Читати книгу - "Незвіданий світ"

Саутгемптоні. Не дивно, що всю увагу населення привернули до себе збори членів Зоологічного інституту, призначені на вечір 7-го листопада. Залу інституту, де відбувалися перші збори, визнали замалою, і засідання перенесли до Квінс-Холу на Ріджент-стріт. Згодом з’ясувалося, що всіх охочих послухати нас не вмістив би й Альберт-Хол.

Збори відбулися другого дня після нашого приїзду. Перший день, ясна річ, ми віддали нашим особистим справам. Про свої я тим часом не говоритиму. Може, згодом я заспокоюся і буду згадувати про них із меншим зворушенням, ніж тепер. Із першої частини моєї оповіді читач знає, що спонукало мене до цієї подорожі. Доцільніше буде, якщо я спершу ознайомлю його з результатами нашої експедиції. Можливо, настане день, коли я навіть радітиму, що сталося саме так, а не інакше. В будь-якому разі мушу дякувати тим силам, що примусили мене брати участь у цих фантастичних пригодах.

Отже, поки що повертаюся до останнього, сповненого подій моменту нашої подорожі. Я сушив собі голову думками про те, як найкраще описати його, коли в око мені впав номер нашої «Газетт» від 8 листопада з докладним і прекрасно написаним звітом про засідання, що належав перу мого друга — репортера Мекдона. Краще за все буде навести тут від слова до слова всю його статтю, починаючи з заголовка. Щоправда, «Газетт» перебільшує свою роль у справі відрядження власного кореспондента і взагалі занадто вже вихваляє всіх нас, та на це не менше хибують й інші друковані засоби інформації. Отже, ось що пише любий Мек у своєму звіті:

«НОВИЙ СВІТ

ЗНАМЕНИТІ ЗБОРИ В КВІНС-ХОЛІ

ЗВОРУШЛИВІ СЦЕНИ

НЕЗВИЧАЙНИЙ ІНЦИДЕНТ

ЩО ВОНО ТАКЕ?

Нічна демонстрація на РІДЖЕНТ-СТРІТ

(Від нашого спеціального кореспондента)

Минулого вечора в Квінс-Холі відбулися загальні збори членів Зоологічного інституту. Їх скликали, щоб заслухати звіт контрольної комісії, відрядженої до Південної Америки з метою перевірки тверджень професора Челленджера про існування там представників передісторичного життя. Сміливо можна сказати, що засідання це буде вписане в історію науки, бо воно мало сенсаційний характер і ніхто з присутніх ніколи його не забуде. (О, брате Мекдоне, що то за високий стиль!) Квитки розподілялися тільки між членами інституту та їхніми приятелями, але „приятелі“ — поняття дуже широке, і задовго до восьмої години (початок засідання) у найбільшій залі Квінс-Холу було повним-повнісінько люду. Широка публіка, маючи за образу, що її не пускають до зали, за чверть на восьму штурмувала парадні двері й після довгої бійки вдерлася таки в залу. Під час колотнечі було поранено багатьох осіб, зокрема поліцейського інспектора Скоба, якому переламано ногу. Публіка не тільки заповнила всі проходи, ба навіть утиснулася на місця, призначені спеціально для преси. Після цієї навали аудиторія, що чекала на прибуття наших мандрівників, складалася щонайменше з п’яти тисяч осіб. Мандрівники зійшли на поміст, де сиділи вже всі найвидатніші вчені не лише Англії, а й гості з Франції та Німеччини. Швецію репрезентував професор Сергіус, відомий зоолог з Упсальського університету. Поява чотирьох героїв спричинила величезну овацію. Всі підвелися й кілька хвилин плескали в долоні. Спостережлива людина почула б, проте, серед оплесків і деякі знаки протесту. Можна було передбачати, що засідання буде, скоріше, галасливе, ніж гармонійне, але нікому й на думку не спадало, що все буде саме так.

Світлини всіх чотирьох мандрівників відомі всім із газет, і тому про зовнішній вигляд їх нема чого розводитись. Дивлячись на них, навіть не скажеш, що вони перетерпіли стільки. Хіба що борода професора Челленджера стала ще кошлатішою, постать професора Самерлі — ще аскетичнішою, а обличчя лорда Рокстона — ще худорлявішим. Всі троє зробилися трохи смаглявішими й мають здоровий, бадьорий вигляд. Щодо нашого представника — відомого атлета й футболіста Е. Д. Мелоуна, — то він не змінився, і щира, добра усмішка прикрашала його чесну, але простецьку фізіономію. (Ну, погуляй, Мек, ми з тобою побалакаємо ще віч-на-віч.)

Коли порядок відновився і присутні, влаштувавши мандрівникам овацію, посідали на свої місця, голова, герцог Даргемський, звернувся до зборів із промовою. Він одразу заявив, що не буде більше як на хвилиночку ставати між велелюдною аудиторією і мандрівниками. Він не збирається попереджати те, що казатиме професор Самерлі, як доповідач комісії, але вважає за свій обов’язок відзначити, що комісію, як усі кажуть, спіткав надзвичайний успіх. (Оплески.) Вочевидь, доба романтичних пригод ще не минула, і буйна фантазія поета все ще може спиратися на твердий науковий ґрунт. Перш ніж завершити, він хоче тільки висловити свою радість — певно, і радість усіх присутніх, — що ці джентльмени повернулися з небезпечної подорожі цілі та неушкоджені. На його думку, якби експедиція зазнала катастрофи, то сталася б катастрофа й для всієї зоології. (Гучні оплески, до яких приєднується і професор Челленджер.)

Поява на трибуні професора Самерлі стала сигналом для нового вибуху ентузіазму, що раз-у-раз перепиняв і його промову. Ми не подаємо її тут зі стенографічною точністю, бо докладний звіт про експедицію нашого спеціального кореспондента надруковано в додатку до „Газетт“. Вдовольнімося коротеньким викладом його доповіді. Професор Самерлі згадав про обставини, за яких було споряджено експедицію, віддав належне своєму другу, професорові Челленджеру, й перепросив за недовіру, з якою спершу сприйняв його твердження. Оповідаючи далі про всі подробиці їхньої подорожі, промовець старанно уникав будь-якої інформації, що могла б навести на думку про місцезнаходження плато.

Змалювавши для аудиторії труднощі, з якими вони дісталися плато, і схвилювавши слухачів оповіданням про падіння в безодню їхнього мосту, професор почав оповідати про страхи та привабливі сторони цього незвіданого світу. Особистих пригод він майже не торкався, зупинившись виключно на здобутках науки в галузі вивчення дивовижних звірів, птахів, комах та рослинного царства на плато. Протягом небагатьох тижнів виявлено сорок шість нових видів твердокрилих та дев’яносто чотири — лускокрилих. Проте інтерес публіки, звичайно, зосередився на більших істотах, а надто на великих тваринах, що, як думали раніше, давно вже вимерли. Професор міг би подати цілий перелік їх і не має сумніву, що в майбутньому, коли плато буде досліджено пильніше, перелік цей значно збільшиться. Він зі своїми компаньйонами бачив щонайменше дванадцять різних істот, подібних до яких не знає сучасна наука. З плином часу, сподівається промовець, їх усіх вивчать і класифікують. Для