Читати книгу - "Поцілунок одного разу , Ольга Манілова"

Кіра вигулює діамантове кільце на їхньому побаченні у відомому міському стейкхаусі «Руна». Тут галасливо і людно, але вони з Романом у гарному настрої.

Радості часом також приходять не одні. Після того, як Кіра відправляє на банківський рахунок цеху суму штрафу та звільняється по-англійськи, Морозов підкидає їй підробіток та забезпечує контакт із ще одним редактором відомого інтернет-майданчика.

Платять не набагато більше, ніж у цеху, бо Кіра потягне лише перекладну редактуру кількох будніх днів, а аналітика потрібна виданню лише тричі на місяць, але тепер вона працює з дому і коли захоче.

— Це початок, — каже Морозов і радить працювати над ексклюзивною аналітикою, якісною та актуальною, яку поки що ніхто не сплачуватиме. Напрацювати собі ім'я.

У «Руні» вони, можна сказати, відзначають її успішний старт на новій ниві. Кіра знає, що Рома не горить бажанням бачити свою дівчину в політичній сфері, тому його щира підтримка відчувається вагоміше.

Кіра перша помічає його батьків, бо сидить обличчям до входу до основної зали. І обличчя вона це утримує, намагаючись не видати неприємний сюрприз.

Він швидко виявляє їх присутність, недбало обертаючись, коли офіціантка, що принесла стейк, вже йде.

Можливо, Кіра не настільки незворушна, як вона собі уявляє, а, можливо, у Кареліна-молодшого чудове чуття.

Градус напруги наростає. Мер та його дружина помічають сина із супутницею. Роман продовжує трапезу у звичайному режимі, але разок ніж зісковзує з рожевого м'яса і проходить сталлю по тарілці оглушливо дзвінко.

— Думаю, ми й удома знайдемо, чим зайнятися, — рішуче каже Кіра, повертаючи з колін серветку на стіл.

Карелін дивиться на неї здивовано.

- Чого це? Ми нікуди не йдемо.

Вона намагається не дивитись у їхній бік, але важко ігнорувати, як вони обговорюють їх із Романом. Розмова явно сконцентрована навколо дівчини сина.

Навіть десерти до ладу не вдається розглянути, як офіціант із спантеличеним виглядом приносить Кірі етажерку з шоколадними цукерками ручної роботи та... записку.

Кіра з тих жахливих людей, що байдужі до шоколаду. Втім, якби це були алмази, дивилася б на подарунки настільки ж враженим поглядом.

Офіціант навіть гадки не має, який шторм намічається, коли нахиляється до дівчини і пояснює, що записку та солодощі просили передати... он з того столика.

Вона розгортає записку механічними тугими рухами пальців.

«Якщо вам потрібна допомога, дайте знати. Ми вам допоможемо позбутися його. Ви або дурна, або робите помилку».

Та як... як вони взагалі сміють! Зашкалююча зарозумілість. Рятувати вони її зібралися. Вона намагається зім'яти папір, панічно розшукуючи очима, куди ж його діти, але Рома забирає записку з неспокійних рук, розриваючи ту в процесі надвоє.

Він, певне, читає вміст кілька разів.

— Це маячня, — спалахує Кіра і без сорому дивиться на сивого мера і елегантну вчену з обуренням і злістю. — Я ж говорю, поїхали додому. Маячня цілковита.

- Хм, - вимовляє Карелін, зображаючи задумливість. Відпиває ще бренді. — Ти не дурна, але справді робиш помилку.

Він теж повертає серветку на стіл. Відкидається на спинку стільця.

Кіра нервово ковтає.

— Правда, мені зовсім не подобається цей поблажливий тон щодо тебе. Мені це дуже не подобається.

Вона навіть не встигає його гукнути, як Роман кидається до батька і витягає того з-за столу за комір.

Сивий чоловік, на диво, блискавично реагує і заряджає синові прямо в обличчя. Прийшовши до тями, молодий чоловік відкидає літнього у бік вішалки, де столиків і немає. Бійка набуває серйозного обороту, коли Карелін-старший запускає пляшкою у противника. Роман задкує кілька митей, дихаючи заплутано і в'язко.

Начебто бере тайм-аут. Наче він ще роздумує.

Його мати кидається до чоловіка, що підіймається, біля виходу вже маячить охоронець, і Кіра підіймається теж.

— Як тебе взагалі сюди пускають, — репетує мер. - Серед нормальних людей!

Рома відправляє батька в гущу столиків зліва гнівною міццю кулаків по спині. В одну мить здається, що він здатний зламати батькові хребет. Ніхто не встигає нічого вдіяти. Гості розбігаються на всі боки, а мер намагається піднятися з калюжі власної крові.

Вона намагається всіма можливими та неможливими способами, але Кірі не вдається приховати зляканий і приголомшений погляд на Романа. Той стоїть посеред ресторану скуйовджений і пошарпаний у чудовому костюмі і хапає кисень всією потужністю свого масивного тіла, підіймає на неї запалені очі і здригається.

— Ми йдемо, — Кіра вимовляє охоронцеві надто різко, коли той невпевненим кроком прямує до Кареліна-молодшого.

Мер кричить їм щось услід, але, дякувати Богові, не розібрати ні слова.

Вперше мовчання Романа лякає своєю розгубленістю, а не напруженістю. Ні звуку не видає: ні йдучи за дівчиною з «Руни», ні всередині машини, якою керує Іраклій.

Вдома він йде з кухні в їх спальню з пляшкою бренді, сідаючи прямо на ліжко. Кіра намагається обробити його рани; чоловік слухняно повертає, підіймає і контролює голову, але продовжує сьорбати алкоголь прямо з горла.

— Він спровокував тебе, — приглушено робить висновок вона, пригладжуючи чорняве волосся, навіть не відклавши вбік вату.

— Він спровокував, ще коли зачинив мене, — майже сміється Роман гірко, але прямого контакту у вічі уникає.

Кіра повертається через деякий час вже з келихом, щоб налити бренді і собі. Невагомими, немов примарними дотиками має намір повернути його голову так, щоб зустрітися поглядом, але Рома несподівано виривається, і сам дивиться на неї.

Очима чумними та розбитими.

— Я не збирався його бити. Я не збирався, — твердить він люто.

- Я знаю.

Думки про те, що завтра про інцидент не напише тільки лінивий, остаточно випаровуються, бо Кіра не чекала від нього розпачу глибокого і нерозв'язного. Решта вже не має значення.