Читати книгу - "Мільйон на рулетці"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ми поміняли фішки в очеретяній хатині, здали плащі в гардероб, прикрашений пластмасовими черепами і шкурами зебр.
— Пацани не змогли розрахуватися? — запитав Мишко, киваючи на черепи.
Але африканець, який володів кількома фразами: «Добрий вечір», «Спасибі», «Добре» і «Приходьте ще» — тільки безглуздо посміхнувся у відповідь.
Нам подали коньяк, а Яні — кокос, наповнений лікером і соком червоних апельсинів.
Ми зробили по ковтку і почали грати.
ЗКолись Північна Столиця славилася військовими парадами, гробницею зведеного в ранг фараона пролетарського лідера, музеями і театрами. Нині ж вона перетворилася на величезний бізнес-центр, тому майже всі відвідувачі казино були представниками середнього класу — менеджери, секретарки, начальники відділів, маклери і брокери. А тому наші трохи пом’яті, але пошиті за останньою модою піджаки і приспущені краватки не виділяли нас із загальної веселої і гучної юрби гравців.
Хіба що Яна в чорненькій сукенці, що звабливо обтягувала її стан… Але вона могла бути Мишковою дівчиною, яку, молоду і недосвідчену, він вирішив здивувати своєю щедрістю.
А Мишко був щедрий, він отримав тридцять п’ять тисяч для того, щоб програти.
Охорона казино знала, що ми приїхали разом, і могла здогадуватися, що ми приїхали грати на одну кишеню, а тому Мишко мав програвати, щоб мої виграші здавалися справжньою випадковістю.
А вигравати тут було зовсім неважко. У переповненому залі на тридцять столів багато відвідувачів робили ставки на таку ж суму, як і я. Тут були в обігу величезні гроші. Та що говорити, якщо за один кін за всіма столами програвалося біля ста тисяч. Тому, як тільки Мишко програв свої тридцять п’ять тисяч, а Яна доїла бананово-карамельну піну зі свого келиха, замовленого після кокосу, я сказав: «Усе, йдемо».
Кинув круп’є фішку на п’ятсот євро і підвівся з табурета.
Ми забрали свої плащі. Мишко з Яною вийшли на вулицю, а я поміняв фішки, залишивши дві, щоб було чим подякувати швейцарові:
— Приходьте до нас ще.
І африканському вождеві, який мерз на вулиці:
— На, зігрієшся.
— Спасибі, — він гукнув таксиста, який стояв неподалік від казино.
— Скільки? — запитав Мишко, відчиняючи дверцята для Яни.
— Двісті шістдесят тисяч, — сказав я.
Ми були в раю, де виграш двохсот шістдесяти тисяч дістався нам досить легко і був настільки незначним для місцевих гравців, що ми могли не турбуватися про власну безпеку.
Недарма кажуть: «Життя гравця повне небезпек, але він єдиний, хто може потрапити в рай ще за життя».
І цей рай не в Едемі на сході, біля джерел Фісона, Хіддепеля і Євфрату, а в казино Монте-Карло, Лас-Вегаса і Північної Столиці. У всякому разі Рай для Гравців.
Розділ 45«Після першої зі щасливих ночей»
Готель був з найкращих. Наші номери скидалися на величезні квартири-студії. У ресторанах, що працювали цілодобово, готували настільки смачно, що це навіть неможливо описати словами. А в дансинг-барі можна було не тільки купити любов жінок, у порівнянні з якими Міс Світу минулого року виглядала кривоногою пастушкою, але й одержати будь-яку з комбінацій існуючих напоїв і наркотиків.
— Гульнемо? — запитав Мишко, який утомився від незгод і спартанського способу життя, що нам довелося вести останні кілька тижнів.
— Гульнемо, — відповів я.
І ми «гульнули». Причому так, що, не випивши і третини замовленого, нам довелося нести Яну в її номер на руках.
2Ранок був чарівним пробудженням у повному квітів номері.
— Ал-л-ло, служба номерів?
— Чим можемо бути корисними для вас?
— Номер дві тисячі тридцять три, пришліть кого-небудь зробити замовлення.
Увійшла дівчина в білому фартушку, я замовив каву, лимони і коньяк.
Поснідав, викликав коридорного і, лежачи на неосяжному ліжку, наказував йому, де розмістити телевізор:
— Трохи лівіше.
Мишко прийшов о третій годині, коли відправив двох дам, які ночували в його номері.
— Ну як? — запитав він мене.
— Чудово, — відповів я.
Виграні нами гроші лежали поруч зі мною складені пачками по дві і п’ять тисяч і перетягнуті кольоровими резинками.
— Куди ми сьогодні?
Розкривши буклет «Нічного Дайджесту» я показав йому картинки оформленого в чорно-червоні кольори «Білого Рубіна».
— Суші-бар, — прочитав Мишко. — Стоянка охороняється. Кабаре. Стриптиз. Іспанська, китайська, французька і традиційна російська кухні. Оголені офіціантки. Щовечірні розіграші призів серед відвідувачів. Страхові виплати для гравців — п’ять відсотків від програної суми.
І мій допис після телефонного дзвінка в казино:
«Мінімальна ставка сто п’ятдесят євро».
— Це якась принада для багатих провінціалів? — запитав Мишко.
— Схоже на те, — сказав я. — Суші, кабаре, стриптиз, п’ять відсотків від програшу і оголені офіціантки — розкішне місце для обігравання багатих сибірських торговців ікрою та хутром.
— Невже? — перепитав Мишко. — Але ж ми не торговці.
— То будемо ними. — сказав я, — до сьогоднішньої ночі.
— Ну що ж, спробуємо, — погодився Мишко.
Справді, ми потрапили до раю. Але тут були свої архангели з вогненними мечами, вони охороняли дерева з забороненими плодами і пачками грошей. І доводилося бути обережним, щоб тебе не вигнали.
ЗКазино — це насамперед бізнес. Непередбачений, найчастіше позбавлений гарантій на успіх і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мільйон на рулетці», після закриття браузера.