Читати книгу - "Серце гріє"

засвітилися, до кімнати вдерлися кілька чарівників із нашивками сторожі синього корпусу. Бріан уже не могла зупинити закляття. Томасон штовхнув того, кого притяг із собою, так, що нещасний відлетів у портал. Той щось заверещав, голос був схожий на жіночий, але мало там що. Хайнан навіть не була впевнена в тім, що під накидкою ховалася людина. Сам Томасон зрозумів, що добігти до порталу не встигне, й застромив кинджал собі в шию. Заюшила кров, стражники кинулися до Томасона, постамент потух. Усе це зайняло не більше п’яти хвилин. Коли з комірки з’явилася Ре, Хайнан вирішила, що можна «отямитися». Природно, дівчина нікому не сказала, що чудово бачила все. І Ре нікому не скаже, інакше Хайнан повідомить, що дійсно була без тями, а почула історію від Ре, котра нікуди не йшла, а просто ховалася за шторою. Ре обурилася через брехню, Хайнан відповіла, що напарниця повернулася без кави, — й почалася звичайна дівоча сварка, що Вена мало цікавила.

Про сото Томасона Вен міг згадати не так уже й багато. Обер-майстрові було близько п’ятдесяти, більшу частину життя він працював у синьому корпусі, здається, писарем. Яким чином цей крихітний гвинтик у механізмі Гакко Ормрон виявився пов’язаним зі зниклою дівчиною — Вен навіть припустити не міг. Хоча нині замислився і згадав, що Томасон із дружиною жили у великому будинку на центральній вулиці Ормрона, зовсім поруч із головною площею.

Сам обер-майстер носив шиті речі з дорогої, якісної тканини і замовляв костюми не в старої Абели, яка обшивала більшу частину міста, а в Людовика Готфріда Іберійського — найдорожчого майстра у всьому південному регіоні. Іноді Вен подумував темної ночі навідати Томасона та з’ясувати, звідки в писаря такі заробітки, але відволікали важливіші справи. Тепер же без відвідин будинку обер-майстра не обійтися.

Вен став на ґанок, тричі постукав. Уявлення не мав, чи повідомили дружині Томасона про «нещасний випадок» із її чоловіком. «Упав на лопату двадцять разів. А опіки від мурашиних укусів», — посміхнувся Вен. Залишалося діяти за обставинами.

Двері відчинила дружина Томасона. Повненька сивочола пані з ідеальною поставою та королівською грацією. «Ще б пак, на запити такої дружини писареві не заробити». Майстер не оминув увагою ні викладеного у високу зачіску волосся з ретельно зафарбованою сивиною, ні старанно запудрених зморщок, ні дорогої сукні, яка приховувала недоліки статури та підкреслювала чималі, вкриті світлою пудрою груди.

— О, мадам, ви, напевно, дружина обер-майстра Томасона! — вигукнув Вен, церемонно вклоняючись. — До моїх вух доходили чутки про вашу нев’янучу красу, але, зізнаюся, не вірив їм. Тепер же я просто зобов’язаний вибачитися перед вами за свої сумніви. Ви прекрасні, прекрасні! — віддано заглядаючи в очі жінці, Вен лише мигцем глянув на вітальню, за спиною «мадам».

— Ну що ви, — зверхньо посміхнулася дама, розпливаючись у задоволеній посмішці, — не треба! Ви до Томасона?

— Щиро кажучи, так. Кілька днів тому, не пам’ятаю точно, завжди гублюся в товаристві гарних жінок, знаєте… — Вен ніяково поправив хустку на шиї. — Ваш чоловік займається вивченням стародавніх сувоїв?

— Реставрацією, — виправила господиня.

— Так, реставрацією, авжеж. Постійно забуваю це слово. Отож, кілька днів тому я передав йому один сувій. Хотів довідатися, наскільки він стародавній, так, дрібничка по суті, але я, до власного сорому, страх який цікавий. О, напевно, не варто відволікати вас від справ! Можу я побачити вашого чоловіка?

— Томасона немає. Мій чоловік весь у роботі, тому іноді забуває про час. Боюся, нічим не можу…

— Дивна людина! — перервав ввічливе прощання Вен. — Якби в мене була така дружина, я б забував про час удома, а не на службі, — майстер додав обличчю максимально захопленого виразу й відразу заторохтів: — Пробачте, це зауваження було некоректним, я не повинен був… О, напевно, мене краще піти.

— Я думаю, що мій чоловік з’явиться максимум за півгодини. Можу запропонувати вам почекати на нього тут, — барвисті компліменти досягли мети.

— Це не заважатиме вам? Мені б не хотілося завдати вам бодай найменших незручностей.

По хвилинному обміні ввічливими фразами Вен із задоволенням поступився та ввійшов до великої, зі смаком обставленої вітальні. Одна зі стін була заставлена книгами — тут стояли всілякі посібники з роботи зі стародавніми рукописами, які майстер помітив ще з порогу, і дамські романи з усіх кінців світу.

Господиня принесла кавник, пригубила підбадьорливого напою і заснула з блаженною посмішкою на губах просто на середині оповіді про свою останню подорож у Синсвальд на виставку народних промислів. Снодійне діяло лише п’ять-десять хвилин, але для Вена їх було цілком достатньо. Спочатку він зійшов на горище, розраховуючи виявити там домашню лабораторію Томасона. Реконструкція рукописів для школи не могла принести досить грошей, аби утримувати такий будинок. А значить, сото брав замовлення на стороні. У реконструкцію сувою, крім іншого, в «особливих» випадках входило клеймо власника. «Шкода, що я не знав про Томасона раніше, могли б співпрацювати», — подумки зітхнув Вен, забираючись на горище.

На перший погляд, тут не було нічого цікавого. Але якщо придивитись, можна було виявити на вкритій пилом підлозі сліди чобіт, а на віках скринь — відбитки пальців. Вен спустився на другий поверх і зазирнув у спальню. Біля порогу виявив дрібні світло-блакитні крупинки, схожі на пофарбовану манку. Такі залишаються після того, як сонна кулька випустить газ для заколисування та розпадається на дрібні частинки. Сумнівів не лишалося — у будинку побував хтось ще. І, з огляду на складність створення сонних кульок та їхню вартість, цей хтось мав безпосередній стосунок до синього корпусу.

Надія на те, що слуги Мори щось пропустили, була крихітною, але у Вена була суттєва перевага над шукачами грандмайстра: він вже мав справу з «реставраторами» на кшталт Томасона. Після нанесення мазі, яка видаляє чорнило печатки власника, сувої потрібно було помістити в тепле, але не гаряче місце. Днів за два по тому як мазь в’їсться в пергамент і вичавить чорнило назовні, її потрібно було змести щіткою та знову нанести розчин, який розширює волокна сувою, щоб не залишилося слідів від вдавлення печатки в папір. І знову в тепло. Схованка Томасона мала перебувати близько до джерела тепла. Камін не підходив — людина, яка розпалює камін улітку, обов’язково привернула б увагу. Залишалася кухня.

Там Вен подумки похвалив Томасона. Обладнуючи схованку, той не застосував жодної магії, тому слуги Мори, яким і на думку не спало б, що хтось може влаштовувати тайник за допомогою глини, рук і цегли, а не бурмотіння заклинань, не могли знайти нічого.

Майстер ретельно вивчив піч і посовав заслінки