Читати книгу - "Атомний вогонь над океаном"

— Мені дуже шкода, — сказав директор, криво посміхаючись, — але вашої відставки я прийняти не можу, містер Стефсон. Президент ПЕК, містер Джеймс Еверет теж вважає, що ми зараз не можемо вас звільнити.

— Дозвольте мені тоді коротко аргументувати свою заяву про відставку. Я вже вказував, містер Брекдорп, що експеримент колеги Кальмана — безперспективний. Він не матиме успіху. Професорові не вдалося сполучити нейтрони з металевою парою. Як контрольна, так і воднева бомби під час вибуху розвинуть дуже високу радіоактивність. Зараженість атмосфери, а, отже, і небезпека для людства після цих випробувань зросте. Відповідно до найновіших досліджень велику небезпеку становить не тільки ізотоп стронцію 90. Ще більшої шкоди завдає вуглець 14. Це довів доктор Ліббі. Його досліди перевірив і підтвердив професор Полінг. Ви розумієте, що після цих висновків я не можу підтримувати таке… лицемірство. Ви знаєте також, що я взагалі противник будь-якої бомби. Людство і насамперед учені мають інші завдання, які полягають не в тому, щоб убивати все живе тим чи іншим найновішим способом.

Брекдорп повільно сів у крісло.

— Гаразд, — сказав він, — якщо ви цього не хочете, ми можемо надати вам відпустку до завершення експериментів.

— За умовами нашого договору це означає домашній арешт. Дякую. Але майте на увазі, якщо дійде до чогось серйозного, я не мовчатиму і розповім про все, що мені відомо. А тепер, думаю, мені можна йти? Ви, містер Брекдорп, певно, хочете підготувати себе фізично й духовно до того, щоб прийняти велику дозу радіоактивних променів, — глузливо промовив професор і вийшов.

В той самий час, коли Брекдорп і Кальман, пролетівши на важкому літаку всю територію Сполучених Штатів і далі над просторами Тихого океану, наближалися до Ратакових островів, Хріс Браун прибув у Нью-Йорк. Він уже багато років не бачив цього міста. Після далекого, тихого і небагатолюдного Рівертауна, велике, сповнене шуму і руху місто здалося йому справжнісіньким пеклом. Останні дні Браун майже не спав і зовсім знесилів. Він напружено працював над проблемою: що можна зробити, аби перешкодити експерименту Кальмана. Біль від того, що Барн і Біт кохають одне одного, вгамувався, відступив перед почуттям ненависті до Брекдорпа і Шпрінгера. Щоб зробити бізнес з так званою «чистою» бомбою, ці безсовісні люди не спиняться ні перед чим, підуть на будь-який злочин. Та вони помиляються…

Відпочивши кілька годин у готелі, Хріс Браун подзвонив по телефону Берду Магону.

Берд спершу не повірив, що Хріс у Нью-Йорку, потім попросив його негайно приїхати. Хріс найняв таксі і за півгодини був на місці. Вигляд давнього друга вразив Магона… «І це жива людина», — подумав він. Берд Магон повів Хріса в сусідню кімнату і сказав:

— Лягай відпочинь. Що ти питимеш? Тобі треба підкріпитися, поїсти…

Але Хріс відмовився.

— Гаразд, тоді розповідай, що сталося, — сказав Берд, підсівши ближче до гостя. — Як ти приїхав до Нью-Йорка? Я вже думав, що ти готуєш оте випробування, про яке писав. Джон Стіпс одразу ж зробив з твого листа статтю і вмістив її в газеті «Нью-Йорк уікенд», але, звичайно, без успіху. Дискусію з цього питання задушили на самому початку. Я подзвонив у редакції інших газет і спитав, чи вони читали ту статтю. Мені відповіли, що вони нашої газети взагалі не читають. Та дарма, все-таки ще є сили, готові виступити проти цього безумства. Норман Окленд запросив на свою дачу в Канаду групу вчених. Джеймс Стефсон теж там. Невідомо тільки, що з цього вийде.

— Але ж Окленд мільйонер, а багатії мають з цього діла чималі прибутки, — зауважив Хріс Браун.

— Сьогодні Окленд один з противників проклятих експериментів, один з тих людей, які зрозуміли, що ядерні бомби загрожують і їхньому життю. Тому вони шукають якогось виходу. Окленд, звичайно, дивиться на все не так, як ми. Це й зрозуміло. Іншого від нього ніхто й не вимагає. Але те, що він виступає проти ядерної зброї, ставить мільйонера в опозицію до Еверета і його прибічників. — Магон підвівся і почав ходити по кімнаті. — Треба розгорнути у Штатах такий рух, як у Європі, Хріс. Правда, у нас уже теж частіше спалахують протести. Опір зростає. Було б добре, якби в цей рух влилися, профспілки. Але це мало ймовірно, бо їх цікавлять тільки заробітна плата і деякі соціальні пільги. Щодо політики профспілки немовлята в пелюшках, можна сказати, в доларових пелюшках…

Хріс Браун стомлено підняв руку і заговорив:

— Отже, треба діяти без профспілок, Берд. Ми не можемо допустити, щоб бомба вибухнула, мусимо перешкодити цьому випробуванню. Ми повинні розповісти всьому світові про те, що відбувається на Ратакових островах. Преса… Браун сів на диван і розказав Берду про все, що сталося в Мехіко-Занді.

Магон підійшов до телефону, набрав номер і промовив:

— Джон? Це Берд. Приїжджай негайно до мене. Облиш усі справи.

За півгодини Хріс Браун ще раз розповів усе спочатку. Джон Стіпс одразу ж запропонував опублікувати в якійсь газеті розмову між Брекдорпом і Вільсоном.

— Це нічого не дасть, Джон, — відраджував його Берд. — Хіба: що викличе процес проти Стефсонів, Хріса і нас. Ми тільки створимо сенсацію, потрібну тим панам, щоб відвернути увагу громадськості од випробування. Ти ж чув, які в них методи.

— Я лечу на Ратакові острови, — рішуче сказав Джон.

— Ви потрапите в зону радіоактивних променів, Стіпс, — застеріг його Хріс Браун. Він трохи помовчав, потім пильно подивився на журналіста і раптом заявив: — А втім, летімо. Я теж з вами!

— Це неможливо, Хріс. Ти поїдеш у санаторій. Тобі треба насамперед вилікуватися. Та й навіщо летіти на ті острови? — звернувся Берд до Стіпса.

— Я зроблю там фотознімки і розповім правду всьому світові.

— Ми повинні летіти, Стіпс, щоб знешкодити бомбу на «Урагані». Я це зроблю, — Браун аж палав від збудження.

В кімнаті залягла мертва тиша. Берду Магону й Джону Стіпсу від слів Хріса стало моторошно. Це ж самогубство! Магон так і сказав товаришеві.

— Ну й що з того? — кинув