Читати книгу - "Дочка королеви , Наталі Блейк"

                                                                    Анна 

Все настільки швидко відбулося, що я навіть не встигла зрозуміти, звідки тече кров. Коли відрубалася накрила темрява, я нічого не бачила та відчувала. Я не знаю скільки я була без свідомості, але коли я прокинулася я відчула що прив'язана до канапи яка чимось нагадувала крісла  у старих псих лікарнях до яких прив'язували пацієнтів для того, щоб проводити експерименти. Я озирнулася, скрізь було темрява наче я була в печері чи підвалі якомусь. Наді мною хиталася залізна лампа, яка була покрита товстим шаром пилу. Я знала що не зможу вибратися звідси, це не було таке місце яке легко знайдеш на мапі, або випадково зайдеш. Я оглянула, зі мною щось робили, бо рани були оброблені чимось антисептичним, я відчувала запах. Одна пула потрапила у руку, трохи нижче правого плеча. Інша потравила у ліве стегно. Коли я прокинулася, у весь біль наче наздогнав мене. Тіло дуже пручалося відчуттям страху та всепоглинального болю. Я закричала, та почула кроки. Хтось йшов до мене.

                                                                   Кріс

Мене покликала мама на кухню, коли я вже був готовій їхати. Всі речі були зібрані, я знову глянув на екран телефону, жодного повідомлення від Анни не було. Коли я прийшов та спитав у чому справа, вона протягнула мені кружку гарячого чаю та показала на екран. там була Анна та Даяна, я був здивований, бо розуміння в мого ангела, що до немає планів, відрізнялося від мого Я захоплювався тим наскільки вона має  гарний вигляд в усьому, що вдягне. Вона підписувала документи та здавалася наляканою.Дивне що вона не казала мені про це, я б відклав поїздку на трохи, оскільки це точно важливий етап в її житті. Вона була дуже схожа на свою матір, хоч і не визнавала. Я вже було збирався залишити маму додивлятися саму, як почув постріл. О боже, стріляли не в Анну, але вона була явно перелякана до смерті. ще два постріли, і  вона впала.

Дерек стояв поряд, мене здивувало наскільки його не зачепило, те що сталося. Я розбив кружку до біса, Дерек звернув увагу і нічого не сказав. Я побіг до машини, мені треба туди поїхати, я маю знати що трапилося. Мене трусило від усвідомлення, що Анна постраждала, і мене не було поряд. Я вдарив рукою з усієї сили по керму, кістяки побілили, але мені не стало легше від цього, а ні не на хвилину, я не знаю де Дерек, мене зараз хвилює лише Анна. Я не знаю що з нею сталося.

Коли я приїхав туди, я побачив Даяну, вона не поїхала в лікарню, вона розмовляла з лікарями.

- Я знаю що ви напевно не пам'ятаєте мене, але я шукаю Анну.

- Я пам'ятаю тебе Кріс, вона кликала тебе.. коли все сталося.

- Де Анна?

- Відійдімо?

 Я погодився, Даяна виглядала зовсім погано, але все одно зберігала посмішку. Вона подивилася мені та очі і я в них лише бачив сильну травму, що лякало мене ще сильніше.

- Її забрав.. Руфус. Вона скорше за все жива, але якщо вона виконає його умови, бо не зможе терпіти те що він буде робити з нею, то помре. Ти теж в небезпеці.

Я не міг одразу зрозуміти що вона сказала, але єдине що потрібно було знати, ангела викрали та чим довше їх немає, тим сильніше знущаються з неї. В мене наче вирвали серце і розчавили його, я не міг нічого сказати Даяні. Вона сказала що хоче допомогти мені її шукати. Всього цього б не було як би я пішов з Анною сюди. Це я винен і тільки я. Коли я її знайду, я буду молити, щоб вона мене вибачила, знову, але головне її повернути. 

Я не можу існувати без неї та на жаль, я зрозумів це занадто пізно. Я подзвонив усім знайомим які могли б мені допомогти. Найгірше мене очікувало попереду.

                                                                       Анна 

- Ну що ж нарешті ми познайомимося особисто, Анно.

- Я б воліла, щоб цього ніколи не сталося.

Він засміявся і його жахливий сміх відлунював у мене у вухах. Я скривилася, і намагалася розгледіти звідки лунає його голос. Він наче був одночасно з різних кутків кімнати та нізвідки. Все ж таки він показав себе через декілька хвилин.

- Ти так схожа на неї, ти майже точна копія Даяни. Така ж вперта та гарна.

- Йди в біса, ти намагався вбити моїх батьків, Даяну та мене декілька разів.- мій голос лунав так гучно що в мене заклало вуха.

- Я не намагався вбити нікого з них, окрім тебе. Вони мені не потрібні, але тебе явно сильно дратує тож я досягнув того, що планував. Як би я хотів когось вбити я б це зробив. Коли ти потрапила в аварію, я планував закінчити справу, але втрутилася детектив і поплатися за це життям. Мої плани  ніхто не зможе порушити або заважати мені здійснити.

- Можу тебе розчарувати, я не буду тобі допомагати. Я не зроблю нічого, з того що ти попросиш.

-Тихенько, моя маленька дівчинка, всі спочатку так кажуть, але коли ти зламаєшся я все одно отримаю те що мені потрібно.

 Я фиркнула та відвернулася від нього. Він сів на якусь маленьку табуретку на коліщатках та підсунувся максимально близько до мене. Мені було дуже страшно знала що наступне що я відчую це буде неймовірний біль. Я заплющила очі, та прийняла свою долю, по щоці покотилася одинока сльоза. 

В нього в руках був балон з газом та на ньому був газовий пальник. Руфус посміхнувся та показав що ця штука працює. Я здригнулася коли він схопив мене за руку, і все тіло сильно напружилося. Я знала що біль є різний, навіть шкалу придумали, напевно не просто так. Руфус взяв якусь металеву палку, та розігрів її поки вона не почервоніла, коли вона розігрілася до потрібної температури він не відпускав мою руку і притиснув саме до місця де шкіра була ушкоджена.

Я кричала так, наче полум'я спалює кожну клітину мого тіла, наче моя рука горить від у вогнищі і я не можу зробити нічого з цим. Це був біль який був значно вищий за шкалу, яку придумало людство, в мене покотилися сльозі з очей, горло боліло від крику, а шкіра наче під тим що він робив одразу вмирала, як і я. Коли він повторив процедуру, моє тіло не витримало і я відключилася від нестерпного болю. Я не знала скільки часу пройшло, який зараз день або тиждень. Я втратила відчуття часу та простору, в цій кімнаті, не існувало нічого окрім моїх страждань та болю.