read-books.club » Детективи » Ось ваш вінець, леді 📚 - Українською

Читати книгу - "Ось ваш вінець, леді"

176
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ось ваш вінець, леді" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 57 58 59 ... 65
Перейти на сторінку:
Вони — мої, — дивним тоном сказала дружина. — Вони — для нас з тобою... з ними ми зможемо поїхати геть і почати все спочатку.

— Але ж, Марді, це велика сума грошей для такої дівчини, як ти. Яким чином ти їх отримала?

— Працюючи на «Тканини Маккензі». Я заощаджувала та дослухалася до порад. Спенсер вкладав для мене гроші до банку...

— Зрозуміло.

Марді заплакала.

— Скажи, що ти візьмеш ці гроші та поїдеш зі мною якнайдалі, прошу тебе, Ніку...

Засунувши конверта під подушку, я ліг на ліжко коло Марді й промовив:

— Може, ця розмова зачекає до завтра? Зранку поговоримо на свіжу голову.

Я відчув, як напружилась Марді.

— Ні, — відказала вона, — поговорімо зараз. Я не зможу заснути. Я мушу знати напевно. Це так важливо для мене.

— Але чому, Марді? Чому тобі так хочеться сховатися?

— Ніку, ти втратиш мене, якщо повернешся до того міста, — сказала дружина й зненацька ридма розридалася. — Я не можу сказати, чому, але маю передчуття, що так воно й станеться. Ти мусиш відповісти мені просто зараз.

І позаяк ніщо насправді не мало для мене ваги, окрім її щастя, та позаяк знав, що вона кохає мене так само сильно, як я кохаю її, то дав Марді обіцянку, що поїду з нею та не вертатимусь назад.

— Ти справді підеш на це? — запитала дружина.

— Авжеж, — запевнив її. — Ми візьмемо автівку та поїдемо до узбережжя. Знайдемо собі десь коло моря невеличкий будиночок із садком та й житимемо там. Лише ти і я.

— І ти будеш щасливий?

— Аякже, я буду щасливий. Я знайду, чим зайнятися. — І, лежачи отак у темряві, я несподівано відчув, що цей задум мені подобається. Ми мали гроші, ми збиралися туди, де яскраво сяє сонце, і ми мали одне одного.

Розділ двадцятий

Ми винайняли собі будинок за кілька миль від Санта-Моніки[65]. Він був невеликий, проте гарний — у таких будиночках кінозірки зазвичай проводять вихідні. Ми просто закохалися у нього, щойно побачивши. Коло дому був садок, який сягав мало не до самого моря, і, якщо вам хотілося скупатись, ви просто відчиняли браму у стіні та ступали на гарячі жовті піски. Море було просто коло дому.

У будинку було дві спальні та велика вітальня, що виходила на кружґанок. Садок був достатньо великий, аби наша домівка не проглядалася з дороги. Комірне було чимале, та ми не думали двічі — ми обрали цей дім.

Можливо, я мав би почуватися мерзотником, приймаючи від Марді усі ті гроші, однак таким не терзався. Якби ці гроші були моїми, то хотів би, щоб Марді розділила їх зі мною. Так, ці гроші були її, та я не збирався псувати наші стосунки, відмовляючись розділити їх з дружиною. Ми чудово провели час, наводячи лад у будинку. На це у нас пішов тиждень, і ми все зробили самі, навіть оздобили нашу домівку килимами. Закінчивши з цим порядкуванням, ми надзвичайно тішилися результатом.

Переїзд до моря пішов Марді на користь. Десь за тиждень у ній почали відбуватися відчутні зміни. З її обличчя зник той змучений, напружений вираз, який уже починав мене турбувати, і вона дуже швидко засмагла завдяки яскравому сонцю та морському повітрю. Марді була щаслива і я теж. Гадаю, що ніколи не почувався щасливішим, ніж тоді.

Щоранку ми прокидалися та йшли купатись у морі. Це було так чудово — плавати у тих глибоких блакитних водах, де ніхто нас не бачив і де були лише ми з Марді, заколисані морськими хвилями. Дружина носила білий купальний костюм, у якому її фігура мала ще кращий вигляд, а це, скажу вам, було неабищо. Вона ніколи не завдавала собі клопоту носити шапочку для купання, і ми тішились одне одним, забувши про цілий світ.

Якось, за кілька тижнів по тому, як ми оселились у нашому новому будинку, Марді сказала мені:

— Ніку, ти мусиш почати працювати.

Я щойно вийшов з моря і, надто лінивий, аби витиратися насухо, лежав на піску, дозволяючи спекотному сонцю робити це за мене.

— Що ж, я не проти, — відказав дружині. — Пошукаю собі якусь роботу, побачимо, що можна буде тут знайти.

Марді стала на коліна наді мною. Вона занурила коліна та стегна у м'який пісок, а руки схрестила на подолі свого купальника.

— Ніку, я от про що подумала. Чому б тобі не написати книжку?

Я підвів очі та, кліпаючи, витріщився на неї.

— Але ж, хай йому чорт, я не вмію писати книжок.

Марді похитала головою.

— Але ж ти ніколи не пробував, — мовила вона, і це була правда. — Поглянь-но лишень, як продаються деякі романи. То чому б і тобі не спробувати та не подивитися, що з того вийде?

— Еге ж, але поглянь-но, яких невдач зазнають деякі автори, — відказав я. — Ні, гадаю, письменство — то не найкращий заробіток.

— А чому б тобі не написати роман про газетяра? — запитала дружина. — Невже думаєш, що тобі не вдасться?

Щось у цих міркуваннях таки було. Я сів і замислився над поданою ідеєю. Еккі мав достатньо журналістського досвіду, щоби заповнити три книжки, та й у моїй практиці траплялося чимало цікавого. Марді побачила, що я з прихильністю поставився до її задуму, і її охопило радісне хвилювання.

— О, Ніку, хіба не чудово було б, якби ти взявся до написання книжки? Тоді ти міг би не полишати мене, правда ж? Я б готувала тобі їсти та сиділа би поруч, штопаючи твої шкарпетки, а ти міг би працювати...

Я усміхнувсь до неї, промовивши:

— Звучить не надто чудово для тебе.

Марді підвелася на ноги.

— Залишайся тут і подумай над моєю ідеєю, Ніку. А я піду до будинку та приготую сніданок. Потім тебе погукаю.

Шо ж, я таки подумав. І що більше думав, то більше ця ідея мені подобалася. Ще до того, як Марді покликала на сніданок, мені вже нетерпеливилось узятися до роботи. Я повернувся до будинку, похапцем проковтнув свій сніданок і заходився працювати. Витратив цілий ранок, аби розробити загальний задум книжки, і, коли закінчив, вона видалася мені цілком непоганою.

Я подався до Марді, яка саме була на кухні, та виклав їй синопсис майбутньої книжки. Дружина притулилась до

1 ... 57 58 59 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ось ваш вінець, леді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ось ваш вінець, леді"