Читати книгу - "Хибні мрії, Ліана Меко"

Хлопець підвищує голос і буквально гарчить, дедалі більше наближаючись до її обличчя. Невблаганно близько. Очі Кіри самі опускаються на губи хлопця, які безупинно ворушаться, здається, вивергаючи прокляття на її адресу. Чому він так злиться? Чому його рот викривлений у злості та якійсь неспокійній ненависті? Чому він ненавидить її? Навіщо він цілував її, якщо він її ненавидить?

Кіра дивиться на губи хлопця та її власні раптом спалахують. Вони ще пам'ятають його поцілунок.

- Навіщо ти поцілував мене? - Здається, повітря в приміщенні закінчується, тільки-но вона вимовляє останнє слово. Це вона щойно вголос сказала?

Чорт. Так! Ледве чутно, але вголос.

Вголос вимовила питання, яке гриміло в неї в голові увесь останній тиждень.

Та в неї і справді температура. А може й запалення мозку, коли вона взяла і так просто вивалила на нього це питання.

Очі хлопця округляються, рот захлопується, губи стискуються у вперту лінію.

Кіра заплющує очі, мріючи провалитися під землю, зомліти або навіть померти.

Здається, всі нутрощі Кіри стягують в одну велику хворобливу грудку, поки вона повільно, відчайдушно борючись зі страхом, розплющує очі і знову бачить в очах навпроти лютий холод. І знову ця гидка самовдоволена усмішка, немов маска, що приховує його справжнього.

Його справжнього... Вона не знає його справжнього.

Вдивляючись у очі хлопця в очікуванні відповіді, Кіра розуміє, що, згадавши про поцілунок, вона ніби оголила перед ним якусь частину своєї душі. Дуже чутливу частину.

Що вона наробила?

Вона – віроломний зрадник. Дезертир, що своєю рукою вказала ворогові слабке місце на карті своєї душі. Ось, дивись, тут я найбільш уразлива. Бий болючіше.

Щойно його рот відкривається, щоб вимовити довгоочікувану відповідь, Кіра бачить знову цей маніакальний, прагнучий завдавати біль, вираз обличчя і розуміє, що сьогоднішню дивну гру вона програла.