Читати книгу - "Чортів млин: Казки про чортів"

Він став йому розказувать.

— Отеє носив до брата вечерю, а він послав мене к чортовій матері, та не знаю, де її шукати.

– Іди, — каже, — отсією стежкою і дійдеш до кладки, до кладки дійдеш, там станеш та свиснеш. Гляди, вискочать, візьмуть тебе і що даватимуть, так ти не бери, а проси — буде баран ходить по хаті — проси, щоб барана тобі дали.

Прийшов той та свиснув коло кладки. Зараз чорти вискочили, увели його, а чортова мати й пита:

— Чого ти прийшов?

— Я, — каже, — приніс вечерю.

Вона забрала ту вечерю, а його повела до золота та срібла.

— Бери, — каже, — скільки хочеш собі золота, срібла.

Він не схотів:

— Дайте мені, — каже, — отого барана.

Вона дала йому барана. Він узяв і пішов додому.

Приходить він додому, ліг спати і коло себе барана поклав. Кинувся ранком і злякався — де те багатство набралося!

Зразу забагатів.

Убрався і пішов до церкви. Побачив його у церкві брат і каже:

— Десь когось обікрав, брате. Забагатів — так прибрався.

Він (менший брат) йому нічого не сказав, вийшов із церкви та давай його просити до себе в гості. Той приїхав до його у гості і злякався, що бідний так забагатів.

— Боже мій, — каже, — вже й мене, — каже, — покрив багатством.

Увійшов у хату, той садовить його їсти. Він і їсти не хоче, розпитує:

— Де ти взяв, з чого ти, — каже, — забагатів?

Він йому каже:

— Се мені чортова мати дала.

Жінка багатого зараз його покликала:

— Нумо їхать, — каже, — додому.

Приїхали. Вона заходилась: понапікала хліба, понаварювала.

— Неси, — каже, — чоловіче, й ти вечерю до неї.

Він узяв, поніс до неї вечерю. Зустріча його баба й питає:

— Куди ти, — каже, — ідеш?

Він каже:

— Понесу до чортової матері вечерю.

Вона витягла клубок валу, дала йому й каже:

– Іди ж ти за клубком. Клубок котитиметься, то й ти за ним іди.

Клубок прикотився до хати чортової матері, чоловік прийшов за ним і пішов у хату. Його чортова мати питає:

— Чого ти, — каже, — прийшов до мене?

Він каже:

— Я, — каже, — приніс до вас, бабо, вечерю.

— Ну, йди ж, — каже, — я тобі за сю вечерю заплачу.

Повела вона його до золота, набрав він мішок, насилу підняв.

Приносить додому мішок золота, кинув з плечей через поріг додолу, а сам упав і луснув.

Чудесна торба

Жили два брати. Один був бідний-бідний, мав шестеро дітей. Другий брат був дуже багатий, мав одного сина. У бідного брата не було зовсім що їсти. Сиділи діти голодні й холодні. От іде бідний раз до багатого, щоб той позичив йому грошей або пуд хліба. Багатий брат і каже йому:

– Іди ти до чортової матері! Що я — повинен годувати твоїх старців?

Зажурився бідний та й пішов у ліс.

У лісі вила хуртовина, ноги по коліна загрузали в снігу. Він вибивався із сил і знов ішов, поки не вийшов на середину лісу. Дивиться — стоїть хатинка, а коло неї жінка.

— Здрастуйте, мамо! — каже він.

— А звідки ти знаєш, що я — твоя мати? — запитала вона.

Бідний і каже їй:

— Мамо, допоможіть мені в моєму горі.

— Чим же я тобі допоможу, сину? Є в мене волосяна торба. Можу її дати тобі.

Пішла вона в хату й винесла волосяну торбу. Він питає, як із нею поводитись. Чортова мати йому каже:

— Як захочеш їсти, то скажи: «Торбо, я їсти хочу!»

Подякував він і пішов додому. Іде по дорозі, і так йому їсти захотілося! Став серед дороги, розкрив торбу і каже:

— Торбо, я їсти хочу!

Тут і з’явилося все їстівне. Наївся він та й пішов додому з радощами. Був якраз Святий вечір. Діти його сиділи голодні. Він прийшов до хати та й каже дітям:

— Сідайте, діти, за стіл, та будемо вечеряти.

Жінка дивиться на нього і думає, що здурів чоловік.

Посідали діти круг столу, сіла і жінка. Потім сідає батько до столу. Поставив торбу на стіл і каже:

— Торбо, я їсти хочу!

Враз на столі з’явилися всі ласощі. Наїлися вони добре. Так і на другий день було. Прийшов син багатого брата й побачив, що вони їдять, то аж злякався. Пішов додому та й каже:

— У нас, тату, і воли є, і земля, а ми того не їмо, що дядько їсть.

Здивувався той, аж потилицю почухав. Пішов він до брата і каже:

— Де це ти грошей береш?

— А ти не знаєш? Є в мене волосяна торба.

— То проміняй мені її.

— За що?

— Я тобі дам дві пари волів, дві корови і сім десятин землі.

— Добре.

Взяв той брат торбу та й пішов додому. Скликав гостей, каже, щоб сідали за стіл. Люди посідали, знизують плечима за голим столом. Сів після всіх і хазяїн. Поклав він на стіл торбу та й каже:

— Торбо, я їсти хочу!

З’явилося на столі все, що треба було для гостей. Пили, їли та гуляли. І я там був, і мед я пив, по бороді текло, а в рот не попало.

У бідного брата воли здохли, а поле заросло бур’яном, занехаялось. Знов у сім’ї почався голод. Пішов він знов у ліс до чортової матері. Прийшов до хати, зустрівся з нею та й каже:

— Допоможіть мені, мамо!

— Чим же я тобі допоможу? В мене вже нема нічого. Тільки є ще золота торба, можу тобі дати.

Винесла вона торбу. Він і питає:

— Як же з нею поводитись?

— А так. Якщо треба буде тобі що, то ти кажи: «Хлопці, з торби!» А як не треба вже буде, то кажи: «Хлопці, в торбу!»

Подякував він бабі за ласку й пішов.

Ішов він з великою радістю, бо то ж була волосяна торба, а це — золота! Не стримався, став і каже: «Хлопці, з торби!» Торба відкрилась, і з неї вискочили чорти з киями й насіли на бідного. Добре вибили, що він ледве сказав: «Хлопці, в торбу!» Чорти зразу ж повскакували в торбу, і вона закрилась.

Прийшов він, бідний, додому сумний-сумний. Поклав торбу в сінях на полиці, сів у хаті й сидить — журиться. Діти голодні снують навколо батька.

От приходить син багатого брата. Увійшов у сіни й побачив золоту торбу. Побіг зразу ж додому та просто до батька:

— Тату, а в дядька вже золота торба є!

— Е-е-е, неправда!

— Так, тату, є! Сам на свої