Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Що ви! — заперечив Консель.

— А чому ж ні?

— А до чого нам мільйони на борту «Наутілуса»?

— На борту, звісно, ні до чого, — сказав Нед. — Але… в іншому місці…

— О, в іншому місці! — похитав Консель головою.

— В усякому разі Нед Ленд правий, — сказав я. — І якщо ми коли-небудь привеземо в Європу чи Америку перлину ціною в кілька мільйонів, це надасть нашим розповідям більшої вірогідності і буде найкращим свідченням наших підводних пригод.

— Це правда, — погодився канадець.

— Але ж, — знову заговорив Консель, якого завжди більше цікавив науковий бік, — ловля перлин пов’язана з небезпекою?

— Ні, — жваво відповів я, — особливо, якщо вжити певних заходів обережності.

— А чим небезпечне це ремесло? — запитав Нед Ленд. — Лише тим, що зробиш зайвий ковток морської води!

— Справа не тільки в цьому, Неде. До речі, — мовив я, стараючись надати своєму голосу виразу байдужості капітана Немо, — ви не боїтеся акул, Неде?

— Я? — образився канадець. — Мені, професійному гарпунникові, та боятися акул! Я сміюся з них!

— Але мова йде не про те, щоб зловити акулу на гачок, підняти її на палубу корабля, сокирою відрубати хвоста, розтяти живіт, вирвати серце і кинути його в море?

— Значить, мова йде про…

— Саме так!

— У воді?

— У воді!

— Хай йому чорт! Якщо буде добрий гарпун… Ви знаєте, пане професоре, ці акули — досить незграбні створіння. Для того щоб схопити вас, їм потрібно перевернутися на спину. А в цей момент…

Нед Ленд мав звичку так вимовляти слово «схопити», що в мене по спині пробігав холод.

— Ну а ти, Конселю, що ти думаєш про акул?

— Я, — сказав Консель, — буду відвертий з паном… «Прекрасно», подумав я, гадаючи, що він боїться акул.

— Якщо пан відважується йти на акул, — закінчив Консель, — то я не знаю, чому його слузі не піти разом з ним…

РОЗДІЛ ІІІ

Перлина вартістю в десять мільйонів

Настала ніч. Я ліг спати, але сон був тривожний. Мені весь час привиджувались акули, уві сні я роздумував про етимологію[50] слова «реквієм» і прийшов до висновку, що воно походить від слова «акула»[51]. Наступного ранку о четвертій годині мене розбудив стюард, спеціально приставлений до мене для послуг капітаном Немо. Я встав, швидко одягнувся і вийшов у салон.

Капітан Немо вже чекав мене.

— Ви готові до виходу, пане Аронакс?

— Готовий!

— У такому разі, прошу за мною!

— А мої товариші, капітане?

— Вони вже попереджені і чекають нас.

— Хіба ми не будемо одягати скафандри?

— Поки що ні! «Наутілус» не може надто близько підходити до берега, тому він залишається вдалині від розсипів Манаарської затоки. Я наказав приготувати шлюпку, яка відвезе нас у призначене місце і звільнить від довгого і втомливого шляху під водою. Скафандри покладено в шлюпку, ми їх одягнемо безпосередньо перед спуском у воду.

По центральному трапу ми піднялися на палубу. Там уже були Нед Ленд і Консель, трохи збуджені готуванням до «підводного пікніка». П’ять матросів «Наутілуса» з веслами напоготові чекали нас у шлюпці, прив’язаній до борту.

Ще було темно. Все небо затягли густі хмари, між якими зрідка виблискували зірки. Я подивився в бік землі, але побачив лише неясну темну смугу, що закривала три чверті горизонту. Протягом ночі «Наутілус» обійшов острів Цейлон з заходу і тепер перебував напроти входу в бухту, вірніше в затоку, утворену берегом Цейлону і островом Манааром. Там, під темними водами, більш ніж на двадцять миль простяглися поклади перлових черепашок — невичерпної скарбниці дорогоцінних перлів.

Капітан Немо, Консель, Нед Ленд і я сіли на кормі човна. Один з матросів став до руля, його товариші взялися за весла, і, як тільки кінець був відданий, ми рушили в путь.

Шлюпка взяла напрям на південь. Гребці не поспішали. Я помітив, що їхні весла, якими вони робили енергійні гребки, занурювались у воду з інтервалами в десять секунд; це був найуживаніший спосіб веслування у військово-морських флотах. У ті секунди, коли шлюпка йшла за інерцією, було чути, як краплі, важкі, наче розплавлений свинець, дзвінко розбивались об чорну поверхню води. Легкий зиб, що йшов з відкритого моря, трохи похитував шлюпку, і гребінці хвиль з плескотом розсікались її носом.

Усі мовчали. Про що думав капітан Немо? Можливо, про землю, до якої він надто наблизився? Канадець, навпаки, думав, мабуть, про те, що земля продовжує залишатися надто далеко від нього. Щодо Конселя, то він, напевне, зовсім про це не думав, зацікавлений дальшим шляхом.

О пів на шосту перше проміння зорі осяяло обрій, чіткіше визначивши нерівну лінію поверхні острова. Досить низька на сході, ця поверхня трохи піднімалася в південній частині. До острова лишалося п’ять миль, тому його берегів ще не було видно: вони зливалися з вкритою туманом водою. Між ними і нашою шлюпкою морський простір був пустинним. Жодного судна, жодної людини! Глибока тиша панувала на традиційному місці зустрічей ловців коралів. Отже, капітан Немо був правий: ми прибули до цих берегів на цілий місяць раніше від сезону ловлі.

О шостій годині раптово настав день з швидкістю, звичайною для тропічної смуги, що не знає ні ранньої зорі, ні вечірніх присмерків. Перше сонячне проміння пронизало хмари на східному горизонті, а за ним незабаром з’явилось і яскраве денне світило.

Тепер я виразно бачив землю з кількома деревами, що росли в різних місцях.

Шлюпка просувалася до острова Манаара, який заокруглювався на півдні. Капітан Немо піднявся з свого місця і уважно оглянув поверхню моря. За його знаком у воду був спущений якір, але якірний ланцюг довелося витратити всього на один метр: у цьому місці знаходилася найвища точка перлової мілини. Шлюпка відразу ж загойдалася на хвилях відпливу, що намагався винести її у відкрите море.

— От ми й прибули, пане Аронакс, — сказав капітан Немо. — Бачите цю замкнуту бухту? Через місяць тут зберуться численні промислові судна і ловці почнуть відважно пірнати в глибини її вод. Ця бухта розташована дуже вдало для такої ловлі: гори захищають її від найсильніших вітрів, а хвилі ніколи не бувають великі — обставини, надзвичайно сприятливі для продуктивної роботи ловців. А тепер одягнемо скафандри і розпочнемо нашу прогулянку.

Я нічого не відповів і, поглядаючи на підозрілі води бухти, почав з допомогою матросів одягати важкий костюм. Капітан Немо і обидва мої супутники робили те саме. Жоден з матросів «Наутілуса» не супроводжував нас у цій новій екскурсії.

Незабаром ми аж по шию вмістилися в каучукові костюми, а до спини нам були прикріплені балони з