Читати книгу - "Пацики, Анатолій Дністровий"

Хто рано встає — тому Бог дає, каже бабця Сави й розкладає на столі тарілки для сніданку. З великими тортурами розплющую сонні очі, бабцю, бляха, спати хочеться, якого милого так рано будити, гніваюся про себе, а сам їй мило усміхаюся. На сусідньому ліжку дрихне Коновал. «Духи, підйом!» Коновал від несподіваного шуму ліниво протирає баньки й обзиває мене ідіотом. Вставай, кажу йому, твій плантар скосили. Коновал вибухає матюками. Сава, який заходить до кімнати, на нього сичить: тихо, може почути бабка. На подвір'ї вмиваємося з ополоника, що висить на стіні ластівки. Я обтираюся водою до пояса; Коновал миє тільки морду, дивиться на мене, як на ненормального, й запитує: ти шо, дебіл? не боїшся застудитися? От придурок, сміюся про себе, одне слово — нарік. Ми снідаємо вчорашньою підігрітою на пательні вареною бараболею з квашеними огірками, смаженою яєчнею, домашнім хлібом. Бабка ставить біля Коновала напівпорожній трьохлітровий слоїк кисляку, каже, пий синку, аби сти було добре, й біжить на подвір'я, де на неї чекають качки, кури, курчата й худорлявий пес Сталоне (вчора увечері цей здохляк на нас жодного разу не гавкнув). Сава каже, нада йти. Виходимо на подвір'я. Сумним поглядом на нас дивиться Сталоне й крутить своїм коротким хвостиком; підлизується, мудак. Коновал запитує, чи далеко треба чюхати. Нє, відповідає Сава й закурює. Йдемо невеликою вулицею, потім звертаємо ліворуч на ще одну. За трьома–чотирма подвір'ями бачимо невеличкий затінок дерев, Сава показує на них рукою. За деревами широкою й довгою смугою тягнуться селянські городи, на другому боці яких видно ряд хат, котрі визирають із–поміж фруктових дерев. За метрів двісті від нас, праворуч, на полі працює самотня жінка. Коновал примружує очі й оглядає городи. Сава показує йому пальцем на чималий шмат із білим та фіолетовим цвітом, а поруч з ним стіна кукурудзи, що ніби приховує плантар. Коновал тішиться, що з правого боку нас ніхто не побачить. Він дістає з кишені бинт, маленькими манікюрними ножичками нарізає його на двадцятисантиметрові шматки, з сірникової коробочки витягує леза і все це роздає нам. Ми підкрадаємося до плантаря й Коновал від радісного збудження, дивлячись на бошки молодого маку, аж тремтить. Пацани, тут справжній рай! Сава каже, що треба лягти, аби нас не було видно. Ця хуйня мені одразу не подобається, зашмураю футболку й штани. Заходимо на плантар і лягаємо неподалік один від одного. Над нашими головами на тонких стеблинах стоять маленькі зелені бошки. Акуратно беру одну з них, легенько торкаюся лезом, обережно надряпую вертикальну лінію, поруч ще одну, ще одну, відтак іду по колу, і з цих надрізів невдовзі виступають маленькі білі краплини. Бинтом обтираю головку маку, збираю молочко, бинт одразу жовтіє. Бинти мають бути чорні, як смола, каже Коновал. Я дивлюся на нього, він хапає бошки одну за одною й швидко наносить на них вертикальні ледь помітні надрізи й не менш швидко збирає молочко на бинт. За півгодини я доходжу до половини бинта. У мене затерпають плечі і ще як на зло хочу відлити. Коновал зиркає на нас і зневажливо кидає, що ми надто довго чухаємося. З кишені дістає новий чистий бинт, а коричневий від висохлого молочка, скручує й запихає в кишеню. Ми тріпаємося про наших тернопільських знайомих, про баб, згадуємо ті чи інші епізоди, аби робота просувалася швидше. Раптом Сава обриває нас і прикладає палець до губ, аби ми заткнулися. Він підіймається на лікті в напівлежаче положення. Сюди дід старий чюхає з косою, шепоче, не дихайте, бо стежка за десять метрів від нас. Лежимо мовчки й нерухомо. Де цей сраний дідо? — шепоче Коновал. Чекаємо на старого, але його все нема. Невдовзі чуємо його ходу, а згодом сопіння носом і важке дихання. Краєм ока дивлюся ліворуч від себе й помічаю, як неподалік повільно пропливає великий сірий кашкет, під ним засмагле від сонця, потріскане, змарніле обличчя, над яким поблискує металева дуга коси, старий несе її на плечі. Ми затамовуємо дихання, виразно чую, як ноги діда ступають по стежці. Пронесло, шепоче Сава, якби старий добре бачив, то нам би настала жопа. Коновал, голосно озиваюся, мене вже це задрало. Він просить потерпіти, каже, ще один бинт, і всьо. Підводжуся й прямую до дерев, із яких ми вийшли на город. Самотня жінка на віддалі двісті метрів від плантаря й далі порпається на городі й нічого не бачить. Я з полегшенням відливаю й дивлюся на двох лежачих придурків. Обтрушую зі штанів і футболки бруд. По вулиці, що за моєю спиною і по якій ми добиралися до цих городів, проїжджає «камаз», за собою здіймає куряву пилюки. Коли ж ці дауни закінчать? З нудьги закурюю, дивлюся на котли: двадцять на дванадцяту. Тут ми мудохаємося з дев'ятої. Вони приходять, Коновал веселий, як ніколи. Сава і я даємо йому по бинту, він витягує два, каже, що на третій не вистачило терпіння, а ще сонце припікає. Ми повертаємося до хати, а Коновал цілу дорогу розкручує мене, щоб я ввечері вмазався. Думаю про Ляню й мовчу. Толян, я навіть маю для тебе новий баян, попробуй, один раз нічого не буде. Скільки вже я з нею не бачився? Толян, ти тільки зрозумій, водка, баби — це все така хуйня, один раз я тебе хлопну, небагато, кубишку, і ти з трусів вискочиш, а? давай — забудеш про все на світі.

Під вечір Коновал кладе на пічку невелику металеву миску з водою й кидає в неї коричневий бинт. Саву ставить на стрьомі, аби дивився за бабкою, яка порається на подвір'ї по господарству, щоб та часом нічого не помітила. Вода в мисці невдовзі закипає, Коновал виделкою перевертає бинт, аби той не пригорів і не прилип до дна. Потім його витягує, акуратно викручує, а коричневу рідину кип'ятить доти, поки вона не випаровується й не залишає на стінках миски осад. Непоганий вийшов «корж», каже Коновал, зараз ще прочистимо й буде пекло. Він крапає в миску кілька краплин андигріду, з чашки набирає в двохкубовий баян воду й легенько змиває нею зі стінок миски коричневий наліт, знову набирає в баян воду, але цього разу лише кубишку, й повторює. До кімнати заходить Сава й каже, що бабка зараз у стайні, з пасовища пригнали корову, й вона буде її доїти. Будеш? — дивиться Коновал на Саву, той відмахується й виходить. А ти? — запитує в мене.