Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

Знову заплющив очі, намагаючись їх побачити, згадати... «Конфедерація вперше зібралася у Франції...» Так, він це вже написав...

Ґобліни хотіли взяти участь, але їх не допустили... він і це вже написав...

А з Ліхтенштейну ніхто не захотів приїхати.

«Думай», - звелів він собі, затуливши обличчя руками, а пера навколо писали нескінченні відповіді, а пісок у годиннику на столі все сипався...

Він знову йшов прохолодним темним коридором до відділу таємниць, ішов рішуче й цілеспрямовано, часто поривався бігти, прагнув нарешті досягти своєї мети... чорні двері звично відчинилися перед ним, і ось він уже був у круглому приміщенні з численними дверима...

Перетнув його і зайшов у другі двері... плями мерехтливого світла на стінах і підлозі, а ще химерне клацання якихось механізмів, але ніколи зупинятися, треба поспішати...

Пробіг останні метри до третіх дверей, що відчинилися так само, як і попередні...

Знову опинився у великому, мов собор, приміщенні, де було повно полиць зі скляними кулями... серце шалено калатало... тепер він свого досягне... біля дев'яносто сьомого номера повернув ліворуч і кинувся в прохід між двома рядами...

Але з самого краю на підлозі хтось лежав, хтось чорний, він ворушився долі, мов поранений звір... у Гаррі всередині все стислося від страху... від хвилювання...

З рота видобувся голос, пронизливий, холодний голос, позбавлений людського тепла...

- Забери це для мене... зніми негайно... я не можу доторкнутися... а ти можеш...

Чорна постать на підлозі ворухнулася. Гаррі побачив, як його рука - біла долоня з довжелезними пальцями - простяглася вперед, стискаючи чарівну паличку... почув, як пронизливий, холодний голос сказав: - Круціо!

Чоловік на підлозі закричав від болю, спробував устати, але впав, зсудомлений. Гаррі реготав. Підняв чарівну паличку, націлив її на чоловіка, а той застогнав і завмер.

- Лорд Волдеморт чекає...

Руки чоловіка на землі затремтіли, він дуже повільно розправив плечі й підняв голову. Його закривавлене й виснажене обличчя скривилося від болю, але було сповнене незламної рішучості...

- Тобі доведеться мене вбити, - прошепотів Сіріус.

- Безперечно, наприкінці я так і зроблю, - озвався холодний голос. - Але ти, Блек, спочатку це мені дістанеш... Думаєш, досі ти відчував біль? Подумай добре... часу ми маємо досить, а твоїх криків ніхто не почує...

Але в ту мить, як Волдеморт знову опустив чарівну паличку, хтось закричав. Закричав і впав боком з теплого стільця на холодне каміння підлоги. Гаррі опритомнів, ударившись об підлогу, але й далі кричав, шрам палав, а довкола вирувала Велика зала.

- РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ -

З каміна

- Я не піду... мені не треба до лікарні... не хочу...

Гаррі щось нерозбірливо бурмотів, вириваючись з рук професора Тофті, що допоміг йому вийти у вестибюль і тепер з великою тривогою поглядав на нього. Учні мовчки стояли навколо й дивилися.

- Я... зі мною все гаразд, пане професоре, - затинався Гаррі, витираючи піт з лоба. - Справді... я просто задрімав... щось страшне наснилося...

- Іспитове перенапруження! - співчутливо сказав старенький чаклун і поплескав Гаррі по плечі тремтячою рукою. - Буває, юначе, буває! Випий холодної водички і повертайся до Великої зали. Іспит уже закінчується, але ти ще, мабуть, зможеш гарненько дописати останню відповідь.

- Так, - ошаліло відповів Гаррі. - Тобто... ні... я все зробив... усе, що міг...

- Чудово, чудово, - лагідно сказав старенький чаклун. - Я заберу твою екзаменаційну роботу, а тобі раджу піти й гарненько відлежатися.

- Я так і зроблю, - енергійно закивав головою Гаррі. - Дуже вам дякую.

Щойно старенький переступив поріг Великої зали, як Гаррі вибіг сходами нагору, а тоді помчав коридорами з такою швидкістю, що портрети, повз які він біг, докірливо буркотіли йому вслід. Піднявся ще на кілька поверхів і нарешті кулею влетів у подвійні двері шкільної лікарні, аж мадам Помфрі, що саме заливала ложечкою якусь яскраво-синю рідину в роззявлений рот Монтеґю, перелякано зойкнула.

- Поттере, що ти виробляєш?

- Мушу побачити професорку Макґонеґел, - Гаррі так важко дихав, що легені ледь не розривалися. - Негайно... це терміново!

- Її тут немає, Поттере, - сумно відповіла мадам Помфрі - Вранці її перевели до лікарні Святого Мунґо. Отримати в її віці чотири приголомшливі закляття в груди? Це ще диво, що вона жива.

- Її... немає? - отетеріло перепитав Гаррі.

Здалеку пролунав дзвоник, і він почув знайомий галас учнів, що вибігали з класів у коридори. Стояв нерухомо й дивився на мадам Помфрі. Його охопив жах.

Нікого не залишилося, Дамблдора немає, Геґріда немає, але він завжди сподівався, що лишатиметься професорка Макґонеґел. Можливо, дратівлива й сувора, але завжди надійна і незмінно тут присутня...

- Не дивно, Поттере, що тебе це шокувало, - схвально сказала мадам Помфрі. - Спробували б вони приголомшити Мінерву Макґонеґел серед білого дня, віч-на-віч! Боягузи, ось хто вони такі... нікчемні боягузи... якби я не переймалася, що з вами, учнями, без мене може тут статися, то з протесту негайно б подала у відставку.

- Так, - безпорадно видихнув Гаррі.

Розвернувся і сліпо попрямував з лікарні у переповнений коридор. Натовп штовхав його і відпихав, а він стояв, заповнюючись, немов отруйним газом, панічним жахом, доки не закрутилася голова. Він не знав, що робити...

«Рон і Герміона», - пролунав голосок у голові.

Він знову кинувся бігти, розштовхуючи учнів і не зважаючи на їхні сердиті крики. Збіг двома поверхами нижче і вибігав уже на мармурові сходи, коли побачив друзів, що квапливо піднімалися до нього.

- Гаррі! - вигукнула перелякана Герміона. - Що сталося? З тобою все гаразд? Ти не захворів?

- Де ти був? - допитувався Рон.

- Ідіть за мною, - звелів їм Гаррі. - Маю вам щось сказати.

Повів їх коридором другого поверху, зазираючи в усі двері, аж доки знайшов порожній клас. Затяг туди Рона й Герміону, зачинив двері, притулився до них спиною і глянув на друзів.

- Волдеморт напав на Сіріуса.

- Що?

- Звідки ти...

- Побачив. Щойно. Коли задрімав на екзамені.

- Але... де? Як? - зблідла Герміона.

- Як - не знаю, - відповів Гаррі. - Зате знаю - де. У відділі таємниць є приміщення, в якому повно полиць з маленькими скляними кулями. Це сталося наприкінці дев'яносто сьомого ряду... Він хоче використати Сіріуса, щоб