Читати книгу - "Донька пастора"

Бонапарт спробував повсюди запровадити свої порядки, але, хоч йому і вдалося отримати кілька перемог над континентальними військами, дуже скоро він збагнув, що на „тонкій червоній лінії[74]“ нарешті зустрів гідного супротивника. Вирішальна битва відбулася на полі поблизу містечка Ватерлоо, де 50 000 британців розгромили 70 000 французів (наші прусські союзники занадто пізно прибули на поле бою). З оглушливим кличем наші співвітчизники помчали вниз по схилу, нагнавши такого жаху на ворога, що той кинувся навтьоки. Тепер ми переходимо до Виборчої реформи 1832 року, першої з цілої низки благотворних реформ, які заклали основи британської демократії й піднесли нас над іншими, менш успішними націями...[і так далі]».

Книжку було випущено 1888 року. Дороті, яка ніколи не бачила подібної історичної пропаганди, дивилася на неї з відвертим жахом. Третьою книжкою була неймовірно тоненька «Хрестоматія» 1863 року видання, яка містила здебільшого уривки творів Фенімора Купера, доктора Воттса і лорда Теннісона, а в кінці були ілюстровані химерними гравюрами «Замальовки природи». Там був, наприклад, малюнок слона, а під ним напис дрібним шрифтом: «Слон — дуже кмітливий звір. Він полюбляє ніжитися у тіні під пальмовими деревами, і хоч сильніший за шістьох коней, слухається хлопчину-поводиря. Харчується бананами». І так про кита, зебру, дикобраза і плямисту жирафу. У вчительському столі лежала копія «Прекрасного Джо», потріпаний путівник «Мимохідь по далеких країнах», а також французький розмовник 1891 року з підзаголовком «Усе, що вам знадобиться під час поїздки до Парижа», і перша ж фраза у розмовнику — «Зашнуруйте мій корсет, але не надто туго». У класній кімнаті не знайшлося нічого навіть близько схожого на атлас чи набір геометричних приладів.

Об одинадцятій почалася десятихвилинна перерва. Деякі дівчатка збавляли час, граючи в якісь нудні ігри на взірець хрестиків-нуликів, чи сварилися через олівці, а кілька, переборовши початкову сором’язливість, стовпилися довкола стола Дороті. Вони трохи більше розповіли їй про міс Стронг та її методи викладання, а також про те, як вона крутила їм вуха за чорнильні плями у зошитах. Схоже, міс Стронг була дуже суворою вчителькою, окрім тих днів, коли вона «нездужала», а це траплялося здебільшого двічі на тиждень. У такі дні вона пила свої ліки з маленької коричневої пляшечки, після яких на деякий час ставала помітно веселішою й починала розповідати про свого брата, що мешкав у Канаді. Але того останнього дня — коли їй стало геть зле під час уроку арифметики, — ліки не подіяли, натомість їй стало тільки гірше: ноги підломилися, вона впала поперек столу, і місіс Кріві довелося виносити її з кімнати.

Потім був іще один урок тривалістю сорок п’ять хвилин, і на цьому ранкові заняття закінчувалися. Після трьох годин, проведених у холодній, та все одно задушливій кімнаті, у Дороті все тіло немов задеревеніло, хотілося вийти на вулицю і подихати свіжим повітрям, але місіс Кріві заздалегідь попередила її, щоб Дороті прийшла й допомогла з обідом. Ті дівчатка, які жили неподалік від школи, здебільшого йшли на обід додому, але сім учениць за додаткову плату в десять пенсів обідали у школі, в їдальні. Трапеза проходила в натягнутій тиші, бо у присутності місіс Кріві дівчата боялися зайве слово сказати. На обід подавали тушковану баранячу шию, і місіс Кріві так вправно розливала підливу по тарілках, що шматочки м’яса перепадали виключно «добрим платникам», а кусні жиру — «середнім». Що ж до трьох «поганих», то вони свій ганебний обід з паперових пакетиків їли у класній кімнаті.

О другій знову починалися уроки. Після першого ранку вчителювання Дороті неохоче поверталася до класу. Вона вже бачила, яким буде її життя: день за днем, тиждень за тижнем у цій похмурій кімнаті вона намагатиметься вбити базові знання у вперті нетямущі дитячі голови. Але коли дівчатка зібралися у класі й Дороті провела перекличку, до вчительського стола підійшла маленька худенька дівчинка з мишачим волоссям, Лора Фірс, і вручила Дороті жмутик в’ялих брунатно-жовтих хризантем, «від нас усіх». Дівчаткам сподобалася Дороті, і вони скинулися грішми, назбиравши чотири пенси, щоб купити їй букетик квітів.

Щось тенькнуло в серці у Дороті, коли вона взяла ті огидні квіти. Новими очима подивилася вона на безкровні обличчя дівчаток та їхній поношений одяг, і їй раптом стало страшенно соромно за те, що вранці вона поставилася до них з такою байдужістю, ледь не зневагою. Тепер же її охопив невимовний жаль. Бідолашні, бідолашні діти! Які ж вони змарнілі й зацьковані! Але попри все це вони зберегли дитячу лагідність, яка спонукала їх бездумно витратити ті кілька пенні, які вони мали, на квіти для своєї вчительки.

3

Наступні кілька тижнів у Дороті на думці були лише дві речі, витіснивши все решта на задній план: як упорядкувати заняття в класі і як підписати конкордат[75] з місіс Кріві.

Друге завдання виявилося значно складнішим за перше. Годі було й уявити мерзеннішого будинку, ніж школа місіс Кріві. Завжди холодно, на весь дім не знайдеться жодного зручного крісла, а їжа просто огидна. Викладати не так легко, як здається, і вчителеві потрібно добре харчуватися, щоб було звідки брати сили. Важкувато працювати на дієті з прісної тушкованої баранини, розмоклої вареної картоплі, поцяткованої чорними вічками, водянистого рисового пудингу, хліба з тоненькою масляною плівкою і чаю, де заварка вже навіть не відчувається, — та й цього ніколи досита. Місіс Кріві була настільки скупою, що шкодувала їжі навіть собі, і їла практично те ж саме, що й Дороті, але завжди вділяла собі більшу порцію. Щоранку під час сніданку два смажені яйця кришилися дрібно-дрібно й розділялися не порівну, а блюдечко з повидлом так і залишалося недоторканим. З кожним днем Дороті все гостріше відчувала голод. Два вечори на тиждень, коли їй вдавалося вирватися зі школи, вона запускала руку у свої заощадження, що танули на очах, і купляла великі плитки звичайного шоколаду, який потім потайки з’їдала: місіс Кріві, яка, по суті, морила Дороті голодом, смертельно образилася 6, якби дізналася, що Дороті купувала собі їжу.

Найгіршим у становищі Дороті був майже цілковитий брак приватності та вільного часу, який вона могла б присвятити тільки собі. По закінченні уроків їй не було куди подітися, окрім як іти до їдальні, де вона завжди була на виду у місіс Кріві, що не могла дати Дороті спокій довше, ніж на десять хвилин. Директорка вирішила — чи просто вдала, що вирішила, — ніби Дороті дуже лінива особа, яку постійно треба спонукати до