Читати книгу - "Елізіум"

— І, звичайно ж, жінок, чи надаєш перевагу чоловікам?

— Надаю перевагу задоволенню. Адже наділяє енергією. Хіба не однаково, як її отримуєш? Часом виділяється більша енергія, ніж коли забираєш життя. Прокляті жіночої статі віддаються з шаленою силою, особливо коли розуміють, більше ніколи… Вона знає, що з нею зробиш потім. І ти відчуваєш владу над нею. І відчуття це гостріше від будь-якого леза. До того ж меч цей двосічний.

— А цього разу я попсувала тобі задоволення?

— Хіба? Спочатку я й справді був трохи розчарований. Ми чекали, що Ерік усе зробить. Все відбудеться саме по собі. Коли тієї ночі Ерік прибіг до Магди, я полегшено зітхнув. І, зрештою, було щось привабливе в цьому — мати з ним одну жінку. Дізнатися, як із ним, гірший він чи кращий.

— Це ти б від мене дізнався? — уточнила вона.

— Знаєш, наскільки балакучими стають особини жіночої статі за таких обставин? Неможливо зупинити. Особливо люблять порівнювати. І знала б ти, як часто порівняння на мою користь.

— Знав би ти, як просто жінці збрехати чоловікові, від якого залежить так багато.

Він пустив її зауваження повз вуха й продовжив:

— Прокляті жіночої статі й у звичайному житті вирізняються пристрасністю, а тут… До речі, з тобою було цікаво. У свій спосіб. Дякуючи новизні ситуації. Змусила мене викручуватися. Вперше зустрічаюся з подібним. Засидітися у дівках до такого віку з проклятих не примудрявся ніхто. Зазвичай природа «бере своє» надто рано. Зрідка така енергія залишається спокійною. Навіть на Еріка не спокусилася. Дурна. Він же подобався тобі. Затягла б до ліжка. Отримала б задоволення. Зазвичай, особи протилежної статі від нього в захваті. Ховалися б — це додає гостроти. І він наче був не проти. Хоча, з його можливостями, нащо йому ти? Гарненькою тебе назвати важко. Не маєш в собі нічого, здатного збити чоловіка з ніг. Хоча, стривай, слідчого тобі вдалося — машиною. Зазвичай проклятим притаманний магнетизм, а тут не спрацювало. Треба було йому це доручити, а всі на природу сподівання поклали.

— Владою насолоджуєшся? Не нудить? — перебила вона його.

— Так. Маю владу. Хто з Трибуналу має подібну владу? Здатні лише папірці підписувати. Їхні втіхи дрібні. Влада примарна. Удару завдаю я. І не смій зневажати мене за це. Знаю тебе. Саме ти здатна мене зрозуміти. Варто в очі тобі зазирнути. Насолоджуватися владою вмієш, як ніхто. І право на владу маєш. Саме тому маю право на тебе. На твоє життя. Тому Бог дозволив тій істоті взяти тебе. Бо він також мав на тебе право. Бог і йому видав ліцензію. Інакше не було б тебе тут, зараз спала б спокійно вдома, у своєму ліжку. Кожен насолоджується своєю владою. Ти — своєю, я — своєю.

— Чим же ти розраховуватимешся, коли я так плачу?

— Тепер не мене судять. Коли судитимуть, відповідатиму. Зараз відповідаєш ти. Скільки жертв маєш за плечима? Озирнутися не хочеш? Досить із себе жертву розігрувати. Залиш це Еріку, якщо він повірив тобі. Скільки маєш на совісті? Ти і слідчому правди не сказала. Розповідала про склянки, що вибухнули. А як стосовно пожеж, які горять у тебе за спиною? Теж випадковості? Твій почерк. Вогнем чудово користуєшся. Та принагідно й машину не гріх використати. Сучасніші методи. Технікою користуватися теж вміння не зайве. А скільки дрібних насолод з твоїми здібностями отримати можна. Скільки жертв маєш на совісті? Ми й половини не знаємо. Але й цього вистачить не на один смертний вирок. І все приховано, все невидимо, все безкарно. І руки чисті. Тож вирок свій заслужила, і він зам’який, як для тебе. Скільки болю завдала світові, людям? А скільки ще здатна завдати? Маєш дякувати мені, допомагаю тобі зупинитися. І снитимуться мені радше фотографії жертв з ваших справ, ніж ваша кров. І цілком справедливо, що отримую від своєї роботи невеличкі дивіденди. Тож не розповідай мені про безневинні жертви. Засуджуєш Еріка за його маленьку брехню? Те, що зробив він, дрібниця, порівняно з вашою витонченістю. З вами будь-яких засобів замало. Ерік намагається бачити в кожному людину. Не уявляю, як йому вдається. Навіть у будинку примудряєтеся таке витворяти, порівняно з чим моя роль виглядає цілком безневинною. Ти здивувала мене. Виявилася такою спокійною. Всі чекали іншого. Сказати правду, трохи розчарований. Стільки було розмов, галасу, підготовки. Заради чого? Що в тобі особливого?

Ти — Мінотавр.

— Чому сокира? Не меч, не гільйотина, не зашморг абощо?

— Хіба смерть не завжди одне й те ж саме? — передражнив він її.

— Мабуть, для Інквізиції — ні.

— Для Інквізиції — ні. Інквізиція ставиться до цього, як до ритуалу. Як до жертвопринесення. Ця історія дуже давня. Коли відновили Інквізицію, постало питання, у який спосіб позбавлятися проклятих. Необхідність їхньої смерті ні в кого не викликала сумніву. Ніхто з інквізиторів не обманював себе стосовно того, що нова структура суспільства потребує скріплення кров’ю. Творення потребувало енергії — а отже, жертв.

— Найлегше принести в жертву ворога? — запитала вона.

— Поєднали необхідне з корисним. До речі, серед тих, хто вирішував, був і Еріків батько. Постало питання про способи. Воно цікавило небагатьох, але ті, хто знали, — розуміли, наскільки це важливо, й приділили цьому достатньо часу. Вогнище відразу відкинули. Ним послуговувалася стара Інквізиція. Потребували чогось нового, простого та радикального. Розуміли, з проклятими жарти погані. Вбивати їх мусили швидко. Вибір мали обмежений. Гільйотину й зашморг нараз залишили людському правосуддю — ритуал вимагав людської руки. Потребували жреця, який затрачуватиме енергію на удар. Всі визнали, обезголовлювання — ідеальний варіант. Спочатку пропонували меч, але він видався ненадійним. Завжди існує шанс невлучання. Залегким видався він Інквізиторам. Був ризик. Ризик помилки. Як з боку того, хто наносить удар, так і з боку жертви. Все шляхетно, красиво, але непрактично. Сокира була тією самою зброєю, але надійнішою. Таким чином, інтереси