Читати книгу - "Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов"

Попереджені диспетчери енергостанцій повідомили про готовність. Мвен Мас взявся за рукоятку пульта, але рух Рен Боза на екрані спинив його.

– Треба попередити резервну Кустанцію на Антарктиді. Наявної енергії не вистачить.

– Я зробив це, вона готова. Фізик міркував ще кілька секунд:

– На Чукотському півострові і на Лабрадорі побудовані станції Фенергії. Коли б домовитися з ними, щоб увімкнути в момент інверсії поля, – я боюсь за недосконалість апарата…

– Я зробив це.

Рен Боз зрадів і махнув рукою.

Велетенський стовп енергії досяг супутника 57. На гемісферному екрані обсерваторії з’явилися збуджені молоді обличчя спостерігачів.

Мвен Мас привітав відважних людей, перевірив напрямок і рух стовпа енергії за супутником. Потім він перемкнув потужність на установку Рен Боза. Голова фізика зникла з екрана.

Індикатори споживання потужності схиляли свої стрілки праворуч, вказуючи на безперервне зростання конденсації енергії. Сигнали горіли дедалі яскравіше й біліше. Як тільки Рен Боз підключав один за одним випромінювачі поля, покажчики наповнення стрибками падали до нульової риски. Захлинистий дзвін із дослідної установки примусив здригнутися Мвена Маса. Африканець знав, що робити. Поворот ручки, і вихрова потужність Кустанції влилась у згасаючі очі приладів, оживила їхні спадаючі стрілки. Та тількино Рен Боз увімкнув спільний інвертор, як стрілки стрибнули до нуля. Майже інстинктивно Мвен Мас підключив зразу обидві Фстанції.

Йому здалося, що прилади згасли, дивне бліде світло наповнило приміщення. Звуки затихли. Ще секунда, і тінь смерті пробігла по свідомості завідуючого станціями, притупивши відчуття. Мвен Мас боровся з млосним запамороченням, стиснувши руками край пульта, схлипуючи від зусиль і жахливого болю в хребті. Бліде світло почало розгорятися яскравіше з одного боку підземної кімнати, з якого – цього Мвен Мас не зміг визначити або забув. Можливо, від екрана чи з боку установки Рен Боза…

Раптом ніби розірвалась гойдлива завіса, і Мвен Мас виразно почув плескіт хвиль. Незвичайний запах, який не можна було й запам’ятати, проник у його широко роздуті ніздрі. Завіса зсунулася ліворуч, а в кутку, як і раніш, погойдувалася сіра пелена. Незвичайно реальними стали еисокі мідні гори, оточені гайком бірюзових дерев, а хвилі фіолетового моря хлюпотіли біля самісіньких ніг Мвена Маса. Ще лівіше зсунулася завіса, і він побачив свою мрію. Червоношкіра жінка сиділа на верхній площадці сходів за столом з білого каменю і, спершись ліктями на його поліровану поверхню, дивилась на океан. Раптом вона побачила – її широко розставлені очі спалахнули подивом і захопленням. Жінка підвелася, з чудовою витонченістю випроставши свій стан, і простягнула до африканця розкриту долоню. Груди її дихали глибоко і часто, і в цю маячну мить Мвен Мас пригадав Чару Нанді.

– Оффа аллі кор!

Мелодійний, ніжний і сильний голос проник у серце Мвена Маса. Він відкрив рот, щоб відповісти, але на місці видіння спалахнуло зелене полум’я, різкий свист пронісся по кімнаті. Африканець, втрачаючи свідомість, відчув, як м’яка, непереборна сила складає його втроє, крутить, наче ротор турбіни, і, нарешті, сплющує об щось тверде… Останньою думкою Мвена Маса була доля станції Рен Боза…

Співробітники обсерваторії, які були віддалік на схилі, та будівельники бачили дуже мало. У глибокому тібетському небі промайнуло щось таке, що затьмарило світіння зірок. Якась невидима сила упала зверху на гору з дослідною установкою. Там вона набрала обрисів вихору, який захопив масу каміння. Чорна воронка з кілометр у поперечнику, ніби викинута з гігантської гідравлічної гармати, промчала до будинку обсерваторії, шугнула вгору, повернулась назад і знову вдарила по горі з установкою, вдрізки розбивши споруду і розкидавши уламки. За мить усе стихло. У наповненому пилом повітрі лишився запах гарячого каміння і гару, що змішався з дивовижним ароматом, який нагадував запах квітучих берегів тропічних морів.

