Читати книгу - "ТАРС уповноважений заявити…"

І тепер максимум уваги приділяйте Нагонії, бо найближчим часом ви прочитаєте в газетах про торжество тієї справи, якій ми з вами спільно служимо. Задумане нами одержало найвищу санкцію, і тепер усе вирішують дні, а не місяці. Після того як здійсниться те, в що ви вклали так багато сил, мабуть, вам слід відпочити. Ми ладні вважати вас у «консервації» протягом трьох місяців, за цей час ви зміцните свою нервову систему, добре проведете літній сезон, а потім відновимо наш контакт так само, як ми це зробили півроку тому. Нагадуємо, що наступна зустріч відбудеться післязавтра о 23. 30 в об'єкті «Парк», у відомому вам місці. Парольний сигнал з 18. 00 до 18. 30 біля стоянки вашої «Волги» на об'єкті «Паркплац»; інформацію від нас ми покладемо в «гілку». Ваші друзі».

Генерал-лейтенант Федоров ознайомився з усіма документами, які приніс Константинов, походив по кабінету, спинився коло вікна:

— Що Дубов зберігає в гаражі?

— Щоденники, листи, фотографії, — відповів Константинов. — Я ще не встиг опрацювати їх, зробили фотографії, сохнуть.

— Думаєте розпочати з ним гру?

— Він піде зразу ж, Петре Георгійовичу.

— Десь у моєму архіві воєнної пори зберігається цікава таблиця: з тих агентів абверу, яких ми заманили на радіо-іграх, більшість зразу ж погодилась працювати на нас… Але чи маємо ми право на гру цього разу? Інформація, яку він жене у Ленглі, — істинна. Об'єкт — Нагонія. Час путчу — тижні, точніше — дні. Ми просто не встигнемо підготувати достовірну інформацію, вони зрозуміють нашу гру й перенесуть строк — ударять ще раніше. А зараз ми на коні, ми маємо право обнародувати цю штуку, — Петро Георгійович підійшов до столу, тицьнув пальцем у фотокопії інструкцій. — Мені здається, що це справить шокове враження, доведеться Вашінгтону дати задній хід.

— Вони відмовляться від усього, Петре Георгійовичу, якщо ми не візьмемо на тайнику тутешнього розвідника ЦРУ, вони відмовляться.

— Де маєте брати Дубова?

— Вдома. Зразу після роботи, сьогодні ж. Баритися не можна — спалить інструкцію, ми зостанемось голі.

— Та голими краще не треба було б. Як це кажуть — «нас не зрозуміють»? Справді, коли ми залишимось без доказів, хто нас зрозуміє? Я вас аж ніяк не зрозумію — принаймні. Що від Славіна?

— Він сьогодні не вийшов на зв'язок.

— Удруге запитували?

— Ніхто не знає, де він, Петре Георгійовичу.

Славін

— Послухайте, — стомлено повторив Глебб, — якщо нашим газетярам не повірили, то вашим викривальним публікаціям тим паче не повірять. Ми не реагуємо на ваші викриття, як, до речі, і ви — на наші.

— Містер Глебб, на ті викриття, про які я лише натякнув — ви ж просили мене поінтригувати, — прореагують. Адмірал не захоче мати в конторі працівника, який перебуває в родинних стосунках з нацистами й приховує від «Інтерполу» жінку-агента, у якої фальшивий паспорт. Ходімо вниз, незручно, Пол нас давно жде…

— Я влаштував Полу інтерв'ю у містера Лоренса, він поїхав, так що ми самі, не тривожтеся. Пілар, ти не хочеш приготувати нам коктейль, гвапенья?

— З радістю. Що питиме наш друг?

— Те, від чого не мруть, — посміхнувся Славін. — На ваш смак.

— Хто з нас більше начитався авантюрних романів? — жінка знизала плечима. — По-моєму, ви, а не я.

Вона спустилася по сходах униз, і Славін почув, як тихо грюкнули вхідні двері; вони лишилися в будинку самі.

— Всі документи, які вас викриють — сказав Славін, — зберігаються не в моєму номері. Вони сховані в надійному місці.

— Це ви сказали до того, що мені немає сенсу ліквідувати вас? Боже, які ж ви підозріливі, Віт. Гаразд, давайте начистоту, о'кей?

— О'кей.

— Мені буде неприємно, коли все, про що ви схематично розповідали Полу, стане документом — з іменами, фотографіями, фактами. Інша справа, що той скандал, про який ви згадали, обріс фантастичними плітками, там більше вимислу, ніж правди, але я його не хочу. Ваші умови?

— Мене, як і Пола, цікавлять імена «добрих друзів» фірми містера Лоренса, нічого більше.

— Якої національності?

— Нашого громадянства, зрозуміло.

— Що вам це дає?

— Те саме, що й Полу, — сенсацію.

— Я вам віддам імена, а ви мені передасте документи, пов'язані з Гонконгом.

— А з нацизмом? З жінкою, яка живе по чужому паспорту, — це вас не тривожить?

— Кажучи «Гонконг», я маю на увазі увесь комплекс вашої інформації.

— Гаразд. Перенесемо зустріч на завтра?

— А зараз уже завтра.

Славін поглянув на годинник: пів на третю ранку.

— Ваша пропозиція? — спитав він.

— Ви пишете імена учасників гонконзької справи, а я пишу вам імена тих друзів Лоренса, які відомі мені.

— Домовились. Де можна сісти? Внизу? Чи там гості?

— Чому ж? Ходімо вниз.

У холі, коли Славін і Глебб спустились туди, була тільки Пілар. Вона стояла біля величезного, на всю стіну, вікна, припавши лобом до шибки.

— Ми домовилися з містером Славіним, гваненья, — сказав Глебб, — радій за нас.

Жінка обернулась, обличчя її було бліде.

— Це — жахливо, — сказала вона. — Нехай ми з тобою матимемо неприємності, зрештою ми їх переживемо, а як буде тому росіянинові в госпіталі, якщо його видадуть Москві?

— Ви маєте на увазі Зотова? — спитав Славін, подавшись уперед. Він точно зіграв щасливий подив.

— Я не знаю його імені, я не знайома з ним, просто я читаю газети…

Джон засміявся своїм дерев'яним сміхом, пронизливо зиркнув на Славіна, і той подумав, що грають вони разом непогано, спритно грають, добре вводять компонент почуття, зрозумілого для жінки, — не втрималася, бідолашна, а він так суворо й звично для Славіна (мотивований сміх у складних ситуаціях) розлютився, що не повірити у зраду Зотова просто не можна.

— Невже Зотов — ваша людина? — знову піддався Славін.

— Ви так легко вірите жінці? Що ж, ваше право — приймайте її слова на віру й не пишіть мені про Гонконг, — він знову подивився на Пілар, — про що ми тільки-но умовилися з вами по-джентльменськи.

— Я напишу, Джон. Але ж Пілар сказала ім'я, а ви повторили двічі — імена.

— Те, друге ім'я я можу й не писати вам, їй нічого не загрожує.

— Їй?! Чому їй? Чому не загрожує? — Славін зрозумів перевірку, зреагував точно, він побачив це по очах Пілар. — Вона була не таким добрим другом Лоренса, як цей Зотов?

— Вона була дуже добрим другом, — відповів Джон. — Тільки її вже немає на світі,