Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

Востаннє зустрітися з ним, поволі, без поспіху. Крок за кроком відновлюючи в пам’яті безкінечний абсурд тієї непроглядної ночі. З дому вони вийшли втрьох: він, вона і дона Жіза. Потім була вечеря, танці, концерт, мулатки і негритянки, які кружляли в танці, рулетка, бакара, втома і ніжність, повернення на Цигановому таксі, як за давніх добрих часів. Гульвіса нетерпляче поцілував її на очах в усміхненої дони Жізи, а потім, заледве перетнувши поріг спальні, жадібно зірвав із неї розкішну сукню, що так і тріснула під могутньою силою його пристрасті.

— Навіть не уявляєш, яка ти сьогодні красива, моя люба, я просто шаленію від тебе. Ходімо, хутчіш… Я кохатиму тебе так, як ніколи досі, я ніколи ще так сильно не жадав тебе, мила… Сьогодні було все для тебе, я догоджав тобі, як тільки міг, а зараз твоя черга…

Лежачи на їхньому кованому ліжку, дона Флор тремтіла… Тієї ночі гіркота стала медом, а страждання — найвищою насолодою; ніколи не хотів він її з такою жагучою пристрастю, ніколи не брав він її так невимовно чуттєво, вона покірно відповідала на всі його нетерплячі пестощі, слухняно мандрувала з ним незвіданими досі шляхами любощів — заквітчаними долинами ласк, затіненими і вологими забороненими лісовими стежками, аж доки він здолав останню перешкоду її соромливості. Ніч, сповнена стидких проникнень у зачинені вузькі закутки її тіла, ніч, коли вона сповна позбулася свого сорому, ах!, дякую тобі!, алілуя! Тієї ночі гіркота стала медом, а страждання — дивною, вишуканою, чарівною насолодою, коли вона віддала себе всю, щоби він прийняв її.

Сталося це в день народження дони Флор, не так уже й давно, в грудні минулого року, напередодні Різдва.

21

Ліричний відступ про негра Ариґофа та красунчика Зекіто Мірабо

ТОГО РАНКУ ГУЛЬВІСА ПРОКИНУВСЯ ПІЗНО, БЛИЗЬКО ПОЛУДНЯ, АДЖЕ ДОДОМУ ПОВЕРНУВСЯ АЖ НА СВІТАНКУ, добряче хильнувши кашаси. Коли голився, зауважив незвичну тишу в їхньому домі. Хіба ж сьогодні немає занять? Він давно запав на одну з учениць — струнку тендітну мулаточку зі смаглявою, золотистою шкірою, яка вже давненько не зводила з нього очей. Гульвіса вже було надумав запросити її на прогулянку, мовляв, залюбки покаже незайману красу безлюдних пляжів, овіяних прохолодою морського бризу. Витончена, тендітна, мов тростинка, Ієда приваблювала своєю мовчазною делікатною скромністю; вона покірно чекала своєї черги. Тоді в Гульвіси був роман із сентиментальною еротоманкою Зилдою Катундою, наймиловиднішою серед трьох манірних сестер. Одначе тим стосункам незабаром мав настати край: красуня стала занадто вимоглива, прагнула ним керувати, стежила за кожним його кроком і навіть ревнувала — це ж яке нахабство! — до самої дони Флор.

Але чому ж таки немає заняття, сьогодні ж не неділя й не святковий начебто день? Вийшовши з ванної, Гульвіса відчув, що в будинку витає немов передчуття якогось свята: дона Норма допомагає Флор на кухні, тітка Літа витирає пилюку, а в його кріслі-гойдалці сидить Телес Порту, читаючи газети і попиваючи лікер. Із кухні на всю вітальню пахне святковими стравами, але яке ж то нині свято?

Гульвіса обожнював празникові збіговиська, багатий стіл, повний дім друзів, недільні посиденьки. Якби він мав трохи більше грошей, то ще частіше скликав би друзів на рабату[40], сарапател, розмаїті закуски та інші делікатеси. Як тільки йому щастило виграти, він одразу ж замовляв фейжоаду, солонину з маніоковою духмяною кашею, не кажучи вже про класичне каруру в день святих Косми і Даміана, а у вересні, в день св. Іоанна, неодмінно ласував канжикою[41]. Але ж чорт забирай, чому сьогодні з кухні так розкішно пахне? З якої нагоди всі ці приготування? На його запитання дона Норма тільки докірливо похитала головою:

— Гульвісо, як у вас язик повертається таке запитувати? Чи, може, ви геть забули, що сьогодні день народження вашої дружини?

— День народження Флор? А який то сьогодні день? Дев’ятнадцяте грудня?

Обурена сусідка не втрималась:

— Гульвісо, та на вас хреста нема… Покажіть краще, який подарунок приготували цій святій жінці…

На жаль, доно Нормо, нічого він не купив, анічогісінько, і цілком заслуговує докорів за таке недбале ставлення, але хіба ж він схожий на людину, яка пам’ятає всі дні народження й заздалегідь вибирає подарунки в магазинах? Шкода, звісно, що він втратив нагоду зробити добру справу, подарувавши дружині щось справді вартісне. Як би зраділа дона Флор! Як тоді, коли він дав доні Нормі чималу виграну суму грошей, щоб до дня народження Флор вона придбала хороший подарунок, «якусь цінну дрібничку і флакон її улюблених парфумів».

Тим більше шкода, адже останнім часом йому особливо щастить — протягом п’ятьох днів він вигравав не лише в рулетку, бакару, кості, а й у підпільну лотерею. Тільки за два останні дні розжився більш як на дві тисячі мільрейсів.

На ці гроші Гульвіса навіть зміг викупити протерміновану позику, врятувавши добре ім’я поручителя, а той хвалько навіть другом йому не був, просто знайомий, з якими вони часто бачились у барах і кабаре. До речі, саме в «Табарисі» той тип погодився поручитися за Гульвісу і підписав вексель терміном на тридцять днів.

Через місяць із гаком його викликали до директора банку, куди надійшов протермінований вексель. Гульвіса відразу ж прийшов, адже дотримувався далекоглядної тактики не псувати стосунків із директорами банків та їхніми заступниками, від яких залежала його доля.

— Маестро Валдоміро, — суворо звернувся до нього сеу Жоржі Таркініо, хоч і колишній, але все-таки приятель, — мені тут передали ваш протермінований вексель.

— Мій? Але ж я нікому не винен… Дозвольте-но глянути…

— Ось він, прошу дуже…

Гульвіса впізнав свій підпис і підпис поручителя.

— Та що ж це ви, сеу Таркініо, на векселі стоїть прізвище поручителя, чому ж ви звертаєтеся до мене… Вам варто викликати Раймундо Рейса і він вам виплатить заборгованість, адже це дуже заможна людина — скотар, плантатор, власник цукрового заводу, має ще адвокатську контору і щороку їздить у Європу… Як на мене, вам слід звернутися саме до нього…

— Безперечно, спершу, як і належить, ми звернулися до нього, то ж поручитель… Одначе він категорично відмовився платити… Тому…

Від такого зухвалого нахабства Гульвіса не втримався.

— То він відмовився платити?! Подумайте лишень, сеу Таркініо, як таких земля носить… Який же це безсовісний шахрай, як з’ясувалося! Тиняється по кабаре, хвалиться своїм багатством: а скільки землі він має, скільки худоби, цукру, і робити може все, що йому заманеться: недавно розповідав, як у Парижі кохався з трьома жінками одночасно,