На місці катастрофи люди бачили, що долиною між горою та обсерваторією пролягає широка борозна з обплавленими краями, а звернутий у долину схил гори геть одірваний. Будинок обсерваторії лишився цілий. Борозна досягла південносхідної стіни, зруйнувала камери трансформаторів, що примикали до неї, і уткнулась в купол підземної камери, залитий чотириметровим шаром плавленого базальту. Базальт був сточений, ніби на велетенському шліфувальному верстаті. Але частина шару вціліла, врятувавши Мвена Маса і підземну кімнату від цілковитого знищення.

Струмок срібла застиг у заглибленні ґрунту – це розплавились запобіжники приймальної енергостанції.

Незабаром вдалося поновити кабелі аварійного освітлення. У світлі прожектора на маяку під’їзної дороги люди побачили дивовижне видовище – метал конструкцій дослідної установки був розмазаний по борозні тонким шаром, від чого вона сяяла, наче хромована. У крутий обрив відрізаного ніби ножем схилу гори вдавився кусок бронзової спіралі. Каміння розпливлося скловидним шаром, як сургуч під гарячою печаткою. Занурені в нього витки червонуватого металу з білими зубцями ренійових контактів виблискували в електричному світлі вправленою в емаль квіткою. Від погляду на цей ювелірний виріб діаметром двісті метрів охоплював жах перед невідомою силою, що діяла тут.

Розчистивши завалений уламками спуск у підземну камеру, знайшли Мвена Маса. Він стояв на колінах біля сходів. Очевидно, завідуючий зовнішніми станціями в момент прояснення свідомості робив спроби вибратись. Серед добровольців знайшлися лікарі. Міцний організм африканця за допомогою не менш міцних ліків справився з контузією, Мвен Мас підвівся тремтячи і похитуючись, підтримуваний з обох боків.

– Рен Боз?..

Люди, що оточили вченого, спохмурніли. Завідуючий обсерваторією хрипко відповів:

– Рен Боз страшенно покалічений. Навряд чи виживе…

– Де він?

– Його знайшли за горою, на східному схилі. Мабуть, його викинуло з приміщення. На вершині гори більш нічого немає… навіть руїни геть чисто зметені.

– І Рен Боз лежить там?

– Його не можна займати. Розтрощені кістки, поламані ребра…

– Що таке?

– Живіт розкраяно.

Ноги Мвена Маса підломились, і він судорожно схопився за людей, що тримали його. Але воля і розум працювали.

– Рен Боза треба врятувати будьщо! Це великий вчений!..

– Ми знаємо. Там п’ять лікарів. Над ним поставили стерильний операційний намет. Поруч лежать двоє, що побажали дати кров. Тиратрон, штучне серце і печінка вже працюють.

– Тоді ведіть мене в переговорну. З’єднайтеся з світовою мережею і викличте центр інформації північного пояса. Як супутник п’ятдесят сім?

– Викликали. Він мовчить.

– Телескопи цілі?

– Цілі.

– Розшукайте супутник у телескоп і розгляньте при великому збільшенні в електронному інверторі…

Нічний черговий північного центру інформації побачив на екрані замазане кров’ю обличчя, блискучі очі. Він уважно придивився і ледве пізнав завідуючого зовнішніми станціями – широко відому на планеті особу.

– Мені треба голову Ради Зореплавання Грома Орма і Евду Наль, психіатра.

Черговий кивнув і заходився біля кнопок та верньєрів пам’ятної машини. За