «Європа на війні: Не така проста перемога», що всі три воюючі сторони Другої світової, з погляду європейських цінностей — цілком bad guys, і всі три сторони, включно з СССР й Альянтами, мають на своєму рахунку злочини проти людяності, які сімдесят років замовчувалися. А не так, що раз Союз переміг Гітлера, то він — good guy. Пора, хлопці, нарешті відкривати карти й говорити правду. Бо всякий непокараний злочин породжує нові, вже в нових поколіннях, — і сьогоднішнє «колаборантство ЄС із Газпромом» є прямим результатом позавчорашнього колаборантства — зі Сталіним, про яке ви сором’язливо ніколи не згадували. А наступним поколінням із цим усім треба якось жити, — і я в 90-ті формулювала саме цю потребу, на суто ще інтуїтивному рівні. Бо всієї правди ні про Другу світову, ні про холодну війну досі не сказано, і досі триває в середовищах європейських еліт «прорадянська» колаборація (по лінії тієї ж агентури КГБ, лише сьогодні це російські агенти впливу), і до цьогорічної анексії Криму ми всі жили в сформованому Ялтинськими угодами світі.
…Аж ось, сьогодні Україна — отой God’s Playground, за Норманом Дейвісом кажучи, «ігровий майданчик», значно крутіший від того, яким була Польща у вересні 1939 року. На нас нині йде апробація дуже багатьох важливих алгоритмів для виживання цивілізації у ХХІ столітті та її трансформації. Тут навіть не на рівні свідомості треба бути готовим до цієї місії, а на зовсім уже, без перебільшення, екзистенційному, щонайглибшому… А ми й тепер іще не усвідомлюємо — наскільки ми зараз центрові насправді в долях людства, в нас досі сидить ось ця невикорінена колоніальна свідомість, що ми комусь «младшие братья», і досі стежимо, як непевні себе підлітки, — а що про нас сусіди скажуть?..
IІІАле Карфаген має бути зруйнований, столітній цикл закінчується, а імперська хвороба вже вижерла цілу Росію, економічно, ментально… та як завгодно — все, що сьогодні продукує Росія — це технологія індукованого божевілля (оні с ума посходілі, як нині мені одна француженка говорила). А вижерши територію під собою, вона вже вижирає поруч себе живу тканину — іншої крани. Україна завжди була для Росії донором, підживкою, бо насправді тут її материнська «плата». («Хоть чучелом, хоть тушкой, только дайте себя в руки взять! Кровушкі живой дайте нам, дайте же, дайте!»). Тому я співчуваю отим притомним росіянам, що вони cамі описали були це прогресуюче суспільне безумство ще до нинішньої істерії: это больная страна, здесь невозможно жить и нужно уезжать — сюжет, який певною мірою можна порівнювати з Німеччиною 30-х років (хоча у Гітлера не було таких технологій, які стали можливими в інформаційному суспільстві).
В Росії зараз зовсім трагічно: страшно уявити, яким потужним сплеском абсолютно північнокорейського формату тоталітаризму може відбитися путінська реакція всередині країни — а процес вже почався, тож кажу не на рівні передчуттів. Значно раніше почалося розтління російського інтелектуального й культурного середовища, того, яке могло би забезпечити суспільству хоч якийсь коефіцієнт резистентності. Як казала мені на початку 2000-х одна московська театральна критикеса, а вона ще про 90-ті говорила, отож, на моє питання : що ж російської інтелігенції не чутно — вона відповіла: «А они вкололи гламуром. Они шприцом литровым как ввалили — интеллигенция просто легла». І те, як вони «кололи гламуром», — це я вже бачила зблизька, як огламурнюють і купують задьошево російських інтелектуалів, зокрема й тих, на яких я ще дівчиськом із захватом дивилася широко відкритими очима. Тепер я бачу, як вони вже нам заздрять, бо їм хочеться до нашої української материнської «плати», але більше не годні опиратися навалі брудних грошей, розтліваючих, вони безнадійно «зірвали голос». Чому? «Захотелось хорошо пожить…» Ось це корупція — на дуже тонких, інтимних рівнях. Так, мене теж одного разу повезли в крємльовські палати, щоб проізвєсти впечєтлєніє… Та це окрема історія, варта есе, тема розтління людей і підловлювання
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Майдан. (Р)Еволюція духу», після закриття браузера.