Читати книгу - "Історія держави і права України"

соціальні цінності січовиків — волю, побратимство і демократизм. Це були специфічні звичаєво-правові норми, спрямовані на забезпечення безпосередньої демократії, встановлення певного компромісу між членами козацької громади. Вони також визначали правовий статус інших соціальних груп Запорозьких Вольностей: гніздюків — козаків, що проживали в паланках; посполитих — селян, які проживали та козацьких землях і сплачували податок Кошу. За змістом козацькому праву притаманний певний консерватизм. Носіями й охоронцями звичаєво-правових традицій були „сивовусі діди, славні лицарі” — заслужені старі козаки, які раніше обиралися на старшинські посади, думка яких була авторитетною серед громади.

Важливе значення для кошової організації мало правове врегулювання демократичних засад формування органів влади і управління Запорозької Січі. За козацьким публічним правом вибори кошового отамана і січової старшини відбувалися за чітко встановленою звичаєво-правовою процедурою 1 січня кожного року. З приводу цієї події на Січ збиралися всі козаки, у тому числі козаки-зимівчаки, що мешкали в паланках. Вислухавши спочатку утреню, а потім обідню в січовій церкві Покрови пресвятої Богородиці та пообідавши по куренях, козаки в урочистому вбранні виходили на майдан. За простими козаками йшли кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар, військовий обозний, військовий осавул, за ними — курінні отамани та військові службовці. Вся старшина рухалась з непокритими головами, без шапок, „ішла на майдан, наче на судне місце”.

Кожен курінь висував свого кандидата у кошові отамани і наполягав на обранні саме його, а не когось іншого. Кандидати, чиї імена вигукувалися на січовому майдані, мали негайно покинути його і піти у свої курені, щоб особистою участю не впливати на процедуру обрання. Коли після довгих суперечок зупинялися на одному з кандидатів, до нього в курінь від січової громади направлялась поважна делегація, яка оголошувала обраному волю товариства і просила його прийняти запропоновану честь. Зазвичай обраний починав відмовлятися і тоді козаки брали його під руки, штовхали ззаду і вбоки і так вели на майдан. Там йому вручали палицю і проголошували про рішення ради, але обраний за давнім правилом мав двічі відмовитися від пропонованої йому честі і погоджувався лише після третьої пропозиції. Тоді довбишеві наказувалося пробити честь новому отаману, а старі січовики посипали йому голову піском чи обмазували грязюкою, щоб він не забував про своє походження і не прагнув вивищуватися над товариством. Кошовий у свою чергу мав кланятися на чотири боки і дякувати товариству, на що козаки відповідали схвальними вигуками. Цього ж дня так само обирали військову старшину, а по куренях — курінних отаманів. На наступний день відбувалися вибори військових службовців.

Проте вибори політичного керівництва Січі рідко обходились без ускладнень, а іноді завершувалися непередбачувано, із справжніми сварами, бійками, заворушеннями. За козацьким правом дозволялися прямі сутички між прибічниками кандидатів і перевага, звичайно, була на боці фізично сильнішої сторони, яка передбачала подібне і відповідно готувалась до цього.

Дещо іншою була звичаєво-правова процедура вирішення на раді питань про військовий похід, участь у військових діях на запрошення володаря іноземної держави. Як повідомляє Д. Яворницький, козаки на таких радах розташовувалися на січовому майдані колом. У випадку знаходження на Січі посла від держави, що запрошувала козаків у похід, його також допускали у коло. Обговорюючи пропозицію про участь у військових діях, запорожці за звичаєм розділялися на два кола: одне становила старшина, друге — рядові козаки, чернь, сірома. Перевага віддавалась рішенню кола рядових козацьків. Приймаючи пропозицію, на знак згоди козаки голосно вигукували, підкидаючи вгору шапки. Потім вони йшли до старшини і вимагали від неї повної згоди, погрожуючи у випадку відмови повкидати їх у ріку, а то і втопити. У випадку ускладнень збиралося мале коло з 20 депутатів, яке радилося окремо і лише потім розмістившись у середині великого кола вело переговори з послом, укладаючи з ним попередню угоду. Після завершення переговорів військові осавули доводили результати переговорів до кола черні, яка радилася між собою і висловлювала свою згоду голосними вигуками і підкиданням шапок. На честь посла били в барабани, сурмили в сурми, стріляли з гармат.

Але на цьому рада могла й не закінчуватися. Увечері невдоволені таким рішенням козаки ходили з куреня в курінь і своїми зауваженнями про небезпеку походу, далечінь дороги тощо викликали занепокоєння товариства. Наранок чернь знову скликала раду і приймалося протилежне рішення. Посол зі свого боку намагався розвіяти думки про небезпеку війни й обіцяв козакам великі нагороди. Військові старшини також переконували запорожців пристати на вигідні пропозиції і умовляли їх не ганьбити себе відмовою від боротьби проти ворогів віри Христової. Коли ж козаки наполягали на своєму, кошовий отаман складав із себе повноваження і виходив з кола, заявляючи, що не бажає лишатися ватажком людей, які не дбають про військову честь і козацьку славу запорожців.

По обіді знову скликалась рада. Оскільки на цей раз частина козаків, не бажала йти на майдан, осавули заганяли їх киями. Козаки відряджали депутацію до кошового з проханням знову очолити їх. Після довгих умовлянь кошовий знову з’являвся на майдані. Укладалися письмові умови щодо участі в поході і відсилалися до посла. Посол з’являвся у коло, від імені свого володаря оголошував згоду на всі пункти й передавав козакам гроші за їх участь у поході. За дорученням товариства ці гроші тут же принародно перелічували кілька старшин.

На завершення товариство писало листа до іноземного володаря, дарувало послу хутро й шапку, урочисто прощалося з ним і проводжало з Січі.

Протягом усієї історії існування запорозького козацтва одне з головних місць в правовій системі Січі посідало звичаєво-правове регулювання землеволодіння. Вже з часів Чортомлицької Січі у запорожців починає оформлюватись землеволодіння, запорозька економіка одержує свій розвиток на певній території. Ця територія використовується для розвитку традиційних галузей: сільського господарства, рибальства та полювання. Згідно норм козацького звичаєвого права, поділ угідь здійснювався за жеребом, оскільки угіддя були нерівноцінні як за родючістю, так і за наближенням до небезпечних сусідів — татар. Про це оголошувалося 1 січня кожного року після певного установленого ритуалу на загальній військовій раді кошовим отаманом. Курінні отамани по черзі виймали з шапки військового писаря свій жереб і таким чином на даний рік визначалося місце господарювання.

Поступово відбираючи території Запорозьких Вольностей, російський уряд послаблював її економічний розвиток, створював собі підґрунтя для подальшої колонізації краю. В свою чергу, Кіш, прагнучи підняти свій економічний потенціал, намагався не віддавати перспективні в господарчому плані території.

На Січі склалася і досягла значного розвитку своєрідна система кримінального права. Злочинними визнавалися діяння, що та посягали на військово-політичні, економічні, соціальні й моральні основи січової громади, завдавали шкоди життю,