Читати книгу - "Можливість відповіді, Ігор Маркович Росоховатський"

І тоді він схопився за тоненьку ниточку, що блиснула в цьому павутинні. Гаразд, він підкориться, він уб’є ворога. Тільки не з променемета. Він внесе найбільший вклад у скарбничку. Покаже, як убивали в стародавні часи. Йому не доводилося цього робити, але в його організмі, в спадковій пам’яті, що йде від предків, мабуть, зберігається запис. Треба почати діяти, і пам’ять заговорить. Він, Петро, не застосує променемет, а пустить у хід руки й зуби. О, коли хруснуть кістки ворога, коли він побачить гарячу кров, тільки тоді скарбничка дізнається про справжню радість перемоги!

Голос, який забороняв йому виходити, став тихший.

Петро виліз із печери й загрозливо гукнув, сподіваючись почути відповідь ворога. По її силі й лютості визначити силу противника.

Але ворог підступав мовчки.

Петро кинувся на нього. Ворог відрізав шлях до печери. Його рухи були знайомі. Петро знав: зараз буде найстрашніше. І щоб цього не сталося, він підняв променемет…

ПОШУКИ

Радїоштурман Бен — його ще називали Бен Радіо, Бен Антена і Добрий Бен — глянув на годинник і послав сигнал на корабель: “У мене все нормально, продовжую пошуки”. Минуло вже майже шістнадцять годин, а він ще не знайшов слідів командира. Штурман знав, що Петро пішов до озера, яке вони помітили при посадці. Космонавтам пощастило розгледіти, що береги озера вкриті темною рослинністю, її і збирався дослідити Петро. Заперечень не було. Космонавти до того часу вже зібрали деякі відомості про планету, до озера було недалеко. Ніщо не віщувало небезпеки. Коли б тільки не попередження з космічного архіву! Але воно могло виникнути внаслідок трьох помилок: перекручення при посиланні повідомлення, неточності під час прийому, неправильного розшифрування. У всякому разі чутливі прилади на кораблі й зондах-розвідниках не підтвердили попередження про небезпеку. Висновок був один: на планеті немає небезпечних для землян істот. Тут можна було натрапити тільки на уравів.

Бен дійшов до того місця, з якого востаннє було одержано сигнал від Петра. Оглянув невелике плато й нарешті побачив слід: клаптик пластикової обгортки від шоколаду з горіхами — улюблених ласощів Петра. Бен посміхнувся: командир намагався приховати, що він ласий до солодощів. Він супив брови, коли на день народження суворі орачі космосу дарували йому коробки цукерок і торти. І розсердився, коли відома кондитерська фірма випустила шоколад з горіхами в обгортці, на якій був намальований космонавт, дуже схожий на Петра.

Бен ретельно оглянув розколину між камінням, біля якої знайшов пластик. А ось кущ з обламаними гілками. Мабуть, тут Петро підсковзнувся і впав. А на правому боці в нього рація, і її, напевне, пошкодило.

Звичайно, Бен розумів, що це могло бути й не так. Він просто розробляв оптимістичний варіант, при якому Петро не послав повідомлення на корабель тільки тому, що пошкодив рацію.

Завжди, коли Бен згадував про командира, у нього виникало тепле почуття вдячності й поваги. Він думав: якби знову довелось обирати командира, він би знову голосував за Петра — тільки за нього. До нього можна підійти, порадитись, коли по-справжньому скрутно. Коперник тебе зрозуміє так, як ніхто інший.

“Е ні, старий, будь справедливий до інших. За що ображаєш Іва? Він теж прекрасний друг і мудрий порадник. Виходить, справа не тільки в тому, щоб збагнути іншого. Що ще вміє Коперник таке, чого не вміє інший? Думай, думай, Бене. Тут тобі ніхто нічого не підкаже, не пояснить. Для Коперника немає незаперечних авторитетів і залізних істин. Він завжди готовий переглянути будь-яке твердження. Прикриє свої повіки, як штори, і за лічені секунди промоделює у своєму мозку сотні ситуацій, які тобі й не снилися. Він зважить усі, перш ніж вибере одну-єдину. Можливо, справа в тому, що він уміє думати краще за мене, за Іва, за Кіра… Та й це ще не все… Він уміє нас позлити… І насамперед тим, що іноді навмисне загострює стосунки з людьми. От тільки дивно: Коперник інколи помиляється у дрібницях, але завжди має слушність в основному. Однак поки це основне утверджується, минають роки. І всі забувають, хто вперше виступив з новою гіпотезою. Він же лишається наодинці із своїми ґулями й синцями. Загальновизнаний упертюх, вільнодумець, бунтівник, забіяка, порушник спокою, одне слово, — Коперник. І ми теж ставимося до нього насторожено, підозріливо. Він дратує нас своєю відлюдкуватістю, що здається зверхністю. Ми сприймаємо за самовпевненість його виступи проти цілого колективу, проти корифеїв, можливо, тому, що самі ніколи не наважуємося на таке. А ми ж не боягузи. І кожен у думці не вважає себе гіршим за інших. Він повинен розуміти це і оберігати нас. Але він нікого не жаліє. І, мабуть, якщо говорити щиро, ми б його не обрали ні в Президію Академії космічних польотів, ні в Раду.

Ми змінили ставлення до нього перед польотами на нові планети, де нас чекало незвідане, де не можна було цілком покластися на підручники, архіви. Від того, хто командуватиме кораблем, залежить життя всього екіпажу. Тому ми і обрали командиром саме Коперника…”

Міркуючи так, Бен шукав і знаходив нові сліди Петра, поки не дійшов до м’якого грунту. Тут було видно відбитки рубчастих підошов. Бен усміхнувся: він не помилився у своїх припущеннях. Коли почався ураган, рація Коперника не працювала.

“Командир змушений був шукати схованку, — подумав Бен. — Але ураган давно минув. Можна припустити, що Петро знайшов щось дуже цікаве…”

Бен був певен, що невдовзі побачить свого командира і матиме привід заслужено висварити його. Він скаже: “Хоч ти й командир, а все одно не мав права ходити сам”.

Настрій у Бена трохи покращав, але неспокій не полишав його. Він намагався думати про всякі дрібниці, але думки поверталися до одного: “Краще б я пішов. Краще б Коперник організував пошуки, якби захотів витрачати час на такого буркуна, як я”.

Сліди привели Бена до печери. Космонавт якийсь час стежив за чорним прямокутником отвору, потім викликав по радіо корабель і розмовляв з Кіром. Не вимикаючи зв’язку, він почав підходити до печери.

Йому здалося, ніби там, у темряві, щось ворушиться. Це