Читати книгу - "Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов"

Ви мріятимете все життя і будете задоволені в пізнанні, в русі, в боротьбі й праці. Не звертайте уваги на спади після зльотів душі, бо це такі ж закономірні повороти спіралі руху, як і в усій іншій матерії. Дійсність свободи сувора, але ви підготовлені до неї дисципліною вашого виховання й навчання. Тому вам, людям, які усвідомлюють відповідальність, дозволені всі ті зміни діяльності, що складають особисте щастя. Мрії про тиху бездіяльність раю не виправдались історією, бо вони суперечать природі людиниборця. Були й лишилися свої труднощі для кожної епохи, але для всього людства стало щастям неухильне й швидке сходження на все більшу висоту знання і почуттів, науки і мистецтва.

Евда Наль закінчила лекцію і спустилася вниз, до передніх сидінь, де її привітала Веда Конг, як Чару на святі. І всі присутні підвелися, повторюючи цей жест, ніби висловлюючи захоплення небаченим мистецтвом.

РОЗДІЛ X. ТІБЕТСЬКИЙ ДОСЛІД

Установка Кора Юлла була на вершині плоскої гори, всього за кілометр від Тібетської обсерваторії Ради Зореплавання. На висоті чотирьох тисяч метрів не росли ні дерева, ні кущі, крім привезених з Марса чорнуватозелених безлистих дерев з загнутими всередину, до верхівки, гілками. Світложовта трава хилилась під вітром у долині, а ці наділені залізною пружністю пришельці з чужого світу стояли зовсім непорушно. По укосах гірських схилів текли кам’яні річки з шматків розсипаних скель. Поля, плями і смуги снігу сяяли особливою білістю, якої набирає чистий гірський сніг під мерехтливим небом.

За рештками стін із тріщинуватого діориту – руїнами монастиря, з дивовижною зухвалістю збудованого на такій висоті, здіймалася стальна трубчаста вежа, що підтримувала дві ажурні дуги. На них, відкрита в небо похилою параболою, сяяла величезна спіраль з берилієвої бронзи, усіяна блискучими білими цятками ренієвих контактів[55]. До першої спіралі щільно прилягала друга, звернена відкритим боком до ґрунту, прикриваючи вісім великих конусів із зеленуватого боразонового сплаву. Сюди йшли відгалуження труб шестиметрового перерізу, які підводили енергію. Долину перетинали стовпи з направляючими кільцями – тимчасове відведення од магістралі обсерваторії, яка приймала під час передачі енергію всіх станцій планети. Рен Боз, чухаючи кошлату голову, задоволено оглядав зміни в колишній установці. Споруду було зібрано силами добровольців за неймовірно короткий строк. Найважчим виявилося будівництво глибоких відкритих траншей, вирізаних у неподатливому камінні гори без доставки сюди великих гірських машин, але тепер і це минулося. Добровольці, природно, сподіваючись у нагороду побачити великий дослід, пішли далі від установки і уподобали для своїх наметів пологий схил гори на північ од будинку обсерваторії.

Мвен Мас, у чиїх руках перебували всі зв’язки космосу, сидів на холодному камені навпроти фізика і, трохи щулячись, розповідав про новини Кільця. Супутник 57 останнім часом використовувався для підтримання зв’язку з зорельотами та планетольотами і не працював для Кільця.

Мвен Мас повідомив про загибель Вліхх оз Ддіза поблизу зірки Е, і стомлений фізик пожвавішав.

– Вище напруження тяжіння в зірці Е з наступною еволюцією світила призводить до великого розігрівання. Утворюється фіолетовий надгігант велетенської сили, який переборює колосальне тяжіння. У нього вже немає червоної частини спектра – незважаючи на потужність гравітаційного поля, хвилі променів світла не подовжуються, а скорочуються.

– Стають крайніми фіолетовими, – погодився Мвен Мас, – і ультрафіолетовими.

– Не тільки. Процес триває. Все потужнішими стають кванти, зрештою переборюється перехід у нульполе і утворюється зона антипростору – другий бік руху матерії, невідомий у нас на Землі через мізерність наших масштабів. Ми не змогли б досягти нічого подібного, навіть коли б спалили весь водень океану Землі.

Мвен Мас блискавично підрахував у думці.

– П’ятнадцять тисяч трильйонів тонн води переведемо на енергію водневого циклу за принципом відносності маса – енергія, грубо – трильйон тонн енергії. Сонце за хвилину дає двісті сорок мільйонів тонн – всього десятирічне випромінювання Сонця.

Рен Боз задоволено всміхнувся.

– А скільки ж дасть голубий надгігант?

– Не берусь підраховувати. Але поміркуйте самі. У Великій Магеллановій Хмарі є скупчення НГК 1910 біля туманності Тарантул… Даруйте мені, я звик сам з собою оперувати давніми назвами з позначками зірок.

– Це не має ніякого значення.

– Взагалі туманність Тарантул така яскрава, що коли б вона була на місці відомої кожному туманності Оріона, то світила б точнісінько так, як повен місяць. У зоряному скупченні 1910 діаметром всього сімдесят парсеків не менше сотні надгігантських зірок. Там і подвійний голубий надгігант ЕС Золотої Риби з яскравими лініями водню у спектрі і темними біля фіолетового краю. Він більший за орбіту Землі, а світністю півмільйона наших сонць! Ви мали на увазі саме таку зірку? У цьому ж скупченні є ще більші за розміром зірки діаметром, але вони тільки ще розігріваються після Естану.

– Залишмо ці надгіганти. Люди тисячоліттями дивилися на кільцеві туманності у Водолиї, Великій Ведмедиці та Лірі і не розуміли, що перед ними нейтральні поля нульгравітації, згідно з законом репагулюма – переходу між тяжінням та антитяжінням. Там саме й ховалася загадка нульпростору…

Рен Боз підхопився з порога бліндажа управління, складеного з великих, залитих силікатом брил.

– Я відпочив. Можна починати!

Серце Мвена Маса забилося, хвилювання стисло горло. Африканець глибоко й переривчасто зітхнув. Рен Боз лишився спокійним, тільки лихоманковий блиск його очей свідчив про незвичайну концентрацію думки й волі.

Мвен Мас стиснув великою рукою маленьку міцну кисть Рен Боза. Кивок голови, і силует завідуючого зовнішніми станціями показався вже на спуску гори, по дорозі до обсерваторії. Холодний вітер зловісно завив, скочуючись з обледенілих гірських гігантів, що стерегли долину. Дрож пройняв Мвена Маса. Він мимохіть прискорив і без того швидку ходу, хоча квапитись було нікуди: експеримент мали почати після заходу сонця.

Мвен Мас вдало зв’язався з супутником 57 по радіо місячного діапазону. Встановлені на станції відбивачі та напрямні фіксували Епсилон Тукана на ті кілька хвилин руху супутника від тридцять третього градуса північної широти до Південного полюса, в які зірку було видно з його орбіти.

Мвен Мас зайняв місце за пультом у підземній кімнаті, дуже схожій на таку ж у Середземноморській обсерваторії.

Переглядаючи вже тисячний раз аркуші з даними про планету зірки Епсилон Тукана, Мвен Мас методично перевів обчислену орбіту планети і знову зв’язався з супутником, домовившись, що в момент увімкнення поля спостерігачі супутника 57 дуже повільно змінюватимуть напрямок по дузі, в чотири рази більшій за паралакс зірки.

Поволі минав час. Мвен Мас ніяк не міг позбутися думок про Бета Лона – злочинного математика. Але ось на екрані ТВФ з’явився Рен Боз біля пульта