Читати книгу - "Тарзан, годованець великих мавп, Едгар Райс Берроуз"

— Дурниці, Есмеральдо, нема нічого! Йди спати. Ти достатньо відворотна, коли спиш, але коли прокидаєшся, то ще гірша.

— Певно, що так, любонько, але що з вами, скарбе мій? Цього вечора ви поводитеся, наче несповна розуму.

— Ох, Есмеральдо, я просто нестерпна сьогодні! — сказала дівчина. — Не звертай на мене уваги, от і все, люба!

— Так, серденько, лягайте-но краще спати! У вас геть нерви розхитались. З усіма цими розповідями містера Філандера про суріпотамів та геніїв-людожерів воно й не дивно!

Джейн, сміючись, підійшла до ліжка Есмеральди й побажала їй на добраніч.

Коли д’Арно отямився, то побачив, що лежить на постелі з м’якої трави та папороті в маленькому курені з гілок, зробленому у формі літери А.

Крізь дірку-пролаз до куреня він побачив зелену луку, а трохи поодалік — щільну стіну рослинності джунглів.

Він був дуже побитий і слабкий. Коли він цілком опритомнів, то відчув, як гостро запекли йому численні жорстокі рани і тупий біль озвався в кожному м’язі, кожній кістці тіла від завданих йому страшних ударів.

Навіть голови він не міг повернути без дошкульного болю, тому довго лежав нерухомо з заплющеними очима.

Намагався пригадати свої пригоди до тієї миті, відколи знепритомнів, і знайти ключ до розгадки свого теперішнього становища. Він силкувався збагнути, в чиїх руках перебуває — ворогів чи друзів.

Врешті пригадав усю бридку сцену біля стовпа і дивну білу істоту, на руках у якої знепритомнів.

Безперервний гомін джунглів, шурхотіння мільйонів листків, дзижчання комах перемішувалися у дивовижно заспокійливе гудіння; здавалося, він лежить осторонь, поодалік від багатогранного життя, шум якого долинав до нього лише невиразним відлунням.

Врешті він спокійно заснув і прокинувся лише пополудні.

Д’Арно знову пережив те саме дивне відчуття цілковитого нерозуміння всього, що відбувається довкола. Як і в мить свого першого пробудження, він швидко пригадав нещодавні події, і коли позирнув у отвір куреня, то побачив людину, що сиділа навпочіпки.

До нього була обернена широка м’язиста спина, але попри її густу засмаглість д’Арно побачив, що це спина білого, і подякував долі.

Француз кволо гукнув до людини. Та озирнулася, підвелася і рушила до куреня. У неї було гарне обличчя — найгарніше з усіх, які будь-коли бачив д’Арно.

Тарзан нахилився, вповз у курінь до пораненого офіцера і торкнувся прохолодною рукою його чола.

Д’Арно звернувся до нього французькою, але чоловік лише похитав головою з жалем, як здалося французові.

Тоді д’Арно спробував говорити англійською мовою, але чоловік знову похитав головою. Італійська, іспанська та німецька мали такий самий успіх.

Д’Арно знав кілька слів норвезькою, російською та грецькою мовами, а також мав деяке уявлення про говірку одного з негритянських племен західного узбережжя, — чоловік і їх не розумів.

Він оглянув рани д’Арно, виліз із куреня й зник. Дещо згодом він повернувся з плодами та грубим, схожим на гарбуз, овочем, повним води.

Д’Арно втамував спрагу і трохи поїв. Він здивувався, що в нього нема гарячки. Він знову спробував порозумітися зі своїм дивним санітаром, але й цього разу безуспішно.

Несподівано чоловік вибіг з куреня і кількома хвилинами пізніше повернувся зі шматком кори та — о диво дивнеє! — олівцем!

Він присів навпочіпки поруч з д’Арно і кілька хвилин писав на гладенькій внутрішній поверхні лубу, а потім передав його французові.

Д’Арно з подивом побачив написану виразними друкованими літерами записку англійською:

“Я — Тарзан із племені великих мавп. Хто ви? Чи можете ви читати цією мовою?”

Д’Арно схопив олівець і зупинився.

Цей дивний чоловік писав англійською, — певна річ, що він англієць.

— Так, — сказав д’Арно. — Я читаю англійською. І розмовляю також. Тепер ми зможемо говорити. Насамперед дозвольте подякувати вам за все, що ви для мене зробили.

Чоловік похитав головою і вказав на олівець та кору.

— Боже милостивий, — вигукнув д’Арно по-французькому. — Якщо ви англієць, то чому ж не розмовляєте англійською?

І потім несподівано збагнув: ця людина — німа, а може, й глухоніма.

Тож д’Арно написав на лубі англійською:

“Я — Поль д’Арно, лейтенант французького флоту. Дякую вам за все, що ви для мене зробили. Ви врятували мені життя, і все, що належить мені, - ваше. Дозвольте поцікавитись, яким чином людина, яка пише англійською не розмовляє цією мовою?”

Відповідь Тарзана здивувала д’Арно ще більше:

“Я розмовляю мовою племені великих мавп, якими провадив Керчак, а також трохи мовою слона Тантора та лева Нуми і розумію мови інших мешканців джунглів. Я ніколи не розмовляв з людьми, за винятком одного разу з Джейн Портер, з якою спілкувався на мигах. Це вперше я розмовляю з іншими з моєї породи писаними словами”.

Д’Арно був уражений. Здавалося неймовірним, що на землі може існувати доросла людина, яка ніколи не розмовляла з іншою людиною, а ще неймовірнішим було те, що така людина могла писати й читати.

Він перечитав записку Тарзана: “за винятком одного разу з Джейн Портер”. Це була американська дівчина, яку горила понесла в джунглі.

Несподівано д’Арно осяяло: то ось він і був “горила”! Він схопив олівець і написав:

“Де Джейн Портер?”

І Тарзан відповів нижче:

“Серед своїх, у хатині Тарзана”.

“Отже, вона жива? Де вона була? Що з нею трапилось?”

“Вона жива. її взяв був за дружину