Читати книгу - "Твої очі, Валерія Оквітань"

— Привіт, друже. — Радісно привітався з Андрієм Арнольд. Чоловік вільно зайшов в кабінет друга. На щастя вони працювали в одному департаменті, щоправда, займались різними місіями та вели різні справи.

— Радий тебе бачити. — Піднявся з-за свого столу Чорний для того аби потиснути руку приятелю. — Ти з новинами до мене, чи просто так?

— Ти яким був нетерплячим, таким і залишився. — Засміявся чоловік. — Навіть кави не запропонуєш?

— Ніби ти її часто в мене п’єш. — Пробурмотів Андрій.

— Це гостинність, Андрію.

Чоловік підійшов до кавоварки, заварюючи напій. Він не питав, яку каву буде Арнольд, бо вже знав його вподобання.

— Я до тебе не просто так прийшов.

— Я вже це зрозумів. — Обернувся до чоловіка Андрій, показуючи свою напівусмішку.

— Я, власне, теж дещо знайшов.

Чоловік бачив, що зацікавив Арнольда, але вирішив вислухати спершу його.

— Зникнення сірооких на території регіону? — Вирішив уточнити Арнольд, і побачив, як Андрій ствердно йому кивнув, протягуючи чашку з кавою.

— Так.

— Думаєш твій брат причетний до цього? — Зробивши перший ковток, запитав чоловік.

— Дуже хочу вірити, що це не так. Та й він погрожував мені це все припинити. Якщо він не причетний зараз, то скоріш за все раніше мав щось спільне з цією справою.

— Виходить, він тебе підозрює. — Постукуючи пальцями по столі, роздумував чоловік.

Андрій лише потер обличчя руками, намагаючись привести себе до людського вигляду. Він багато про що думав. Відколи дізнався, що ж такого творилося в Сьомому регіоні. Дивно, що це пройшло повз нього. Але якщо бути відвертим, він ніколи й не цікавився питаннями наставника.

Він надавав перевагу бути дізнавачем департаменту. А тепер виявилось, що йому треба було краще виконувати свою роботу.

Покопирсавшись в документах Дмитра, Андрій не відразу пов'язав зникнення сірооких мешканців міста. Все-таки пошуками зниклих осіб вони займались разом. Тому в нього й не закралось ніяких дурних думок, допоки він не помітив дуже дивний збіг.

Останнє зникнення відбулось до відсторонення Дмитра від посади керівника департаменту дізнання, а далі тиша. Вона і змусила Андрія детальніше переглянути все, що він прочитав.

До тієї події, до його звільнення люди зникали з регулярною частотою, по двоє в місяць, а після - не було жодних звернень. Не порушено жодної справи. І це було дивним…

— Він мене, а я Дмитра. — Зізнався другові Андрій.

— Він би так не ризикував. — Заперечив Арнольд, не бачачи вірити в здогадки колеги. — Та ти й сам подумай, для чого це йому потрібно було.

— Гроші? — Припустив Андрій. — Гроші хороша мотивація порушити закон. Чи тобі це не відомо?

Чоловік задумливо повернув голову до вікна, розглядаючи густий туман, що опустився на землю, і все не хотів розсіюватись.

— Ти думаєш про продаж?

— Не впевнений, але це перше, що спало на думку.

— Я тут чув про їхні підпільні клуби. — раптово мовив Арнольд. — Зникають же лише жінки, адже так?

— Я й не думав в такому векторі.

Чорний здивовано повернув голову до друга, оскільки не очікував почути таке. Всі підпільні клуби були закриті ще до того, як він навіть на роботу в департамент прийшов. Невже знову хтось зайнявся?

— В Сьомому багато Червоних. Кажуть Хельсе повністю стала схожа на притон. Давно там був?

Чоловік вдивлявся в Андрія, слідкував за його виразом обличчя. Зізнатись Арнольд був дещо розчарований, Андрій не відповідально віднісся до нового призначення.

Після відставки Вишневого він навіть не потрудився дізнатись детальніше про регіон, який йому довірили.

— Давно. — Тихо відповів чоловік. Бачив, що другу не подобалась його відповідь, але краще правдиво відповісти, аніж придумувати виправдання.

— Я розумію, особисті проблеми та й все таке. Але вороги не сплять. Маєш дякувати брату, що він таки наштовхує тебе на якусь роботу.

Незадоволений тон донісся до чоловіка і був цілком виправданий. Він дійсно розслабився.

Піднявшись на ноги, він підійшов до вінка, відчинив його, і вдихнув трохи свіжого повітря.

— Ти маєш рацію. — Винувато мовив він. — Треба туди навідатись. Кажеш на Хельсе вже беззаконня?

Арнольд розслаблено відкинувся на спинку, знову відпиваючи кави. Він розумів, що одного Андрія туди ризиковано відправляти. Йому також було цікаво глянути на вирішення цієї ситуації.

— Там завжди було беззаконня. — Цокаючи язиком, відповів він. — Але зараз вони геть зарвались.

— Тоді питання вирішено. Я зроблю запит до Головного управління. — Розмірковував Чорний.

— Я з тобою поїду. — Несподівано для Андрія сказав чоловік. — Я теж розслідую цю справу, якщо ти забув.

— Я не забув. — Посміхнувся він. — А Христинка відпустить?