Читати книгу - "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн"

Другий принц Мілаїри таки вибрав соколине полювання, і через чотири години з трьома вбитими чаплями й двома качками ми розмістилися на галявині, недалеко від озер.

Болдр виявився абсолютно бездарним мисливцем. Але він легко компенсував це своїм гострим язиком, коментуючи дії своїх людей та сокольничих. Навіть я не втрималася від сміху, хоч і намагалася ніяк не реагувати, зберігаючи спокій. Адже кожну мою посмішку ловив своїм жовтооким поглядом Болдр Гунар.

Інгрід виявилася гарним стрільцем з арбалета. Принцеса Домініка-Франческа мене дивувала - вона мило усміхалася Болдру, захоплено ловила фрази принца і кокетливо сміялася.

Спостерігаючи за ними, я хмурилася і ніяк не могла зрозуміти, що зараз рухає цими дівчатами, які потрапили в напрочуд схожі ситуації. А потім думала: наскільки я можу бути схожа на них?

Слуги, що прибули на обумовлене місце з палацу, розстелили покривала, розклали їжу та налили напої.

- Ваші володіння прекрасні, леді Сандро, - з чарівно-хитрою посмішкою звернувся до мене принц Мілаїри, коли ми відпочивали після полювання. Я змусила себе зобразити радість на обличчі та вдячно кивнути. Чоловік продовжив: - Ліси, озера, болота. А на півночі величезні засніжені гори. Сім великих міст та кілька десятків сіл. І вся ця відповідальність і велич на плечах тендітної жінки. У мене розривається серце, світла леді, від болю за Валуа.

- Що саме змушує вас турбуватися? - напружившись і внутрішньо приготувавшись до будь-якого повороту, я на показ безтурботно посміхнулася.

- Я боюся, що вам не вистачить досвідченості та жорсткості в управлінні герцогством, світла Резеда-Сандро, - у голосі Болдра ковзало глузування. - Тому я мушу запропонувати вам вийти за мене заміж.

Від цієї фрази, сказаної з натужним важким зітханням, ніби принц звалив собі на плечі мішок з мукою, я здивувалася. Домініка-Франческа приголомшено ахнула і часто заморгала, переводячи синьоокий погляд з мене на Болдра. Інгрід тільки хмикнула і відвернулася, надавши мені право самій розбиратися з другим принцом.

- Я вдячна вам за занепокоєння щодо долі Валуа, - акуратно почала я, ретельно підбираючи слова. - Я дуже ціную це. Але, на жаль, змушена нагадати вам, світлий лорде, що я зараз перебуваю в жалобі, зовсім нещодавно я втратила чоловіка.

- І скільки ви плануєте перебувати у цьому абсолютно нудному стані? - скривившись, спитав чоловік. Я скромно опустила очі:

- Щонайменше рік. Це сильний удар для мене. І я не хотіла б зараз розриватися між справами Валуа та новим чоловіком.

- Рік?! - здивовано вигукнув Болдр. Його права брова зігнулися високою дугою, а жовті очі ковзнули по моїй сукні. Щось видивившись у складках спідниці, він виніс вердикт: - Це дуже багато, леді Сандро. В такому випадку мені доведеться звернутися до короля, щоб він своїм наказом змусив вас зняти жалобу та одружив нас.

Я приголомшено підвела голову і з жахом подивилася на інтригана. Зовсім не подумала про те, що зі мною можуть вчинити так само як і я з Назаріо й Альбою. Тільки мій вчинок був із добрих спонукань, а ось другому принцу Мілаїри, зважаючи на все, просто нудно.

Нудно?

Тремтячим голосом я запропонувала:

- А якщо ми укладемо з вами парі, світлий лорде?

- Парі? - Чоловік зацікавлено схилив голову на бік, у жовтих очах майнув азартний вогник. Я посміхнулася трохи сміливіше:

– Ми зіграємо з вами. Я буду втікати, а ви - наздоганяти. Якщо зможете зловити мене за пів години, то я вийду за вас заміж, а якщо ні, то ви будете змушені чекати на закінчення моєї жалоби.

Над галявиною встановилася тиша. Краєм ока я бачила, що Фредо скорботно підтис губи й не знав чим мені допомогти. Бачила зацікавлений погляд Інгрід, та спантеличені очі Доменіки. Прислуга, сокольничі та мілаїрська охорона, затамувавши подих, чекали відповіді від принца. І він нарешті широко посміхнувся.

- Прекрасна, Резеда-Сандро, юна чарівниця. Даю вам слово, Арне Йансе співатиме про цю нашу романтичну пригоду довгі роки. Як і про подальше життя. Встановіть годинник!

Слуги зірвалися місць та кинулися виконувати наказ. Навіть охорона принца забігала, не знаючи, за що хапатися.

Підвівшись на ноги я покликала лісничого. Він швидко підійшов, осудливо дивлячись на мене.

- Що ви робите? - пошепки спитав він. Через плече я глянула на Болдра, що красувався у жеребця і відповіла:

- Принцу не вистачило одного полювання. Судячи з усього, йому до вподоби інша дичина. Не бійтеся, Фредо, я гарна вершниця. Як тільки час добіжить кінця - подайте сигнал рогом. Тільки дуже гучно, щоб лорд не зміг викрутитись, ніби не чув.

- Звісно, ​​леді. Будьте обережні, - Фредо дивився мені в очі трохи довше, ніж треба було, намагаючись щось в них розгледіти, потім схилив голову і відійшов. А мені підвели коня.

- Леді Домініка, - весело гукнув принцесу Болдр, сидячи в сідлі. - Ви будете тут моїми очима. Уважно стежте за годинником, щоб слуга герцогині не насмілився трубити заздалегідь.

- Слухаюсь, світлий лорде, - покірно кивнула принцеса. Я міцніше вчепилася в повід, дивлячись на принца з протилежного краю галявини - встановленої для мене фори.

Фредо наостанок непомітно благословив мене знаком Діла і протрубив.