Читати книгу - "25 портретів на тлі епохи"

Ґуанчжоу на пароплав. У Шанхаї вони пересіли на радянський корабель і у трюмі, в якому перед тим перевозили худобу, відправилися до Владивостока. А потім була довга подорож залізницею по Транссибірській магістралі. Під час численних і тривалих зупинок молоді китайці могли на власні очі ознайомитися з повсякденним життям країни, де перемогла соціалістична революція. І злидні, які панували в Сибіру, їх просто вразили, згадував через багато-багато років президент Тайваню. Реальність життя вельми розходилася з проголошеними ідеалами.

Втім, у Москві діти китайської верхівки потрапили в більш ніж комфортні умови, що швидко відновило їхню віру в ідеали соціалізму. Університет ім. Сунь Ятсена містився на Волхонці, у чотириповерховому будинку навпроти ще не знесеного тоді храму Христа Спасителя. На першому поверсі була їдальня, на другому, третьому і четвертому — бібліотека, аудиторії та гуртожиток. Годували студентів у ті голодні роки п’ять разів на день, видавали їм одяг, взуття, рушники для рук, обличчя і ванни, носовички, нижню білизну тощо. Ректором університету був Карл Радек — особистий друг і один із найулюбленіших учнів покійного засновника Радянської держави Володимира Ульянова-Леніна. Через кілька років Радек, як і більшість близьких до Леніна людей, «виявився» ворогом народу й загинув у сталінських катівнях. Але поки що блискучий Радек, який читав китайцям (!) курс історії Китаю, став найбільшим авторитетом для молодих прибульців зі Сходу.

Радек, так само як і Троцький, на відміну від Сталіна, вважав неможливою побудову соціалізму в одній окремо взятій країні. І всі перспективи «звільнення людства» пов’язував зі світовою революцією, яка мала от-от вибухнути. Дуже важливу роль у цих планах відігравав Китай. Буквально через кілька тижнів після початку занять поривчастий Цзян Цзінґо, який перед від’їздом з батьківщини став формальним членом Ґоміньдану, подав заяву про вступ до КІМу — Комуністичного Інтернаціоналу молоді — і став членом осередку китайського комсомолу при Московській міській організації ВЛКСМ. А незабаром очолив цей осередок. Звали його тоді вже Миколою Володимировичем Єлізаровим. В університеті відразу було запроваджено правило — кожний студент мав собі взяти російське ім’я. Так, Цзян став Єлізаровим, а його університетська симпатія Фен Фунен — дочка одного з військових керівників Ґоміньдану генерала Фен Юйсяна — Неждановою. Брат же її став Собіновим.

Підбір предметів в університеті був достатньо промовистим: російська мова, історія революційного руху в Китаї, на Сході та на Заході, діалектичний та історичний матеріалізм, політична економія, економічна географія, військова справа тощо. Згаданий генерал Фен, який через рік після відкриття університету ім. Сунь Ятсена особисто приїздив до Москви, щоб пересвідчитися, як вчаться там діти китайської лівої еліти, писав після повернення додому: «В інших країнах наші студенти вивчають техніку, будівництво, гірничу справу, медицину. В СРСР вони вивчають революцію».

Аудиторні заняття тривали вісім годин на день, надзвичайно багато часу займали різноманітні збори, які тяглися годинами. Того, хто йшов зі зборів до бібліотеки, називали «зубрилою», а хто надавав перевагу їжі перед безкінечними політичними дискусіями, — «дрібнобуржуазним елементом». Цзян Цзінґо не був ані першим, ані другим — у бібліотеці він просиджував годинами, але вже ввечері та вночі, після будь-яких зборів. Там він не за страх, а за совість студіював марксистську літературу.

В університеті панувала атмосфера бурхливих політичних дискусій — комуністи настільки гостро сперечалися з ґоміньданівцями, що часто доходило до бійок. Усередині ж комуністичної «фракції» китайських студентів списи ламали між собою сталіністи та троцькісти. Цзян-Єлізаров обрав собі місце на крайньому лівому фланзі політичного спектра — секретар комсомольського осередку університету був одним із найзапекліших троцькістів. Коли восени 1926 року Сталін завдав вирішальної поразки Троцькому в боротьбі за лідерство в партії (а через рік узагалі виключив свого конкурента з ВКП(б), комсомолець Єлізаров не змирився — він не боявся відверто висловлювати свої погляди (на що мало хто зважувався), ба більше — вступив до таємної троцькістської організації й почав підбивати своїх товаришів видавати брошури і проводити збори антисталінської спрямованості.

А навесні 1927 року «товаріщ Єлізаров» став перед нелегким вибором. Суперечності між Ґоміньданом і комуністами в Китаї на той час досягли нечуваної гостроти. За ініціативою представника Комінтерну в Китаї Михайла Бородіна (Ґрузенберґа) Національний уряд підписав секретний наказ про арешт командувача Народно-революційної армії генералісимуса Чан Кайші. Проте Чан не став бездіяльно чекати успіху комуністичного путчу, а завдав удар у відповідь. 12 квітня 1927 року він проголосив початок кампанії «очищення» Ґоміньдану від комуністів. Пролилася кров. Зокрема в Шанхаї розстрілювали членів «робітничих патрульних загонів», контрольованих КПК. Почалася перша війна між комуністами та Ґоміньданом, якій судилося тривати 10 років.

У Радянському Союзі вибухнула галаслива кампанія із засудження «зради» Чан Кайші. І в університеті ім. Сунь Ятсена найгостріше, найемоційніше засуджував генералісимуса… його власний син. «Зрада Чан Кайші не викликає подиву. Коли він на словах славив революцію, він уже почав потай зраджувати її. Для нього справа революції давно вже закінчилася», — виголошував тоді Єлізаров-Цзян. Тоді ж він заявив про вихід із Ґоміньдану й опублікував у радянській пресі заяву, в якій навіки відрікався від батька і проклинав його.

Наскільки щирим був тоді сімнадцятирічний юнак? Відповіді на це питання ми не отримаємо ніколи. Сам Цзян Цзінґо в опублікованих через багато десятиріч мемуарах стверджував, що просто не мав тоді іншого виходу — для того, щоб зберегти своє життя, він змушений був виголошувати ці облудні слова. І батько, мовляв, його зрозумів і потім схвалив цю «лжу на порятунок». Хоча для китайця-традиціоналіста, послідовника конфуціанства, відречення від батьків — гріх ще страшніший, ніж для віруючого християнина. Не випадково ж Конфуцій у своїх творах серед зразків праведників наводив приклад хлопчика, який не відганяв від себе уночі комарів, — з тим щоб маленькі кровопивці не турбували сон його тата, що спав поруч. Тим більше, що студентів-ґоміньданівців, які анафем своїй партії не проголошували, просто… відрахували з університету й відправили додому. А за кілька місяців перед цим Цзян не боявся відкрито виступати проти всесильного Сталіна на захист Троцького.

Через рік Єлізаров закінчив університет і подав заяву до військової школи особливого призначення. Після її закінчення Цзяна послали на навчання в Ленінград